|
Євген ЧОРНИЙ
Одним з найбільш незрозумілих питань упродовж останніх двох тисячоліть залишається поняття Святого Духа. Саме через суперечливе тлумачення догмату про Святий Дух як про одну з трьох іпостасей Пресвятої Трійці виник «великий розкол» християнської церкви на східну та західну половини. Важливість цього поняття в християнській традиції також проявляється в тому, що, за Євангелієм, хула на Святий Дух є єдиним гріхом, який не має прощення.
З огляду на сказане хочеться звернути увагу на деякі поняття та уявлення, які дозволяють доповнити і певною мірою прояснити існуюче розуміння про Святий Дух. Вони дають змогу зрозуміти, що, наприклад, уявлення про значення Святого Духу не є «надуманим» вченням православного християнства. Ця традиція православної віри зумовлена глибшими і давнішими духовними народними джерелами, хоч справедливо і те, що втаємниченість канонічного християнства з цього питання є проявом втрати зв’язку з цими джерелами. Прояснення наших уявлень стосовно того, що втілюється для нас у словах «Святий Дух» та «Утішитель», має принципове значення в питанні сучасного духовного розвитку людства. Під сучасним християнським поняттям Святий Дух, як під якоюсь незбагненною таємницею, якимось нібито абстрактним поняттям, криються цілком реальні уявлення та явища, усвідомлення яких може дати змогу ясніше побачити напрямок для духовного розвитку.
Кажучи про духовність народу і узгоджуючи це із уявленнями про Святий Дух, передусім треба наголосити ось на чому. Наша свідомість визначається Орійською мовою. Використання саме в такій формі цього поняття обумовлено відомим з історії і збереженим у пам’яті нашого народу Ім’ям Власним Головуючого Вишнього Бігу — Ора. За суттю свого значення Слово-поняття Біг не є ім’ям власним. Про більшу істинність вживання саме слова Біг — у порівнянні зі словоформою Бог — твердив ще Григорій Сковорода, чия традиція духовного розуміння Слова не викликає сумнівів. Слово Біг — в означенні прояву Вишньої Сили — вказує не тільки на давнє знання народу-Слова про те, що Рух є «формою існування матерії». Це Слово-поняття передає уявлення про характер цього Руху. Тобто який саме характер в цьому Русі шанується за народною традицією як найвідповідніший саме Вишній Силі. Шанування Бігу як якісного характеру Руху означає світоглядну відмінність у порівнянні з традицією шанування Ходу або Году (Гот). Сьогодні вже цілком зрозуміло, що в духовній традиції Русі Біг є шанованим проявом Руху. За умови розуміння того, що саме слово Русь має значення «рухоме світло», усе зазначене вказує на єдину багатотисячолітню нерозривну духовну традицію, — традицію народу єдиного кореню, родове ім’я якого — Орійський народ.
Саме Ім’я Ор є коренем і першоосновою утворення поняття Орійський. При цьому слово-поняття Ор, яке з давніх часів має значення Імені Власного, відноситься до найпервісніших слів. Наголошуючи на необхідності поновлення для нашого народу Батьківського Божого Імені Ор, уважаємо правомірним говорити, що історично виправданою формою самоназви Країни Нашого Роду може бути Ор-країна.
Отже, коли ідеться про Святий Дух, для нашої свідомості, яка визначається Ор-країнською мовою, не потрібні пояснення щодо спорідненої єдності слів «святий» і «свято». У нашій мовній традиції поняття свято побутує не як абстракція, а як відбиття уявлень про певні народні або родинні події. Психологічно це поняття невід’ємно зв’язано з уявленнями про щось радісне, веселе, світле. Той же самий психологічний настрій утримує в собі — у сучасному нашому розумінні — і поняття святий. Якщо вдуматись, то уявлення про святу людину якраз і означає такий психологічний стан, коли людина сама наповнена радісністю і випромінює свою святковість на інших. З історії відомі подібні люди. Для нас найяскравішим серед них є Григорій Сковорода. І, гадається, свідчення його сучасників, їхні спогади про те, яке враження він справляв на інших людей, цілком підтверджують це.
