Шановні друзі! 

       Ми з Вами живемо в час розвіювання ілюзій та хибних стереотипів. Багато чого в цьому світі стає зрозумілим, якщо поглянути на нього під іншим кутом зору, з новими фактами та історичними свідоцтвами. Саме так — нестандартно, масштабно і сміливо — намагаються мислити автори нашого журналу, тим самим заохочуючи читача до самостійних пошуків правди і свого призначення у цьому житті.

       Давайте разом трохи напружимо нашу фантазію і уявимо нинішнє людство у вигляді поїзда, що складається з локомотива і вагонів. Локомотив — це активна частина людства. Його призначення — ціною напруження всіх життєвих сил вириватися вперед і тягнути за собою решту землян. Більше віддавати, ніж брати, більше прагнути розуміти інших, ніж шукати розуміння для себе. Якими якостями повинні володіти ті народи, що претендують на роль “еволюційного локомотива”? Вони просто повинні у всьому бути кращими: духовно, інтелектуально, організаційно, технологічно. Вони повинні бути красивішими, сильнішими, мудрішими. У них має бути більше людяності і жертовності. 

        Цю сукупність параметрів, які визначають все найсвітліше і найпередовіше, здобуте людським родом, ми позначаємо терміном АРІЙСЬКИЙ СТАНДАРТ. Вважайте, що це еволюційний “знак якості”. Саме про це ми нині і поговоримо.

З повагою
Юрій ЗБІТНЄВ,
президент Українського клубу

Шановний читачу! 

      У попередньому числі нашого часопису ми розглянули один з аспектів процесу “Переходу-ІV”, який стосується прориву до цивілізації четвертого рівня, де людина буде мислити і діяти з усвідомленням свого органічного зв’язку з соціумом, природою, Богом.

      Принцип чотирьох фаз має універсальний характер. Наприклад, український кібернетик Віктор Глушков понад чверть століття тому описав чотири фази прийняття оптимального рішення: 1 — постановка задачі; 2 — створення моделі; 3 — перевірка роботи моделі; 4 — оптимальне рішення. 

      Найцікавіше те, що про чергування фаз було відомо багато тисяч років тому в рамках Гіперборейської традиції у вченні про циклічність світового розвитку. Причому характеристики чотирьох фаз, дані давніми мудрецями, попри відмінності в термінології дивовижно одностайні щодо їхніх якостей і тривалості. Описи чотирьох фаз знаходимо в клинописах Месопотамії ІІ–ІІІ тис. до н.е., в “Магабхараті”, у Гесіода, Геродота, Платона, Йогананди та інших знавців глибинних знань. З точки зору сучасної науки, фаза 1 (генерування ідеї) відповідає Срібному віку (в еллінській традиції) або Трета-юзі (в індо-арійській традиції) і триває 3/10 циклу. Фаза 2 (“чорновий зразок”) відповідає Мідному віку або Двапара-юзі і триває 2/10 циклу. Кризове випробовування фази 3 відповідає Залізному віку або шаленій Калі-юзі і триває найкоротше – всього 1/10 циклу. Якщо системі вдалось подолати кризу, тоді для неї настає післяшоковий період стабілізації, сповнений відчуття радості, чистоти і впевненості, – фаза 4, яка відповідає Золотому віку або Сатья-юзі. Ця фаза триває найдовше – 4/10 циклу. 

     Але яке відношення мають ці фундаментальні принципи до тих бурхливих подій політичного чи економічного життя України, які стрімко розгортаються і відчутно зачіпають кожного з нас? Найбезпосередніше. Адже сьогодні ми переживаємо фазу Залізного віку, під час якої суспільство опиняється в суцільному мороці і досягає дна аморальності та несправедливості. Проте не треба впадати в розпач, адже такий стан триває дуже короткий час. У середовищі тотального розпаду і зневіри вже з’являються зародки нового суспільства, подібно як зі згнилого яблука пробивається до сонця чистий і здоровий паросток. 

      У християнській традиції третя фаза тісно пов’язана з таїнством Переходу (Пасхи) – від смерті до воскресіння, від рабства до свободи. Це час, коли у вогні системної кризи золото відділяється від сміття, зерно від полови, “обрані” від “проклятих”. Саме в цей час виявляється справжня сутність людей, що дозволяє справжній еліті суспільства – духовній, владній, бізнесовій і професійній – побачити одне одного, згуртуватись і організувати свій народ для переходу до четвертої фази, до Золотого віку. 

