ЗІРКИ – НА СЦЕНУ! А ЩО ДАЛІ?
Хто з нас у дитинстві не мріяв стати актором, співаком, “зіркою”? Хто з нас не влаштовував імпровізовані концерти для родини чи двору, оголошуючи свій виступ, як “найзаслуженішого” і “найнароднішого” артиста усіх часів і народів. Хто з нас, стоячи на стільці, що слугував за сцену, не бачив перед собою мільйонні аудиторії, оберемки квітів і свої портрети у кожній газеті?
На жаль, і сцена, і слава має свій зворотній бік, про який у віці дитячих фантазій просто не здогадуєшся. І занадто рання зустріч із усіма цими підводними течіями для дитини може стати фатальною. Між тим, десятки дитячих пісенних фестивалів, конкурсів, телепрограм активно запрошують малюків спробувати власні сили, обіцяючи їм, а швидше, їхнім батькам, славу, визнання, успіх.
Дитячих пісенних фестивалів у нас справді не бракує. Перелічімо лише найвідоміші: “Дитячий пісенний вернісаж”, “Чорноморські ігри”, “Слов’янський базарчик”, “Веселі канікули”, “Азовські вітрила”, “Молода Галичина”, “Сімеїз”, “Сім-сім”, “Золотий тік”, ”Естрадна прем’єр ліга” плюс із десяток регіональних пісенних свят. Для повноти картини додамо “Крок до зірок” від Михайла Поплавського та Фант-лото “Надія”, що перетворилося у “Зірки на сцену”. На кожному з фестивалів буває до десятка лауреатів, яких хвалять із великої сцени, вручають подарунки, обіцяють велике майбутнє. Але часто на цьому для них усе і завершується, адже по-справжньому дитячого шоу-бізнесу в нас немає і ніколи не було. А більшість подібних акцій дорослі проводять самі для себе, розробляючи концепцію, збираючи жюрі, відшуковуючи кошти на проведення свята. Діти тут – лише необхідна складова процесу разом з орендою зали, залученням апаратури та зустріччю поважних гостей. І жоден фестиваль не ставить перед собою питання: а що далі буде з тими, кого потім будуть називати у прес-релізах, як переможців фестивалю?
Свого часу відомий французький письменник Сент-Екзюпері словами Мудрого Лиса нагадав нам усім, що ми “відповідальні за тих, кого приручаємо”. На жаль, переважної більшості пісенних фестивалів це правило не стосується. Перша сцена стає для не трампліном для подальшого злету, а тим човном, з якого викидають щенят у бурхливе море дорослого шоу-бізнесу. І тут спрацьовує все те ж життєве правило: випливеш чи ні?
Щастя, коли в цьому морі тебе підхопить твій особистий продюсер, який зробить на тебе ставку, як це сталося з Ані Лорак. Однак і це не завжди гарантує успіх. У 97 році Юрій Квеленков узявся за “розкрутку” одинадцятирічної Аліни Лєбєдєвої. Пам’ятаю, вперше побачила цю дівчинку на “сольному концерті”, який вона давала в одній із київських шкіл. Аліна йшла по коридору і жваво спілкувалася про щось із ровесниками. Дитина як дитина. Але ось вона вийшла на сцену, і куди поділася її дитячість і безпосередність! Професійна постава, правильна завчена хода, завчені до автоматизму фрази. На сцені була одинадцятирічна доросла жінка, яка розповідала своїм одноліткам про життя. Це було сумно і страшно. Так само, як і дізнатися через півроку про те, що Квеленков почав працювати з Катериною Бужинською і відправив Аліну до батьків у Дніпропетровськ. Такі закони шоу-бізнесу. Дорослого. І, оскільки дитячого просто не існує, доводиться усім грати за цими правилами.
І все ж, зустріч із продюсером – це майже щастя. В більшості ж випадків спроба погратися у шоу-бізнес перетворюється у звичайнісіньке викачування грошей у батьків: на костюми, пісні, записи, кліпи, участь у концертах та тих же фестивалях. Добре, коли гроші є, тоді з’являється шанс побачити себе кілька разів на телеекрані, знятися у якомусь ток-шоу про талановитих дітей, взяти участь у якомусь концерті. Але, раз ступивши у цю річку, неможливо з неї вийти, бо бізнес вимагає усе нових і нових вкладень, а дитяче шоу не передбачає повернень (в більшості випадків “дитячі” гонорари у порівнянні з “дорослими” просто мізерні, а то взагалі непередбачені). І коли закінчуються гроші у батьків – частіше за все закінчується і кар’єра “юної зірки”. Для багатьох же через відсутність фінансів вона закінчується, так і не розпочавшись. Один із прикладів: у 95 році на фестивалі “Червона рута” перше місце в жанрі танцювальної музики зайняв дванадцятирічний Сашко Коновалов із смт.Березанка на Миколаївщині. Після року тріумфальних гастролей хлопець зник із музичного простору. Зараз він навчається в Університеті культури, але зовсім не на вокальному факультеті і взагалі після того на сцену він так і не вийшов.
Звичайно, бувають і випадки, коли діти, які в дитинстві пізнали сцену, лишаються там надовго. Однак і тут треба пам’ятати про відповідальність. Ірина Шинкарук, яка з семи років їздила зі своїм татком на гастролі, зізналася, що до останнього часу він вагався і перепитував її, чи не помилилася вона, обравши кар’єру співачки. Витримала випробування сценою і Ельзара Баталова, ті ж самі Ані Лорак та Катя Бужинська. Однак, як показує практика, це швидше винятки, які лише підтверджують правила. А правило одне: на сцені виживають не талановитіші, а наполегливіші, сильніші, багатші, зв’язковіші.
Маяковський колись сказав, що коли зірки запалюють, то це комусь потрібно. Зважаючи на зростаючу кількість дитячих фестивалів, починаєш розуміти, що це справді дуже вигідний бізнес. Нові зірки потрібні для чергових звітів, нових телепрограм, участі в концертах, реалізації нових проектів, зрештою, щоб дорослим діячам шоу-бізнесу було про що поговорити один з одним. Шкода лише, що самі діти, їхній світ, їхні особистості посідають у цих звітах, планах і розмовах чи не останнє місце. Вони – просто матеріал, який легко замінити одне одним. Ну, вийде в концерті замість Аліни Гросу Марта Спіженко – яка різниця, головне – дитячий фактор враховано.
Звичайно, хочеться побажати успіхів і щасливої долі і Аліні, і Марті, і Христі Гриньох, і Едіку Роман юті і десяткам інших юних талантів, які сьогодні виходять на сцену. Однак, з думки не йдуть і долі Ніки Турбіної та Віки Вєтрової, якими в середині 80-х зачитувався увесь тодішній Радянський Союз. І хто б там що казав, але в тому, що їхня зірка так яскраво спалахнула і так швидко згасла, є доля і нашої вини. Ми відповідальні за тих, кого приручаємо.
|