Християнське світосприйняття значною мірою втратило таку поєднаність розуміння свята і святого, яке зберегла наша мовна традиція. Хоча з цих причин навіть для нашої сучасної свідомості слово свято наче і не зв’язане з поняттям Святий Дух. Як це ще більше спостерігаємо в російській мові: «праздник» і «Святой Дух». У такому розумінні цікаво пригадати одне з тих питань, котре дотикає героїв Умберто Еко з роману «Ім’я троянди»: чи сміявся Ісус Христос, чи дозволяє взагалі віра, щоб християнин відчував себе радісним, веселим?
Саме для розуміння значення Святого Духа під цим кутом зору ми спробуємо навести деякі поняття, які, цілком природно, відомі і зрозумілі в духовних традиціях нашого народу та зберігаються в його сучасній самосвідомості. І в той же час вони існують в національних культурних традиціях інших народів, що вказує на їх загальнолюдський, глибинний характер. Одним із таких усвідомлень є образ семи зірок, які в традиції сучасних світових релігій є ознакою проявлення Біга. В буддизмі це пов’язане з уявленнями про Майтрейю, який є новим проявленням Бігу. Як приклад наведемо з «Пророцтва про Шамбалу і Майтрейю» («Криптограми Сходу» Ж. Сент-Ілер) такі слова:
«Скарб із Заходу повертається. На горах запалюються вогні радощів. Погляньте на дорогу — ідуть ті, хто носить Камінь. На Ковчегу знаки Майтрейї. Із Священного Царства строк визначений, коли розгорнути килим очікування. Знаками Семи Зір відчиниться Брама».
Як прояв цієї ж загальнолюдської пам’яті у християнській традиції, із тексту «Об’явлення Святого Івана Богослова» теж нагадаємо декілька рядків:
«І сім зір Він держав у правиці своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (1.16).
«Таємниця семи зір, що бачив ти їх на правиці Моїй, і семи свічників золотих: сім зір — то Анголи семи Церков, а сім свічників, що ти бачив, — то сім Церков» (1.20).
«Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих…» (2.1).
«Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір…» (3.1).
Ці приклади уявлень про сім зірок як ознаку Біга мають свій зв’язок із поняттям Святий Дух. Кажучи про Дух як явище, ми звертаємо увагу на те, що образ семи зірок у нашому народі з давнини визначається словом-поняттям Віз. Це — сузір’я із семи зірок, яке також звичайно називають Ковшем або Ковчегом. Назва цього сузір’я, котре за останній час стало відомим як Велика Ведмедиця, є перекладом з латинського «Ursa Major» — Урса Мажор (або Майор). До нього входять понад сто двадцять зірок, зокрема і ті сім, які відомі нам як Ківш. Зауважимо, що варіантом перекладу цієї прийнятої в астрономії назви сузір’я може бути не тільки Велика Ведмедиця, але і Весела Ведмедиця.
І за арабськими джерелами, і за ведійською традицією кожна зірка Ковша має свою назву. В буддизмі ці назви семи зірок також пов’язуються з іменами семи духовних вождів Сходу, тобто тих же самих «семи Божих духів».
З огляду на всі ці поняття стає зрозумілим, сутність якого явища відбиває слово-поняття «воздух», яке в такій формі відсутнє у нашій мовній традиції. А втім, зрозуміло, що, виходячи з нашої національної свідомості, за духовною традицією нашого народу ми цілком природно усвідомлюємо, що насправді ідеться про уявлення наших пращурів, що його вони визначали поняттям Воза Дух. Ці уявлення на побутовому рівні залишилися і для сучасних людей, — у розумінні того, що будь-яке життя принципово неможливе за відсутності Воза-Духа. Тобто те, що пов’язане з поняттям Дух Воза, є невід’ємним від поняття життя взагалі.
