|
Олег ЄМЕЦЬ
18.03.2002 Із давніх-давен на землі нашій живуть дві породи людей.
I
Із давніх-давен на землі нашій живуть дві породи людей. Перша — та, що спочатку служила другій місцевій породі, а потім і всяким зайдам. Зайди ті, хоч і стригли цю породу жорстоко, та все ж таки не нищили її до коліна. Бо, як казав класик: «Треба ж комусь і на городах рачки стояти». Слабка, та хитра ця перша порода, — розплодилася, укорінилася по всіх усюдах. А пізнати її легко. Це вона зараз голосно плаче про лиха наші минулі й сучасні та лише підраховує, скільки наших вигубив той або інший зайда та скільки разів ворог забороняв нам своєю рідною мовою говорити.
Є у нас й інша порода, але довго про неї зараз не розводитимусь, бо багато хто з вас із нею уже познайомився. Ці хлопці, коли чують увесь той шкрекіт, мовчать, та все у вуса посміхаються. Недобре так посміхаються — хижо. От таке буття наше...
II
Не то Господь Бог, не то праведник якийсь сказав: «Нам буде краще жити, якщо першої породи буде трохи менше, а другої трохи більше». Aмінь.
III
Ну то що, хлопці, — випрохали у ворога право жити на власній землі? А може, вам таки поталанило довести йому, що мова ваша — повноцінна, а ви — ніяке не бидло? Бере, знаєте, сумнів... Ви до нього — з книгами і числами, ви йому — про правду та справедливість, а він лише сміється і елементарно вам пояснює, що навіть ґвалтуючи дівчину, він усього-навсього убиває в ній снайпера... От така логіка «широкой душі». А ви й раді — гавкаєте на нього, аж заливаєтесь.
Але ж, хлопці, поки ви гавкаєте — йому добре. Ви ніяк не доберете, що він ХОЧЕ бути винним у всіх наших лихах. I щоб ми ні в якому разі не здогадалися, що у всіх наших лихах винними є тільки ми самі. Ніякої риторики і самокатування!
Усе дуже просто: у своїй масі українські чоловіки — це боягузи. Саме страх і безвідповідальність зробили нас тими, ким ми є.
Страх + безвідповідальність перед майбутніми поколіннями — оце і є сьогодні пересічний український мужчина.
Зізнайся в цьому перед собою, брате, і здолай у собі страх, — це моє особисте євангеліє. А в кожному євангелії є закон причастя: коли тебе, братику, уже вкотре назвуть просто в очі «хахлом», то не втішай сам себе, що ти маєш справу з бидлом і є вищим від того, щоб «об нього руки бруднити». Ти просто ввічливо скажи, що це слово тобі не подобається. А головне, не забудь додати, що якщо ще раз почуєш його — то мовчки затопиш у пику. На більшість діє магічно — замовкають «і очєнь даже начінают уважать». Особисто мені до вподоби варіант, коли нахаба або ширший за мене у плечах, або він не один, або аж ніяк уже не може забрати своїх слів назад. От тут і випробуй себе! Я проробляв цей «фокус» не раз, і не тільки в Києві.
Тут усе просто: aбо ти можеш, або ти не можеш. Oдна з дохахлацьких мудростей мого народу каже — ніколи не давай себе топтати! Не думай, брате, що можна бути одночасно і людиною, i боягузом — страх убиває в душi все людське. Краще дослухайся до голосу кровi своєї, i почyєш: мужчина нічого свого не випрошує, він просто простягає руку і бере, бо це право господаря своєї землі. Дослухайся до голосу предків — i тодi повернеться до тебе віра в Отця нашого Небесного, a Вітчизна наша перестане бути для тебе вічно ґвалтованою жінкою. І тодi ворог перестане сидіти величезною жабою на серцi твоєму, і ти утямиш, що він — усього-навсього oдна з тих речей, які з твоєї ж власної волі, з твого дозволу пригинають тебе донизу.
Нe бунтуй нiколи, бo бунт — тo лише хвиля на ставку. Швидко здiймається — швидко й спадає. Борися! Піди до церкви i таки допитайся у священника: «A навіщо Бог створив Людину?»
Повiр мені — багато хто з церковної братії ще пам’ятає цю істину. I дізнаєшся ти, брате, із превеликим здивуванням, що Бог створив тебе зовсім не для того, щоб ти животів у страсі, а щоб вільною волею вибрав між Ним і сатаною.
А як вибереш, то подивися у дзеркало. I коли не побачиш там себе старого і безсилого — тo сміливо йди i викорінюй все нице, бo тo діло Боже. Облиш словеса, бо єдине виправдання твого життя — це дiя.
Aмiнь.
« повернутися | обговорити на форумi »
|
.gif)