      Ключовим елементом цього Великого Переходу є поява Нових лідерів — носіїв мислення і поведінки нової епохи. Вони вже є серед нас. Розпізнати їх, підтримати, об’єднатися навколо них — сьогодні це найважливіше завдання всього нашого народу. 
        

УКРАЇНСЬКА ЕТНО-МЕРЕЖА 

Інтернет, як нова бізнесова технологія, змінює світ: економічно, політично, культурно. Та найсильніше, на мою думку, — етнографічно! Як це так, запитаєте? Дозвольте пояснити. Економіка стає глобальною. Люди розходяться по Землі за роботою, за обіцянками кращого життя. Це ми бачимо скрізь. Новий Європейський союз зробив можливим для молодих, скажімо, французів працювати в Англії, а англійців — в Іспанії і так далі. Тобто економіка розкидає людей по планеті, по різних країнах. З цим згодні майже всі. Але не всі бачать інший напрямок у суспільному розвитку країн і народів, тобто, якщо можна так сказати, в розвитку Земного Суспільства.

Давайте простежимо, що робиться з національною культурою того француза в Англії або того англійця в Іспанії. Якби це було сотню років тому, то вони б асимілювалися з місцевим населенням і місцевою національною культурою. Їхні власні національні корені в більшості випадків зникли б. Причиною цього була б їхня повна відірваність від своєї країни — фізична, інформаційна, культурна. Та час змінився. Його змінила нова технологія. Француз, який працює в Англії, як показують сьогоденні факти, більше не асимілюється. Він живе в тісному контакті з іншими французами. В першу чергу з тими, хто є в Англії, а потім з тими, які є у Франції. Інтернет дозволив йому відчувати себе частиною тої нації, до якої він хоче належати, яка його приймає, як свого! І це конче потрібно кожній людині — бути серед своїх людей, серед своєї нації. Для чого? Дуже просто — для людського виживання, яке включає не тільки фізичне, але й культурне, духовне виживання. Тому що ми люди, а не звірі.

Люди починають формуватися Інтернетом та іншими новими технологіями зв’язку в небачені досі нові суспільні єдності. Я придумав нове слово для такої нової спільності людей — «етно-мережа». Які вона має ознаки? Вона є ГЛОБАЛЬНИМ об’єднанням людей одної етнічної групи через Інтернет та інші засоби сучасних комунікацій. Це по-перше. А по-друге, така «етно-мережа» має своє джерело генетичного початку, має свою прабатьківщину, яка існує для кожного члена «етно-мережі» як джерело його її культури, мови, історії, тобто всього, чим дорожить людина. Вона — як мати, як рідний дім, як натхнення. 

Прикладом таких «етно-мереж» може бути зараз будь-яка нація світу. У Греції зараз живе 10 мільйонів греків, і понад 10 мільйонів живе поза межами Греції. І більшість із них скрізь тримаються разом. У Чикаго зараз живе більше поляків, ніж у Варшаві. І майже всі вони зв’язані якось з Польщею. Ірландців в Америці більше, ніж в Ірландії. Вони є однією з найдавніших іммігрантських хвиль до США. І що ж вони тут — асимілювалися? Та нічого подібного! Ні вони, ні італійці, практично ніхто з іммігрантів не забув свої національні корені, традиції, комуни. Усі вони намагаються триматися разом, одружуватися і виходити заміж за своїх, ходити у церкви, де служба провадиться якщо не рідною мовою, то принаймні у рідних традиціях, і т.п. Звичайно, є багато і тих, які загубили свої корені, змішалися, забули... А чи нема таких в Україні? Це завжди було, в усі віки. Культуру і націю рухали уперед одиниці. Оці «одиниці» раніше були тільки у себе в державі, а тепер вони стали жити в усьому світі. Та їхня мета не змінилася. Вони хочуть бачити свою націю великою і могутньою. Думка про це їм приносить радість і натхнення. 