Хоч це питання і потребує свого окремого дослідження, але з відомої історії народів та їх культурного розвитку постає, що уявлення про сутність Воза-Духа, — про Дух, який позначається сімома зірками, стосується часів, набагато раніших за виникнення і буддизму, і християнства. Сучасна традиція застосування у тій же російській мові слова «воздух» вказує на втрату ще в дохристиянські часи усвідомлення в цьому понятті зв’язку з явищем Вишньої Сили, з Бігом.
Відновлюючи у своїй пам’яті уявлення про Воза-Дух, переконуємось, що відповідні знання про втаємничений зміст явища життя на Землі у такому вигляді усвідомлювалися значно раніше, ніж ті, які за християнських часів привели до форми «Святого Духа». Знання про сім зірок у розумінні Воза і Духа, єдність цих понять свідчать, що слово Віз як поняття пов’язане з найдавнішим усвідомленням людьми суті першопричин виникнення та існування життя, — і не тільки в духовній культурі нашого народу. В цьому плані слушно пригадати деякі уявлення у Давніх Греції та Римі. Свого часу ще Григорій Сковорода звертав увагу на один із термінів давньогрецької філософії, який застосовувався для визначення особливого стану людини — наповнення радістю свого буття. Для цього вживалося слово dilauoz (силавоз). Мабуть, не треба особливих пояснень, щоб зрозуміти спільність понять Вишня Сила та «свята людина» у розумінні їхнього відповідного радісного, святкового стану душі і того, що визначалося для давньогрецьких філософів словом силавоз.
Подібно як і у випадку зі словом «воздух», нам здається незаперечною правомірність відновлення цього поняття у вигляді Сила Возу, яке є певною конкретизацією уявлень щодо того, про що ми кажемо словами Вишня Сила. Тобто в понятійному значенні Сила Возу може розумітися нами як своєрідна складова Вишньої Сили.
В античній філософії відбиті уявлення про існування особливої, надзвичайної сили, лише завдяки якій можливе саме життя. Тобто людина живе, поки в її тілі є така надзвичайна сила. Для визначення цієї сили у давньогрецькій мові уживалося слово enteleceia (ентелехія), а в латинській — vis viva (віз віва). Віз віва означає сила жива. Для додаткового роз’яснення наведемо ще один вислів: vis major (віс майор/мажор), що означає «непоборна сила». Тобто у традиції латинської мови слово Віз мало значення не просто сили, а сили надзвичайної, нездоланної, як ми кажемо — Сили Вишньої.
Отже, слово Віз і в грецькій, і в латинській мовах існувало вже в силу певної мовної традиції. Для античних філософів, і грецьких, і римських, поняття Віз та Сила Возу мали вже абстрактне значення. Вони вже не усвідомлювали зв’язку цього слова із реальними, справжніми сімома зірками, що їх майже всі люди північної півкулі легко пізнають на небі. Це, до речі, теж є свідченням не тільки своєрідної культурної традиції, знань людства, але й усвідомлення змісту певних явищ природи на рівні, як то кажуть, підсвідомості.
Viva vox docet — живе слово вчить
Усвідомлюючи взаємозв’язок поняття Віз для означення семи зірок з іншими словами-поняттями з різних мов та з певними уявленнями щодо ознак проявлення Бігу, цілком правомірно — як відповідне прояснення богословсько-абстрактного терміну — під звичним нині поняттям-висловом Святий Дух розуміти відновлення прадавнього і втаємниченого знання про Свято Воза-Духа. При цьому надзвичайно важливим — у розумінні сучасного духовного розвитку людей — є те, що все зазначене вказує напрямок, де головною силою є радісна, весела сила Духу. Сила Воза — Божа Сила свідчить нам пам’яттю наших прадідів про передумовлену дійсність такого розвитку духовності для нашого народу. Народна традиція святкового стану душі розкривається в такий спосіб у тому, що до останнього часу видається як найбільш втаємничене, загадкове явище за християнською традицією. В силу мовної традиції нашій національній психології притаманне чуття Свята Духа як іншого стану життя-буття, відмінного від нині звичного. Це стає зрозумілим через поновлення знань від
повідних ключових слів, відновлення їх істинної сутності для головуючих у свідомості людей понять. Одним із таких знакових ключів є слово-поняття Віз. І, як уже згадувалося: знаками Семи Зір відчиниться Брама… Диво-коло Вирію, про який не дає забути, прагнення до якого збуджує Віз своїм обертанням навколо Вісі. «Опрокидуючись», Ківш виливає Силу Вишню на тих, хто спить... Саме у Вирій свідомо ринули Орійці, коли покидали кРай і спрямовувалися до Ора. А ті, хто залишався, бажали їм щасливого Бігу у Русі. Віз — це знакове поняття, тобто поняття-Знак, що його пам’ять людська несе в собі, як власну духовну сутність, і не може втратити. Бо втрату таку можна сприймати лише як спробу людей організувати життя без Воза Духа. Це все одно, що намагатися зберегти себе на Землі, але знищити Вісь-Кий...
