Поширене нинi уявлення про конфiгурацiю полiтичних сил в Українi можна, з деякими застереженнями, звести до схеми 1. На нiй показано полiтичну площину з двома осями координат ("державники-антидержавники", "реформатори- антиреформатори"), якi узагальнено вiдображають спрямованiсть основних полiтичних сил, представлених у Верховнiй Радi. За цiєю схемою нинiшнiй Президент i РУХ знаходяться в тому ж самому "нацiонал-демократичному" секторi. На дiаметрально протилежному фланзi їм протистоять "лiвi": соцiалiсти i комунiсти. Симпатiї електорату в основному розподiляються саме мiж цими двома силами з вiдчутною перевагою лiвих. Що стосується iдеологiчно невиразних "центристiв" (Партiя зелених, НДП, СДПУ(о)), то вони тяжiють до Президента з причини вiдомих бiзнесових iнтересiв.

У наведенiй системi координат настрої основної маси електорату прийнято розташовувати в лiвому центрi. Правда, зi схеми 1 не зрозумiло, чому народ знаходиться в опозицiї до власної державностi. Не зрозумiло i багато iншого: як сталось, що в Українi нацiональна iдея чомусь "не спрацювала" (на вiдмiну вiд усiх iнших країн свiту), чому реформи лише погiршують економiчну ситуацiю, а займатися виробництвом у "недореформованiй" Українi стає все важче i важче?

Справа в тому, що наведена схема вiдображає змiфологiзоване, спрощено- одновимiрне бачення реформ, яке нинi панує в масовiй свiдомостi. Причому в кожному з чотирьох секторiв домiнують власнi мiфи, iдоли та iлюзiї. Лiвi знаходяться в полонi iлюзiї, що людей врятує люмпенсько-iмперська зрiвнялiвка. Компрадорська буржуазiя поклоняється iдолу здобування грошей, для якого не потрiбнi нi державне регулювання, нi нацiональнi культури. Нацiонал-демократи поширюють мiф, що лише вони стоять на сторожi української державностi, хоча пiдтримуваний ними iдол лiбералiзму фактично працює на iнтереси транснацiонального капiталу. На противагу лiбералiзму останнiм часом починає посилюватись iдол державного регулювання, зокрема, iз закликами наслiдувати китайський досвiд.

Таким чином, зображена на схемi 1 конфiгурацiя полiтичних сил є не бiльше, нiж iлюзiєю, створеною для утримання влади. В цьому легко переконатись, якщо реагувати не на гарнi слова, а на реальнi справи. А вони полягають в тому, що "державотворча i реформаторська дiяльнiсть" нинiшнього режиму призвела до катастрофiчного зниження iндексу людського розвитку (за методологiєю ООН вiн включає стан здоров'я населення країни, рiвень освiти i реальний матерiальний добробут), небаченого навiть у радянськi часи розростання полiцiйно- чиновницького апарату, формування кримiнально-кланової економiки (бiльша частина якої перебуває в тiньовому секторi), неспроможностi держави виплачувати зовнiшнi i внутрiшнi борги, що є передумовою втрати економiчного i полiтичного суверенiтету. А оскiльки ця вiдверто деструктивна дiяльнiсть нинiшнього режиму вiдбувалась пiд iдеологiчним "дахом" Чорноволiвського РУХу та iнших "заслужених" нацiонал-демократiв, то було дискредитовано i саму iдею української державностi. Найбiльша вина цих нацiонал-демократiв полягає в тому, що вони вiддали на вiдкуп комуно-соцiалiстам питання соцiального захисту i соцiальної справедливостi, невиплачених пенсiй i зарплат. Це вони посприяли тому, що для бiльшостi населення українська державнiсть почала ототожнюватись з немилосердною i несправедливою полiтикою, а українськi патрiоти - з образами неврiвноважених, нерiдко iстеричних i скандальних "демократiв", "дисидентiв" тощо.

Зi сказаного слiдує, що вiдбулась прихована пiдмiна цiлей:

· Замiсть розвитку державностi вiдбувається розвиток паразитичного, корумпованого i некомпетентного полiцiйно-чиновницького апарату - шароварно- українського за формою i антиукраїнського за змiстом;

· Замiсть розвитку української культури маємо її деградацiю, що виявляється у майже цiлковитому знищеннi вiтчизняного книговидавництва, кiнематографiї, виробництва телевiзiйної та iншої iнформацiйної продукцiї.

