|
ОДИН КРОК НАЗАД — ДЕСЯТЬ КРОКІВ УПЕРЕД |
МЕНЕДЖМЕНТ Радій РАДУТНИЙ
Програміст, аналітик, письменник
Привид всевидючого державного ока уже давно блукає по Європі, а в Америці то й зовсім перестав бути привидом, — і горді своїм набором свобід американці отримали, нарешті, ще одну — свободу безперешкодно заперечувати існування системи «Ешелон». На біржу вже давно не варто потикатись без ЕОМ, а це, у свою чергу, означає, що кожна твоя дія, кожен слід, кожна оборудка — «біла» або «чорна» — буде записана та проаналізована, а в разі чого — за секунду витягнута з електронних архівів.
«Якщо ми сьогодні виведемо війська з Афганістану, то через десять років там уже будуть американці».
Росіянин, 1992 р.
«Держава контролює кожен крок підприємця, ведуться локальні війни проти незгодних з офіційною ідеологією, запроваджено політичну цензуру… — ви певні, що ми таки виграли холодну війну?»
Американець, 2002 р. Директор ФБР, яке завжди посилено боролося за обмеження експорту криптографічних технологій за межі США, нещодавно ляпнув, що в принципі та боротьба провадиться про людське око, позаяк ФБРівці давно вже не мають проблем з розшифровкою будь-якої закодованої інформації — чи то зовнішньої, чи то внутрішньої. Ну а коли така інформація з’явиться, то просто на неї буде витрачено «трохи більше часу»...
Для тих, хто погано вміє читати поміж рядками, пояснюю: слова директора означають, що його «контора» записує геть усю інформацію і за необхідності може витягти з архіву будь-яке повідомлення, телефонний дзвінок (бо більшість з них передаються зараз у цифровому вигляді), електронного листа, телеграму тощо. Звісна річ, усе це робиться виключно з високою метою захисту держави та її громадян від тероризму, шпигунства, землетрусу, падіння астероїдів, несплати податків і так далі...
Автор цієї статті часто мандрує і тому тримає свою електронну поштову скриньку на американському сервері (отож ви, либонь, і самі розумієте, хто був її, тобто статті, першим читачем...). Ну а ті, хто не має таких потужних технічних можливостей, ідуть іншим шляхом. Наприклад, у Бєларусі «батька» випускає весь інтернет за межі своєї країни через три інтернет-провайдери, які отримали на те ліцензію. Такі собі КПП . Хай повільно, зате надійно...
Україна в цьому плані трохи відстала (рідкісний випадок, коли так і хочеться написати — на щастя), але упевнено робить крок за кроком у тому ж самому напрямку. Інформаційні технології у нас усе ширше проникають до органів державного керування, і при цьому використання інших каналів зв’язку поступово забороняється. Поряд з інтернетом у державі вже діють принаймні чотири великі альтернативні мережі — на таких самих чи інакших технологіях — зі шлюзами, центрами тощо, і єднає їх усіх одна важлива особливість. А саме: на відміну від «безцентрового» інтернету, усі ці мережі є контрольованими. А тепер ось у нашому парламенті утворилася ще й ціла фракція — «електронна Україна»...
Дивно, але ця справді доленосна подія чомусь зовсім обминула увагу наших всюдисущих ЗМІ. Щоправда, хто як, а автор цієї статті вже звик до того, що вбранню нової поп-зірки у пресі приділяється уваги набагато більше, аніж американській агресії в Афганістані, звик до "кремнієвого процесора" та "кремнієвої сокири"… добре, хоч не ляпають вже з екрану телевізора "один-ве-ем-ер-ес" (IBM PC, якщо хтось не здогадався), та не сперечаються по півроку — може президент вживати нецензурні вислови та трахати практиканток, а чи не повинен ні в якому разі. Ця фракція поставила за мету створення «законодавчого забезпечення передового розвитку інтернет-ресурсу в Україні та створення на його базі електронної держави, системи влади, базованої на використанні сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій в управлінні державним апаратом та суспільним ладом у країні».
Ну а якщо так, то першим кроком до всього цього буде робота щодо впровадження інформаційної системи керування державою від «верху» до «низу», системи контролю виконання ухвалених рішень, системи звітності… Усі ці системи зараз перебувають у процесі розробки і, на перший погляд, мало чим відрізняються від тих АСУП, про які так багато торочили у 70-х роках минулого століття і про які всі знають, чим вони закінчилися: нічим!