У зв’язку з цим нагадаємо ще деякі уявлення, які віддавна викликають суперечливі тлумачення:
«І вблагаю Отця Я, — і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його» (Ів. 14.16,17).
«Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14.26).
«А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене» (Ів. 15.26).
«Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд…» (Ів. 16.7,8).
«Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Ів. 16.12—14).
Через зрозумілі причини ми сприймаємо ці слова про Утішителя як про Той Дух правди, через який уособиться Свято Того Духу. Говорячи про Свято Того Духу, ми вбачаємо в цьому розкриття змісту, який полягав у так званому староцерковному варіанті вислову Святаго Духа. Не так для обґрунтування— наскільки це правомірно — як для порівняння наведемо із «Влесової книги» такий приклад. У варіанті тексту сучасною мовою слово «думати» в автентичному тексті має відповідник у вигляді вислову «до ума іти». Даний приклад розвитку мови є проявом загальної властивості для всіх слів у силу діалектики розвитку Слова як відповідника розвитку людського мислення.
Коли люди кажуть, що «треба думати», — наскільки вони розуміють, про що в дійсності мовиться?
Кажучи про Свято Того Духу, ми думаємо, що важливим, з урахуванням розвитку сучасних наукових уявлень, є поєднання цього вислову і з можливим висловом Світ Того Духу. Бо слова «світ» і «свято» є спорідненими і пов’язаними з одним явищем. З огляду на все це, на запитання: якого Того Духу? — відповідь, на нашу думку, може бути тільки одна: Воза Духу.
Утішитель у давньогрецькому тексті означався словом Паракліт. У буддизмі цей образ набув ім’я Майтрейя, в ісламі — Мунтазар. Хочемо звернути увагу, що слово Утішитель може мати в нашій мові інший відповідник у такому значенні — Возрадник, Возрадіє, за умови зрозумілої зміни прийнятого у словниках варіанту — Розрадник, Розрадіє.
Для з’ясування причини виникнення цієї форми наведемо такі міркування. Сучасні люди звично знають, що Ра — це єгипетський бог Сонця. Але це Ім’я було відоме не тільки в Єгипті. Пригадавши з фізики, яким природним явищем зумовлюється виникнення кольорового світла, що його ми звично визначаємо словами веселка або райдуга, звернімо увагу на такий, у принципі очевидний варіант: Ра є дуга. Тобто дуга, породжена світлом від найближчої зірки, Ім’я якої — Ра. Це цілком узгоджується і з нашими сучасними науковими знаннями, і з «єгипетською версією». Сонце — це поняття, яке насправді не є Ім’ям Власним для зірки, завдяки якій існує життя на планеті Земля. На відміну від Єгипту, де Ім’я зірки Ра жило і мало велике значення колись, воно як жило в нашій мові колись, так і продовжує своє життя зараз у мові нашого народу, майже достоту утримуючись у своєму первісному значенні. За аналогією зі словом «Ра-дуга» подивимось на слово «радіє» в іншому варіанті: Ра діє. Власне, і слово «радість» теж треба розуміти як вислів Ра-де-ість. Світло істинне. Як і слово «рай» є нічим іншим, як висловом-поняттям Ра-є. І коли люди звертаються з проханням до Бігу, щоб їхні близькі потрапили, де Ра є, то бажано розуміти, куди це проситься їх спрямувати...