· Замiсть соцiальних та економiчних реформ вiдбувається руйнування соцiальної сфери, зокрема науки, освiти i охорони здоров'я, суттєве погiршення умов для пiдприємницької дiяльностi, особливо для вiтчизняного виробника товарiв i послуг.

Все це разом означає не бiльше, нiж iмiтацiю правлячим режимом державницької та реформаторської дiяльностi, безсоромну експлуатацiю нацiональної iдеї та iдеї соцiально-економiчних реформ. Що стосується "комунiстичної опозицiї", то вона так само безсоромно експлуатує iншу iдею - соцiального захисту, не пропонуючи нiчого конструктивного для її практичного втiлення. Принаймнi, пропоноване комунiстами повернення сталiнських порядкiв i об'єднання з агонiзуючою iмперською Росiєю - це повне безумство i прямий шлях до негайної катастрофи. А щодо їхньої опозицiйностi до правлячого режиму, то вона виглядає надто сумнiвно. Хоча б тому, що завдяки саме цьому режиму "червонi директори" змогли отримати в приватну власнiсть свої пiдприємства i фактично перетворитись на буржуа. Тож нема чого дивуватись, що бiзнесменiв у партiйному списку комунiстiв не менше, нiж у списках iнших партiй.

Отже, схема 1 не вiдповiдає полiтичним реалiям i потребує суттєвих уточнень. Вони вiдображенi на скоректованiй схемi 2, яка здатна пояснити набагато бiльше. Зокрема те, чому народ не сприймає нi полiцiйно-чиновницької держави, нi псевдореформ, нi пов'язаної з ними псевдо-вестернiзацiї (це коли з розвиненого Заходу чомусь береться не найкраще, але якраз найгiрше - розпуста, насильство, культ грошей i всiлякий мотлох "третьої свiжостi").

Схема 2 показує протистояння двох "голих королiв" - "лiвого" i "нацiонал-демократичного", якi постiйно чубляться, але одне без одного вже не можуть iснувати - як казковi "Тра-ля-ля i Тру-ля-ля". Справдi, чого вартi були б нинiшнi пропрезидентськi нацiонал-демократи без комунiстичної загрози? I чи набрали би партiйнi списки комунiстiв та соцiалiстiв бiльше половини голосiв на виборах-98, якби iснуючий режим не довiв країну до такого занепаду? Що стосується так званих "центристiв" (Партiя зелених, СДПУ(о), НДП), то вони пiдтримують нинiшнiй псевдореформаторський курс i фактично є партiями крупного бiзнесу, що дiє пiд протекторатом полiцiйно-чиновницької держави.

Тому позначена на схемi 1 мета "державнiсть" потребує пояснення. Якщо говорити конкретнiше, то нам потрiбна не нинiшня азiопська полiцейсько- чиновницька деспотiя, але передова європейська держава, яка не протистоїть своєму народу, але спiвпрацює з ним, знаходиться у нього на службi, всiляко сприяє його розвитку. Перехiд вiд деградуючого пост-iмперського уламку до передової європейської держави здiйснюється шляхом комплексної соцiально- економiчної МОДЕРНIЗАЦIЇ суспiльства. Цей напрям зображається вертикальним вектором на схемi 3. Тобто процес реформ насправдi знаходиться не в горизонтальнiй, а у вертикальнiй площинi. Пiдступнiсть пропагандистської схеми 1 полягає в нав'язуваннi суспiльству думки, що можна мати сучасну державу без проведення повномасштабної модернiзацiї. Але яка при цьому може виникнути держава? Правильно: уламок iмперiї, який iснує практично за тими ж самими принципами, що й колишнiй СРСР. Комунiсти i, до певної мiри, соцiалiсти прагнуть логiчної завершеностi, тож закликають повернутися в рiдне для них лоно "єдiной i нєдєлiмой" - шляхом всiляких "слов'янських союзiв", МПА та iнших маленьких хитрощiв.