Мені підказують, що в Америці більшість українців асимілювалися, так само як і інші нації. Там усі, так би мовити, стали «американцями». Тобто я начебто кажу тут щось не те... Але ж статистика показує інше! Дозвольте пояснити, як я бачу цю «асиміляцію». Статистика залежить, по-перше, від того, які питання задавати, по-друге, як оцінювати відповіді крізь призму соціального процесу. Це правда, що багато американських українців не розмовляють українською мовою, не цікавляться подіями в Україні, не читають українських газет чи книжок і навіть не володіють українською мовою. Але так само чимало американських італійців, греків, німців розмовляють англійською мовою, а іншої не знають, так само вони змішуються в шлюбах, відриваються від національної культури... Та запитайте будь-кого з них, звідкіля його предки, і він скаже, що є, наприклад, наполовину англійцем, на четвертину ірландцем, на восьмеринку італійцем і на восьмеринку американським індіанцем. Тобто люди пам’ятають свої генетичні коди, свої першовитоки. Часто не розуміючи навіть, чому і навіщо. Змішуються? Звичайно. Так було, є і буде. А скільки змішалося в Україні за останні 8000 років? Дуже багато. Але ж чи пам’ятаємо ми свої початки? Чи знаємо ми достеменно, хто ми такі? Слов’яни, скити, арійці?... 

Але живе і постійно перероджується протягом тисячоліть святе «зерно культури», вічними є традиції нашого етносу. Це «зерно культури» живе в кожній нашій людині, без винятку. Часом у дуже складних комбінаціях. І це «зерно» в кожному поколінні прагне напитися і «запліднитися» з таємничого «джерела життя», яким є національна культура пращурів. Інтернет і нові «етно-мережі» допомагають відшукати «джерело життя» і почати «пити» з нього. Але «джерело» — тобто та країна, де живуть «духи предків», де зберігається РІД людини — не тільки віддає: воно саме зміцнюється і підсилюється «етно-мережами»...

Ігор КАГАНЕЦЬ

       На основі синтезу новітніх досягнень археології, кліматології, історії, антропології, психології та лінгвістики досягнуто цілісне бачення основних закономірностей розвитку людського роду від 40-го тисячоліття до н.е. (поява людини сучасного типу) до наших днів. Розкривається сутність арійства як еволюційного локомотива, а також ключова роль геосоціального організму “Україна” в процесі розвитку людства. Це дозволяє побачити перспективи сучасної цивілізації і випрацювати ефективні рекомендації щодо розвитку України у світоглядно-релігійних, соціально-організаційних і технологічних аспектах.

1.	ПРИНЦИП РАСОУТВОРЕННЯ		386 Kb - zip
2.	ПСИХОЛОГІЯ ВЕЛИКИХ РАС		360 Kb - zip
3.	РАСА-I: НЕОАНТРОПИ		154 Kb - zip
4.	РАСА-II: ЄВРОПЕОЇДИ-БОРЕАЛИ		290 Kb - zip
5.	РАСА-III: АРІЇ		292 Kb - zip
6.	ШУМЕРИ: ДІАСПОРА, ЯКА НЕ ПОВЕРНУЛАСЬ		275 Kb - zip
7.	ДРУГА АРІЙСЬКА ХВИЛЯ		200 Kb - zip
8.	АРІЙСЬКА ІДЕЯ		320 Kb - zip
9.	ЛОКОМОТИВ ЕВОЛЮЦІЇ		272 Kb - zip
10.	АНТРОПОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ РАСИ-IV		15 Kb - zip
11.	АРІЙСЬКИЙ СТАНДАРТ І УКРАЇНА		23 Kb - zip
12.	НІМЕЦЬКИЙ МІФ		253 Kb - zip
13.	ЄВРЕЙСЬКИЙ МІФ. ТЕЗА І АНТИТЕЗА		485 Kb - zip
14.	ГАЛИЛЕЯНИ І ЮДЕЇ		538 Kb - zip
15.	ІСТИННИЙ АРІЄЦЬ		479 Kb - zip
16.	ХРИСТИЯНСТВО НОВОГО ЦИКЛУ		58 Kb - zip

Повний ілюстрований варіант "Арійського стандарту"  вийшов у четвертому (2-2000) числі нашого журналу. Його можна або придбати у книгарнях Києва, або замовити через нашу редакцію (див. спеціалізований розділ >>>).

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН 16-Ї АРІЙСЬКОЇ НАЦІЇ 

	МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
	Боже Великий, Єдиний,  Нам Україну храни,  Волі і світу промінням  Ти її осіни. Світлом науки і знання  Нас, дітей, просвіти,  В чистій любові до краю  Ти нас, Боже, зрости. Молимось, Боже єдиний,  Нам Україну храни,  Всі Свої ласки, щедроти  Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світа, Щастя дай, Боже, народу І многая, многая літа!