Натомість не всім відомо, що в тих же 70-х існував у Києві скромний інститут кібернетики, а головував у ньому такий самий мало відомий у широких колах академік Глушков. І працював цей інститут над математичною моделлю економіки соціалістичної держави. І припинилася ця праця лише з двох причин: через недосконалість тодішнього технічного обладнання і через смерть академіка Глушкова. А тепер, шанувальники альтернативної історії, уявіть собі, до чого б призвело запровадження в СРСР у середині 80-х досконалої системи керування соціалістичною державою? Вочевидь, ми б і досі марширували двічі на рік по майданах перед «високими» трибунами і отримували при цьому аж по 120 карбованців. Щоправда, американців ближче Західного Берліну ми б тоді і не бачили...
Альтернативна історія має цікаву властивість — «спроеціювати» її на історію реальну дуже легко. Уявімо собі, що сьогодні знайшлася людина з талантом та пробивними якостями вищезгаданого академіка, що шановні депутати знайшли кошти і не пустили їх на реконструкцію ще якогось майдану, що розробляти систему поставили талановитого програміста, а не племінника двоюрідної тітки спікера, що вибрали реальну мову програмування, а не створили теоретичну блок-схему… Коротше кажучи, уявімо, що систему створено і впроваджено. А потім зробимо невеличку перерву та екскурс у минуле.
Як тільки у природі виникли керівники і підлеглі, система управління мала такий примітивний вигляд:
Незважаючи на примітивність, ця схема є цілком працездатною, — аж доки кількість виконавців не перевищить можливостей керівника, тобто 5—10 чоловік. У цьому випадку ситуація стає приблизно такою:
Як бачите, одночасно із збільшенням кількості виконавців і додається роботи підлеглим, і зменшується контроль, а відповідно і якість роботи. Можливості звіту як інструменту дезінформації системи — невичерпні! Досвідчені бюрократи вміють звітувати, не зробивши абсолютно нічого! Ось живий приклад — в одній знайомій мені організації вирішили запровадити нову систему збирання інформації. Розробили вимоги, схеми, визначили навіть конкретних виконавців… один з яких, на жаль, «собаку з’їв» на звітуванні. Професіонал високого класу! Протягом кількох місяців згори сипалися запитання — як у вас справи? що конкретно зроблено? на чому захрясли? — ну і так далі... А у відповідь — робота вирує! проведені 4 робочі наради, у тому числі 2 з них — із залученням сторонніх експертів та фахівців! створені 10 робочих груп загальною чисельністю 45 осіб, до яких увійшли… здійснюється теоретичне обгрунтування… напрацьовується фактичний та статистичний матеріал… І що ж ви думаєте? Сидить і досі той працівник на своєму місці, його навіть підвищили!..
Я іноді гадаю — а може, ця людина і справді щиро переконана, що працює?..
Але повернімось до наших баранів… я перепрошую — виконавців. Коли стає помітно, що нагору лине занадто великий потік дезінформації, функції наказу та контролю розділяються (інакше кажучи, система управління ускладнюється):
Добра схема. Чудова, можна сказати. Хоч і ускладнена, та ефективна. Саме за такою працювали у радянські часи військові та ракетні фахівці. У результаті ракета-носій «Протон» уважалася тоді однією з найнадійніших... Але водночас ця схема була і вкрай неекономічною, бо замість однієї людини (приладу) тут працювали троє. Багатьом так і кортіло скоротити отой осоружний контроль… як-не-як, це ж усе-таки люди працюють, а не худоба із-під палиці... Ну добре, скоротили. І тільки після падіння четвертого поспіль «Протону» стало ясно, що простіша схема ще не означає надійніша, і повертатися до неї — то є не дуже перспективний шлях...
Ми тут простежили лише один нюанс схем управління, але ж є ще один — масштаб. І тут на всіх нас чекає невеличкий сюрприз: від часів Хаммурапі та єгипетських фараонів схема управління великою організацією (чи то державою, чи то маленькою фірмою, чи то транснаціональною корпорацією) має однаковий і до болю знайомий усім прихильникам гербалайфу вигляд:
На табличках навмисне нема позначок — усі бажаючі можуть вписати туди прізвища та ініціали улюблених начальників і свою думку про них. А от стрілочкам таки слід приділити увагу.
Оскільки той, хто сидить на самісінькому вершечку, хоче знати все, але фізично не може проконтролювати десятки, сотні, а то й мільйони підлеглих, то він розподіляє ці функції поміж керівниками середнього — середнього-«плюс», середнього-«мінус» — рівня (контроль за діями їхніх прямих підлеглих покладається, звісно, також на них). Припустімо, що той «середньорівневий» керівник — людина сумлінна, працьовита і навіть відносно чесна… але ж не забуваймо і про відзначені вище можливості звіту як інструменту дезінформації. Отож дезінформований звітами «знизу» керівник середнього рівня передає нагору зібраний ним потік цієї дезінформації, «верх» на її основі ухвалює якесь загальнокерівне рішення і відповідно «спускає» це, уже наперед хибне, рішення донизу. Але ж і це ще не все. Робота вирує:
— для зменшення дезінформації запроваджують відповідні додаткові органи контролю;
— для «координації зусиль» починається обмін інформацією по горизонталі;
— «на вимогу трудящих» запроваджують паралельні структури;
— особливо важливі ланки керування дублюють;
— ретельного працівника просять «допомогти» дружній організації;
— переходячи до іншої структури, керівник хоче «залишатися в курсі»...