А що тодi означає горизонтальний вектор нашої схеми? Якщо вдуматись, то "реформами" у нас чомусь називають руйнування соцiальної сфери, знищення загальнодоступної медичної допомоги та вищої освiти, вiдмову вiд пiдтримки нацiональної культури i нацiонального виробника. Тобто "реформатори" - це прихильники слабкої соцiальної полiтики, а "антиреформатори" - сильної соцiальної полiтики.

Проте сутнiсть псевдореформування цим не вичерпується, оскiльки обов'язковим елементом горизонтального вектора є сприйняття захiдних (точнiше - космополiтичних) цiнностей i моделей як чогось безумовно вищого в порiвняннi з власними традицiями i досягненнями. Зокрема, як зразок для наслiдування подається екстремальний захiдний iндивiдуалiзм на противагу екстремальному росiйському общинному колективiзму, цiлком iгноруючи традицiї українського солiдаризму. Iнший прояв - засилля в нацiональному iнформацiйному просторi американської або американiзованої росiйської мас-культури, причому далеко не кращих її зразкiв. У зв'язку з цим горизонтальний вектор схеми полiтичних сил логiчно позначити полюсами "традицiоналiзм - космополiтична вестернiзацiя". Для цього є всi пiдстави, не дивлячись на те, що нашi горе-реформатори здатнi проводити вестернiзацiю лише в пародiйних, збочених або архаїчних формах - на рiвнi "дикого капiталiзму" 19-го столiття. Тому її коректнiше назвати "псевдо- вестернiзацiєю".

А тепер проаналiзуймо схему 3. По-перше, вона наочно показує реально iснуюче протистояння мiж лiвими (про-iмперськими традицiоналiстами, сектор I) i нацiонал-демократами (прозахiдними реформаторами, сектор II). Нумерацiя секторiв на схемi вiдповiдає послiдовностi їх становлення. При цьому ми розумiємо, що "турбота про соцiальний захист" перших i "реформаторська налаштованiсть" других - це здебiльшого iмiтацiя, викликана поточною кон'юнктурою боротьби за доступ до влади i матерiальних благ (хоча б тому, що досi немає поступу нi щодо соцiального захисту, нi щодо реформ).

Звернемо увагу, що в новiй системi координат основна маса народу України знаходиться в секторi III (традицiоналiзм + модернiзацiя). Але у зв'язку з тим, що в цьому секторi ще немає серйозної полiтичної сили, то симпатiї i голоси виборцiв вiдтягуються в сторону соцiалiстично-комунiстичних, нацiонал-демократичних або, в значно меншiй мiрi, "космополiтично- центристських" химер.

Цiкаво, що схема 3 дозволяє пояснити, чому в секторi проросiйських вестернiзаторiв "а ля Гайдар" (сектор 0) не виникло жодної серйозної полiтичної сили окрiм дуже нестiйких утворень на кшталт блоку Гриньова та об'єднання СЛОН. Справа в тому, що цей сектор є протилежним до сектору патрiотичних традицiоналiстiв (сектор III), де фактично перебуває основна маса українського народу - незалежно вiд того, усвiдомлює вона це чи нi. Тому згадана полiтична нiша, не зважаючи на пiдтримку потужного росiйського капiталу, є безперспективною.

· з одного боку - комунiстично орiєнтованi традицiоналiсти, впертi прихильники вiджилого минулого (сектор I),

· з другого боку - орiєнтованi на Захiд реформатори (сектор II), єдинi рятiвники нацiї вiд комунiстичного реваншу.

Це штучна двохелементна конструкцiя, яка заважає Українi побачити своє майбутнє i скинути з себе паразитiв, що до неї присмоктались. В цiй схемi не вистачає третього елементу. Адже крiм "проiмперських консерваторiв" i "прозахiдних реформаторiв" ще є "патрiотичнi реформатори". Такий пiдхiд заперечує руйнiвну для України банальну схему полiтичного протистояння. "Патрiотичнi реформатори" - за радикальнi реформи, за революцiйнi змiни в господарськiй моделi, за iнтенсивну ротацiю елiт в життєво важливих сферах управлiння, за модернiзацiю всього нашого життя, врештi-решт - за прийняття iсторичного виклику, який нам кидає нова епоха. При цьому фундаментальною умовою успiшного розвитку є збереження полiтичного, економiчного i культурного суверенiтету, вiрнiсть українським європейським кореням, збереження власної iдентичностi, опора на власнi сили. Лише принцип "модернiзацiя без вестернiзацiї" (точнiше "модернiзацiя без космополiтичної американiзацiї", "європейська модернiзацiя) в наших умовах дозволить сконсолiдувати кращi сили як консервативного, так i реформаторського табору.