ПОДИХ НОВОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 

Факт розкладу сучасної чуттєвої культури очевидний навіть для нефахівців. Найбільш це помітно у мистецтві, котре все більше стає товаром, виробленим для продажу, заради релаксації, споживання, розваги і задоволення, для стимуляції втомленим нервам і сексуального збудження. Замість того, щоб піднімати маси до власного рівня, воно, навпаки, опускається до рівня натовпу. Воно аморальне, десакралізоване і асоціальне, а ще частіше — розпусне, антирелігійне і антисоціальне.

Чуттєва етика і право також зайшли в глухий кут, що вказує на кінець нинішньої епохи. Без переходу до ідеаційних етики і права, без нової абсолютизації та універсалізації цінностей суспільство не може уникнути катастрофи. 

Варіант для друку (28 Кб)

ІНДОЄВРОПА  Юрій ПЄТУХОВ           ІСТОРІЯ РУСІВ       Те, що прийнято називати «класичною історією», у світлі нових і новітніх даних, нових методів дослідження постає спотвореним майже до невпізнаваності відображенням в якомусь кривому дзеркалі Історії Справжньої. Глобальний історичний процес суттєво відрізняється від «класичної» схеми, котра й досьогодні викладається в підручниках усіх категорій. Найдавніша та давня історія людства не відповідає тим версіям, які були запропоновані у XVI—XIX ст. і які викладаються з незаперечністю аксіом і понині. Варіант для друку (227 Кб)

ВИПРАВЛЕННЯ ІМЕН 

Олександр ФРАНЧУК          

РУССКІЄ І МОСКАЛІ

      Русскіє є нацією, аналогічно як і інші нації. Русскій усвідомлює свою належність до нації русскіх, і йому небайдужий даний факт. Москаль, якого б національного походження він не був, не належить до жодної з націй. Усе національне йому ненависне. Кожен свідомий своєї національної належності — для нього націк. Якщо відділити зерно від лузги, а росіян від москалів, то виявиться, що для цивілізованих взаємин між двома великими сусідніми народами — українським та російським —гостро бракує нормального російського націоналізму «з людським обличчям». Націоналізму, в якому любов до своєї нації складає одне нероздільне ціле з повагою до аналогічного почуття представників інших націй.

Редакційний коментар — ІМПЕРСЬКИЙ АРХЕТИП: МОСКОВІЯ І ЮДЕЯ

Варіант для друку (14 Кб)

ПОЛІТОЛОГІЯ 

Юрій ЗБІТНЄВ          

НІМЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

      Історія ходить колами. Сьогодні у тій самій точці розвитку, що й Німеччина 20-х років, опинилася Україна. Які ж у неї перспективи? З урахуванням досвіду німецького народу — доволі непогані. Нацисти були несимпатичними хлопцями, але саме вони скопали ґрунт під той скандинавський і німецький соціалізм, яким так пишаються нині помірковані соціал-демократи. Без тих, хто виконав чорну роботу, тамтешнім соціал-демократам навряд чи вдалося б досягти теперішнього становища, яке можна охопити словом солідаризм. 

Варіант для друку (88 Кб)

ШКОЛА КШАТРІЇВ 

Олдос ХАКСЛІ          

ДГАРМА КШАТРІЯ

      Відсторонене ставлення до вбивства рекомендується лише тим, хто належить до варни вояків і для кого війна є обов’язком та покликанням. Але те, що є обов’язком або дгармою для кшатрія, є адгармою для брахмана й заборонено йому; воно також не є обов’язком трудящих і торговців. Змішання варн, перейняття на себе однією людиною обов’язків іншої є моральним лихом та загрозою стабільності суспільства. 

Перейти до розділу "Школа кшатрія"

ЕНЕРГЕТИКА НЕЗАЛЕЖНОСТІ 

Володимир ЩЕРБИНА          

ЯДЕРНА АЛЬТЕРНАТИВА

      Ядерне паливо, на якому працюють атомні електростанції, підлягає повторній переробці, отож його можна відносити до умовно поновлюваних ресурсів. Крім того, воно є екологічно чистішим, ніж інші енергоносії, позаяк не засмічує прилеглу до АЕС територію, не забруднює атмосферу і не впливає на клімат. В Україні мало нафти і газу, зате багато урану...

