Мовне питання в Україні давно стало політичним.
Мовну “карту” намагалися розігрувати різні політичні сили майже на всіх виборах, починаючи з 1990 року. Мовне питання використовують для відволікання уваги від інших проблем... А тим часом “караван іде”. І вже спостерігаються певні закономірності повернення в лоно української мови громадян України. Зупинимося на одному з важливих елементів цього процесу – феномену російсько-української та україно-російської двомовності.
Ідея двомовності успішно використовувалася за радянських часів як інструмент поступового скорочення сектору вживання української мови в Україні. Треба віддати належне теоретикам радянських часів, які досить правильно розрахували і частково здійснили саме е в о л ю ц і й н и й (м”який) перехід суспільства з однієї мови на іншу (російську).
Але цей процес не було здійснено до кінця. Хоча успіхи русифікації територіально диференційовані. Захід України так і залишився в основному україномовним. Схід та Південь став в основному російськомовним. Центр і Північ – суржиковими.
Який же шлях назад – в українську?
Як це не видається декому неприйнятним (чи дивним) – але теж через д в о м о в н і с т ь . І це підтверджує сучасний стан з мовленням на Сході України. Чи не найбільшим досягненням тут можна вважати не перехід в українську (про це ще не йдеться), а підвищення толерантного ставлення до української, сприйняття її як другої (поки що другої?) мови. Про це свідчить і 500 українських шкіл (з 1200) на Донеччині, і майже половина дитсадків з україномовним (реально – двомовним) статусом, і збільшення проценту вживання української у вищих навчальних закладах. Причому, за даними опитувань, переважна частина батьків вважають, що їх діти повинні вільно володіти українською.
Тобто можна говорити про суттєвий крок українського Сходу до реальної д в о м о в н о с т і. Зрозуміло, що в останній можна виділити декілька стадій:
- російсько-українська двомовність;
- російсько-українська і українсько-російська;
- українсько-російська двомовність.
Першу і третю можна теж диференціювати за відсотками участі складових. На сьогодні ми, очевидно, тільки на першому етапі (російсько-української двомовності). Подальший хід процесу повернення до української та динаміка цього процесу суттєвим чином залежить від позиції держави, фінансування та поступу елітарних інститутів суспільства в напрямку україномовності – в першу чергу вищих навчальних закладів, владних структур, церкви, війська тощо.
Володимир Білецький, доктор технічних наук, професор Донецького технічного університету, директор “Українського культурологічного центру” (Донецьк) |