З усього цього виходить приблизно таке:
І вас усе ще дивує стан нашого суспільства?..
Мабуть, уже ні… Але тут виникає запитання: а чому ж, незважаючи на всі викладені на початку нашого допису моменти, ті ж самі американці усе-таки живуть краще, ніж ми? Відповідь проста: активне втручання держави в економіку, хоч воно і було задеклароване президентами Рузвельтами ще у 20—30-ті роки минулого століття, на практиці почалося у США порівняно недавно — у 60-ті роки. І починаючи із 70-х років темп збільшення прибутків американців став невпинно падати. Коментувати?..
Раніше, коли американська економіка працювала «хаотично», вона більше відповідала природним моделям, у тому числі висновкам з відомого у кібернетиці закону Ешбі. А саме: керуюча система, якій для керування потрібне число зв’язків таке саме або більше, аніж їх має система керована, — прагне наростити кількість цих зв’язків принаймні до рівня керованої системи. Якщо простіше, то для керування однією людиною у такому разі потрібна одна людина, армією — друга армія, державою — відповідно… ну ви самі розумієте... А в іншому разі система розвивається самостійно, неконтрольовано і хаотично…
«Дикий капіталізм» був системою некерованою, і кожен підприємець зростав, намагаючись заповнити собою весь ринковий простір, і було це вигідно і прибутково… аж поки не вдарила Велика Депресія... Плановий соціалізм був системою, яка прагнула стати абсолютно керованою, і коли кількість керівників досягла певної критичної маси, — вдарила горезвісна «перебудова»...
Парадоксальний висновок випливає з усього сказаного, чи не так? З одного боку, досконала система управління явно потрібна державі, а з іншого — смертельна для неї. Тут автоматично виникає до автора запитання — як же це так, протягом кількох попередніх сторінок він гудив ті управлінські системи мало не останніми словами, а тепер делікатно підводить до думки, що вони таки потрібні?
На жаль, це й справді так, — потрібні... І це при тому, що, окрім добре помітної шкоди від втручання держави у бізнес, така система стане першим кроком до системи тотального політично-поліційного контролю, починаючи від податків і у перспективі — до намірів і думок. Бо ж і справді, уже зараз можливо за короткий термін відстежити більшість фінансових операцій будь-якої офіційно зареєстрованої організації, з’ясувати, про що ідеться у приватному листуванні людини, якими матеріалами з інтернету вона цікавиться, куди їздить тощо... І зрозуміло, що з удосконаленням цієї методи, а особливо із запровадженням отієї згадуваної вище «електронної держави» більшість громадян опиниться наче під мікроскопом.
І все-таки…
На розробки концепції, схеми програмного забезпечення, закупівлю обладнання, встановлення та обслуговування піде за деякими (дуже попередніми, звісно) розрахунками не менше 100 млн гривень, більшість з яких буде «відмито» та розікрадено . Більшість обладнання буде вибрано не з точки зору ефективності, а з точки зору ціни, і не меншої, як годилося б, а навпаки .
І все-таки…
Кількість чиновників різного калібру ця система також не скоротить — навпаки, може ще й збільшити, бо неминуче почнуть запроваджувати додаткові посади «відповідальний за…» та «уповноважений з…».
І все-таки…
І все-таки ця система потрібна! Ба навіть більше того — запровадження її є неминучим, і чим швидше воно буде розпочате, тим краще для нас і нашої країни. Чим повнішим та всюдисущим стане оте «око», тим ефективніше функціонуватиме держава.
Чому б це так? А все дуже просто. Зараз склалася дивна ситуація, коли органи державного управління (починаючи приблизно з обласного рівня) живуть самі по собі, а народ — сам по собі. Керівні органи видають якісь постанови, але на реальне життя вони не впливають абсолютно. Підлеглі організації про щось звітують, але звіти ті пов’язані з реаліями так само слабо.
На зборах міськради видають постанову про ліквідацію протягів у будинках (геть фізику!). Один з районів рапортує про кампанію озеленіння, під час якої за один день висаджено 50 тис. дерев (куди там тій Канаді!). І те, і те — реальні факти. Система електронного управління державою кількість таких дурниць зменшить, просто-таки не зможе не зменшити. Набагато. Залежно від рівня реалізації — можливо, навіть, на 90%.