Полiтичний напрям, що грунтується на цьому принципi, можна назвати Третiм шляхом. Нагадаємо, що Перший шлях (з орiєнтацiєю на сектор I) веде Україну до перетворення на "заповiдник комунiстичних динозаврiв". Другий шлях веде до нацiонально i духовно спустошеної полiцiйно-бананової марiонетки, буферної зони мiж благополучним Заходом i голодною агресивною Росiєю. Третiй шлях веде нас до свободи, справедливостi i добробуту. Це український шлях. Його назва - УКРАЇНСЬКИЙ СОЛIДАРИЗМ.

При цьому природно виникає питання про ПЕРЕХIД вiд статично-мiфологiзованої схеми 1 до динамiчно-конструктивної схеми 3. Найперше маємо визнати, що зародки суспiльства українського солiдаризму вже iснують i проростають крiзь асфальт полiцейсько-чиновницької деспотiї. Це щось на зразок гнилого яблука, з якого розвивається чистий i здоровий паросток нового життя. Люди, якi за своїми людськими i професiйними якостями здатнi до творчою працi задля побудови культурно i економiчно розвиненої України, є у всiх чотирьох секторах нашого полiтичного простору. Проблема лише в тому, що насьогоднi схема 1 тiсно зрощена зi схемою 3, внаслiдок чого виявилися змiшаними в одну купу добро i зло, шляхетнiсть i пiдлiсть, компетентнiсть i дурiсть, щирiсть i лицемiрство. Завдання полягає в тому, щоб вiддiлити одне вiд другого, подолати iлюзiї i вийти в нову полiтичну нiшу - на вищий рiвень мислення та дiяльностi. Графiчно це можна зобразити наступним чином:

Цей перехiд можна здiйснити лише через сектор українського солiдаризму. Рiч у тiм, що лише цей сектор залишає простiр для дiяльностi i комунiстам, i лiбералам, i нацiонал-демократам, i консервативно налаштованим державникам, i навiть транснацiональному капiталу. Тобто для сектора III властивий соцiальний та економiчний плюралiзм. Єдине, чого в ньому не може бути, так це органiзованої дiяльностi, спрямованої на знищення самобутностi народу України, пiдрив його полiтичного, економiчного i культурного суверенiтету. Щоб у цьому переконатись, давайте вiддiлимо все те хворобливе, що має залишитись у минулому, вiд того здорового, що визначає наше майбутнє, i розглянемо детальнiше структуру сектора українського солiдаризму (див. схему 4).

З наведеної схеми видно сфери конструктивної реалiзацiї програмних установок рiзних полiтичних сил - без протистояння i безглуздого взаємного поборювання. Нацiонал-комунiсти зможуть себе найкраще реалiзувати в пiдсекторi державного патерналiзму, лiберали - економiчного лiбералiзму, зеленi (не плутати з Партiєю зелених) - стратегiчного iнвестування, аграрiї - державного протекцiонiзму тощо. Що стосується транснацiональних корпорацiй, то стабiльна i розвинена Україна може для декого з них стати не лише надiйним мiсцем для iнвестицiй, але й країною постiйного базування.

На схемi 4 добре видно бажаний напрямок суспiльного розвитку i те, що цьому заважає. Вертикальний вектор спрямований у майбутнє нашого народу. Чим вище на схемi знаходиться та чи iнша структура, тим бiльше вона потребує державного сприяння. Зокрема, в пiдсекторi найвищих прiоритетiв - стратегiчного iнвестування - знаходиться те, що визначає фiзичне, психiчне i духовне здоров'я нацiї, її культуру i колективний iнтелект. Саме тут плекається майбутнє, тому в цьому секторi знаходяться матерi, дiти i молодь.