Варіант для друку (373 Кб)

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА 

Ігор КАГАНЕЦЬ          

ЗАСІБ ВІД ШПИГУНІВ

      Процес переходу людства до інформаційної цивілізації приводить до того, що інформація стає стратегічним ресурсом, не менш важливим, ніж корисні копалини, вода і повітря. На відміну від епохи “холодної війни”, в сучасній конкурентній боротьбі між державами все більшої цінності набуває економічна і науково-технічна інформація. За оцінками експертів, найближчим часом світ очікує вибух промислової шпигуноманії. Події, що розгортаються на наших очах, дають поважні підстави для таких прогнозів...

Варіант для друку (10 Кб)

УКРАЇНА — БАТЬКІВЩИНА ЗАМРІЯНИХ АНГЕЛІВ 

Густав ВОДІЧКА          

Україна — це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали «самостійності». Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою. 

Українці — це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас — ніщо. Черговий прем’єр для нас — ніхто. Флот — це те, що ділиться саме по собі. Гривня — це рубль. Свиня — це сусід. А сало — це продукт.

Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне — дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою — вічні. 

Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном. «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», — тобто самі по собі... «Запануєм i ми, браття, у своїй стоpонцi», — тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. «Ще на нашій Україні доленька доспіє», — іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик. Для нас доля — це не факт теперішнього часу, а те, що досі не існує. Все, що з нами відбувається, не має ніякого значення, бо в кожній українській хаті мешкають ченці, значно краще від буддійських знайомі з небаченим почуттям нірвани.

Нам дивно спостерігати за поведінкою американців, англійців, французів, росіян і так далі. Вони постійно лізуть у світову історію, щось декларують, «випендрюються», нападають на сусідів. Тобто поводяться як закомплексовані, ущербні люди. Сидячи на порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це німці постійно лізуть до нашого двору. Може, вони нам заздрять? Цих гансів не розбереш: то вони корову забирають, то гуманітарну допомогу тицяють. Складається враження, що увесь світ танцює перед нами на задніх лапах і намагається привернути до себе увагу. Напевне, навколишні народи не можуть здогадатися, що нам на них навіть плювати нудно.

Україна самодостатня. Це російську «птицю-тройку» постійно ганяють або на Аляску за снігом, або в Порт-Артур за мордобоєм. А нашим замріяним волам ходити нікуди і нема чого, хіба що в Крим по сіль. 

Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок чи вчинків. Адже очікування дива — це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які «над вишнями гудуть», мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Від самого початку свого існування умістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари — поживитися, Петро I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталінові ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові — воювати. У нас так багато чудотворного здоров’я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе. 

Ми запросто допомагаємо розв’язувати проблеми сусідам, оскільки своїх проблем у нас немає. Спостережливі люди це давно помітили. Російський письменник Іван Бунін був лютим хохломаном. Він невпинно повторював, що українці — це абсолютно реалізована, естетично довершена і гармонійно розвинена нація. Що нічого подібного у світі більше немає. Бунін, звісно, не помилявся. 

Українці дивовижні не тільки своїм умінням чекати, а й тим, що вони самі є дивом. Як досконалі створіння, ми нічого не створюємо. Відверто виявлена геніальність скривдженого «кріпака» Тараса Шевченка — це неприємний виняток, що підтверджує правило: досконалість не має потреби у декларуванні й розвитку; вона допомагає розвиватися всьому тому, що існує за її межами. Українські священики, письменники, поети, митці, політики, полководці, режисери, актори, співаки, конструктори, вчені, винахідники, умільці вічно роз’їжджають по світу і оголошують себе росіянами, американцями, турками, поляками, французами, — ким завгодно, аби бідні, ущербні народи мали підстави пишатися собою. 

Україна — батьківщина замріяних ангелів. Її безмовне очікування наповнює чудесами планету. Її не можна завоювати, поневолити або знищити. Вона не чутлива до подій. Вона поза подіями і часом. Вона не пам’ятає свій день народження і не знає свого віку. Їй нема з ким сперечатися і нема чого доводити. Вона сама собі гідний співрозмовник.

Варіант для друку (9 Кб)