У чиновних структурах будь-якого рівня плинність кадрів — це страшна річ. Бо, як правило, після звільнення того чи іншого працівника більшість завдань, що «висіли» на ньому, «повисають» у повітрі… аж до природної своєї смерті. Проконтролювати це «згори» практично неможливо. За умови ж запровадження електронної системи контроль буде тотальним, від «верхів» до «низів», а якщо ще й буде обрано правильну платформу для реалізації цієї системи — то й цілком автоматичним.
До 90% відсотків «документопотоку» в органах державного управління становлять звіти, — за умови запровадження електронної системи більша частина їх стане непотрібною, а менша зможе формуватися автоматично... З чим би це порівняти? Ну от уявіть собі, що за рівнем продуктивності ваш робочий день збільшено удев’ятеро... вражає, чи не так?..
Мало не кожен рік з’являються міжнародні рейтинги різних країн за різними показниками. На жаль, за рівнем корупції Україна посідає одне з чільних місць. Не хотілося б у те вірити, але практика будь-якого звертання до будь-якого чиновника доводить, що рейтинги ті мають під собою певний грунт. Дуже часто чиновники навмисне заплутують найпростіші питання, щоб мати привід заявити: «Ой і важко ж буде вирішити ваше питання! Ну, ви ж розумієте…». В одного чиновника у шухляді стола живе цілий набір карток, на яких написано: «$20», «$50», «$100», «$200» — я те сам бачив...
Електронна система має завдати такого удару по корупції, якого ще не було з часів виникнення перших держав та перших чиновників! За умови правильної реалізації новостворена структура може стати цілком прозорою для контролю, гранично ясною для громадян і може навіть повністю знищити можливості для зловживань. Одне лише оформлення документу через інтернет, без особистого візиту до зажерливого чиновника, зробить для зменшення рівня корупції незрівнянно більше, аніж десяток контролюючих органів. Запровадження системи дистанційної здачі звітів до податкових органів дасть більший імпульс малому бізнесу, аніж 10 постанов нашого президента...
І нарешті…
Згадай, шановний читачу, те відчуття, з яким ти перший раз увійшов до інтернету. Згадай, чи одразу вклалося тобі в голові, що будь-яка інформація — ось вона, під рукою, будь-яка програма — ось вона, трохи далі, будь-яка консультація — та будь ласка, ось тут, тут і отут... А тепер уяви собі, що відчуватиме людина, яка входить до мережі управління не конвеєром, не фірмою, не підприємством, а — державою! Своєю державою! Власною державою! Яка бачить, що ось тут, тут і отут — це її особистий внесок у процвітання, а тут, тут і отут — навпаки, помилка, яку можна виправити так, так і отак... Скажеш, ідеалізм ? Можливо. Але, сподіваюся, є серед нас немало таких ідеалістів. І, до речі, маємо приклади з історії, коли купка ідеалістів повертала Історію у правильний бік. Якби не вони — мабуть, і досі бігали б ми з кремінними сокирами один за одним...
Нам належить обрати шлях, а на вибір — лише два широкі, добре розвідані тупики та безліч стежинок, які або ведуть хтозна куди, або ж так чи сяк зливаються з двома основними річищами. Треба гадати, істина, як завжди, опинилася посередині, — життєздатною системою виявиться та, що поєднає у собі ініціативність капіталістів та плановість соціалістів (що ж до чинників, завдяки яким вдасться поєднати цих двох коней, то погортайте уважніше журнал «Перехід-IV», і це буде справді тим рідкісним випадком, коли рецепти досягнення вашого майбутнього перебуватимуть у ваших власних руках). Ну а як називати ту життєздатну систему — то вже справа десята...
P.S. Просто не можу утриматися. Як програміст (та ще й, кажуть, непоганий), радив би почати з державної системи документообігу та контролю виконання. Одна з визнаних платформ для такого завдання — Lotus Notes.
Для побудови мережі, на перший погляд, краще використати вже наявні лінії телекому, — але саме лише на перший. Практика показала, що в разі найменшого стихійного лиха, навіть просто сильного дощу, кабелі заливає у першу чергу. А в разі масових заворушень — оте ленінське «зайняти мости, телеграфні та телефонні станції» усе ще зберігає актуальність, і потенційні заколотники про це знають.
Одне з можливих рішень — мережа на основі RadioEthernet та паралельна аварійна мережа на УКВ («Барс» або аналоги). Працюватиме навіть після ядерного удару, — щоправда, не одразу.
Усі експерименти варто робити на комусь одному — найкраще, якби на двох-трьох — районі Київської області, з поступовим переходом на рівень області й міністерств, і лише після того починати розповсюдження системи в ширину.
Буду радий допомогти — хоч консультаціями, хоч реальними внесками.
Стаття у форматi Word (zip-файл) 
<< повернутися | обговорити на форумi >>
|