Саме таке розуміння дає підстави казати про правомірність вживання для поняття Утішитель слова Розрадіє. А з огляду на історичне значення і понятійне насичення слова Віз як знакового ключа духовної сили відповідних семи зір, уявляється правомірним запровадження чи поновлення саме словоформи ВозРадіє.
Звернімо увагу на те, що із слова «Утішитель» очевидно, що ідеться про явище, в якому учительський прояв усе ж таки буде присутній. Хоч у дійсності живе слово вчить, вочевидь, немає необхідності пояснювати не лише правомірність написання слова «учитель» як «утшитель», але й спорідненість цих слів-понять. А втім, усе-таки не так Учитель, як Утішитель, — у силу того свята народного, про яке говориться — Свята Того Духу.
Дух Свята, Дух правди, який «попровадить до цілої правди»... Коли люди кажуть, що вони очікують Його з’яву, то чи справді вони бажають цієї зустрічі? Сьогоденна боротьба за владу, кількість людей, які не сумніваються у своїй здатності очолити свій народ і взагалі все людство, — вражають. Вражає затята легковажність нерозуміння відповідальності того, хто волею народу може стати чільною особою у тому бутті-Русі, яке нині відбувається. У слові Вождь криється давнє розуміння предків. Хто володів і тримав собою карб-знання, Воз де світить своїми сімома зірками, мав право очолювати їх і вказувати напрям руху для тих, хто шанує дорогу в Русі Бігу. Знак Семи Зір був свідченням Вождя, кому Воз дає те, що за апостолом Павлом визначається як дари Духа. Дар мудрості. Дар знання. Дар віри. Дар зцілення. Дар роблення чуд. Дар пророцтва. Дар розрізнення духів. Дар різних мов. Дар тлумачення слів...
Диво дивне — оці неполохливість та рішучість нинішніх народних керманичів, які про Віз знають і говорять про нього лише на рівні «а воз и ныне там». Як несамовито вони виборюють собі місце біля цього воза, в якому бачать лише багаті дари. Віз, який є знаковим символом нашої Країни, ключовим словом-поняттям у Русі, сприймається не як Ковчег, а як корито, біля якого, ближче стоячи, можна краще відгодуватися...
Викладений вище для ознайомлення (чи усвідомлення) спосіб розуміння і осмислення деяких питань щодо орієнтирів духовної сутності розвитку людей ми визначаємо як прояв Орійської духовності. З цієї точки зору Свято Духа розуміється як своєрідний психічний стан людей, який є необхідною умовою для подальшого духовного розвитку, передусім нашого народу.
Свято Духа і «праздник души» — це не одне й те ж саме. Свято Духа — це розкриття у людей тих духовних джерел, які, будучи втаємниченими, в усі віки проривалися народним сміхом через лиха і негаразди «боротьби за виживання». Озивалися, коли люди, втративши в пам’яті первісне значення слів, усе-таки відчували в собі Голос-Логос як власний зов істин, не втрачали відчуття, що Ра-діє. І попри все жахливе ці люди несли в собі можливість існування в Ра-дійсності — у вигляді народних гулянь, свят, карнавалів...
Не тільки загальний жах, лихо об’єднують людей. Дух Свята здатен не тільки стати об’єднуючою, а й провідною силою споріднення людей у сучасному періоді розвитку. Залежно від того, наскільки кожен із нас усвідомлює і діє у відповідності до напряму Сили Вишньої як Сили Возу. Знаки Семи Зір Возу вбачаємо на Тому, Хто проВозголошує про Дух Свята.
Настав Час Свята Духа!
Хай Буде!
Стаття у форматi Word (zip-файл) 
<< повернутися | обговорити на форумi >>
|
.gif)