Треба сказати, що держава українського солiдаризму сприятиме всiм чотирьом пiдсекторам схеми 4, але по-рiзному. Наприклад, пенсiонерам та iнвалiдам - створенням умов для чiткої роботи державних та недержавних пенсiйних фондiв, благодiйних органiзацiй та служб працевлаштування (для тих, хто бажає i може працювати). Нацiональному бiзнесу та сiльському господарству - протекцiонiстською полiтикою, науковою та iнформацiйною пiдтримкою, активним сприянням у просуваннi на зовнiшнi ринки. Транснацiональним корпорацiям - ясними i стабiльними "правилами гри", нормальним iнвестицiйним клiматом.

Як можлива така соцiальна гармонiя? Рiч у тiм, що фундаментальним принципом держави українського солiдаризму є принцип соцiального партнерства.

Для кращого розумiння сутi держави українського солiдаризму доцiльно звернутися до демократичної трiади "рiвнiсть, свобода, братерство".

Перша її складова найповнiше була реалiзована (точнiше - доведена до абсурду) "першою силою" - кожного, хто пiднiмався вище середнього рiвня, комунiсти всiляко намагались "вирiвняти", "поставити на мiсце", пiдiгнати пiд свої безликi стандарти. Можна сказати, що комунiсти реалiзували свiй iдеал т.з. механiчної демократiї.

Друга складова - свобода - являється найвищою цiннiстю лiберальної демократiї. _нша справа, що тут нашi доморощенi "демократи" (друга сила) спромоглися лише зруйнувати соцiальну сферу, а щодо свободи особистостi i прав людини, то до цього якось не дiйшли руки.

Головною цiннiстю українських солiдаристiв - третьої сили - є принцип братерства. Лише в суспiльствi братерства можлива нормальна реалiзацiя i двох iнших складових демократичної трiади: рiвностi всiх громадян перед законом i їхнього вiльного розвитку. Демократiя братерства - це органiчна демократiя, оскiльки вона здатна перетворити суспiльство на злагоджений, гармонiйний соцiальний органiзм, в якому буде мiнiмiзовано внутрiшнє протистояння, натомiсть домiнуватиме принцип "один за всiх i всi за одного".

Наведенi мiркування дозволяють зрозумiти символ українського солiдаризму - зображення на блакитному тлi чотирьох бiлих мускулистих рук, якi мiцно стискають сонячно-золотий обруч. Кожна рука символiзує одну з чотирьох базових пiдсистем соцiального органiзму. Всi чотири руки з'єднанi в єдине тiло, що означає братерську любов i взаємодопомогу, а також взаємну вiдкритiсть i взаємопроникнiсть чотирьох базових соцiальних груп, оскiльки кожна людина може в будь-який час вiльно обрати один з чотирьох шляхiв самореалiзацiї: 1) шлях духовної боротьби i свiтоосягнення; 2) шлях служiння в царинi державного управлiння i безпеки; 3) шлях бiзнесу; 4) шлях спецiалiзованої професiйної дiяльностi. Сонячне коло символiзує безстрашну творчу спрямованiсть до досконалостi, до справедливостi, до духовних чеснот, до Бога (чоловiче начало, небесний вогонь). Блакитне тло означає вiрнiсть власним кореням, повагу до традицiй, милосердя, моральнi норми, стабiльнiсть, накопичення знань, їх збереження i передачу наступним поколiнням (жiноче начало, небесна вода). Бiлий колiр рук означає фiзичну i духовну чистоту, єднiсть високих прагнень i практичних дiй, благородство цiлей i методiв їх досягнення, а також усвiдомлення народом України своєї європейської першооснови. Бiлий хрест вказує на прiоритет християнських етичних цiнностей.

Святом українського солiдаризму може бути день Першого травня. Це свято чесної, сумлiнної працi. Свято братерської взаємодiї всiх верств українського суспiльства, старшого i молодшого поколiнь, матерiв i батькiв. День особливого милосердя для всiх тих громадян України, якi потребують допомоги, опiки, соцiальної пiдтримки. Свято цiлiсностi i нерозривностi України, а значить - її непереможностi.

Україна цiлком визрiла для переходу до Нової полiтики. Однозначним сигналом, що час настав, є криза РУХу i його перехiд до нової фази розвитку. Серед iншого, це означає, що нацiонал-демократична iлюзiя цiлковито себе вичерпала. Вона була корисною для руйнування комуно-iмперської химери, але виявилась непридатною для будiвництва власної держави i громадянського суспiльства.