|
ТОМАС МОР — ЗРАЗКОВИЙ ПОЛІТИК |
Мюріел МІРАК-ВАЙСБАХ
З німецької переклав Анатолій ВОЗНИЦЯ — представник в Україні Міжнародного Шіллерівського інституту державної політики, співзасновник київського читацького клубу “Перехід-IV”.
Проблема моральності в політиці існує ще з тих часів, відколи виникли держава і суспільство. Від моральної позиції політичних лідерів і правителів залежали долі племен і народів. Тож не дивно, що в народних переказах і національних епосах найчастіше фігурують “добрі” або „погані” королі, царі, князі тощо... В історії ми також знаходимо численні приклади перемоги духу, високої моралі, гуманістичних переконань, прагнень до загального блага над грубою матерією так званого „політичного прагматизму”, пристосуванства та безпринципності. Нині український політикум конче потребує духовного, морального джерела, звідки він зміг би черпати сили і наснагу для боротьби за вихід нашої держави з глибокої кризи. Кризи не стільки фінансово-економічної, скільки морально-духовної, породженої, головним чином, присутністю в усіх ешелонах правлячої влади людей саме аморальних, не порядних, не гідних. Пропонована читачеві стаття присвячена людині, чиї життя та діяльність дають високий зразок служіння політика загальному благу. Починаючи з 2001 року, магістрат північнонімецького міста Леннештадт (а Томаса Мора обрано патроном-захисником цього міста) вручає щорічну премію імені Томаса Мора політичному діячеві, який, на думку журі, зробив найбільше для загального блага. Хочеться вірити, що й серед українських лідерів знайдуться справжні герої, які поведуть наше суспільство шляхом гідності і людяності, які стануть лауреатами премії Томаса Мора...
 | Томас Мор — зразковий політик |
4 листопада 2000 р. англійського гуманіста сера Томаса Мора було оголошено покровителем-захисником та зразком для всіх правителів і політиків. Це означає адресовану до сучасних політиків вимогу — у своїх помислах та діяннях наслідувати приклад цього великого гуманіста...
1. ТОМАС МОР — ХРИСТИЯНИН-БОРЕЦЬ
Томас Мор, безперечно найзначніший політичний діяч тюдорівської Англії, утілює в собі ідеал сповненого відповідальності християнина, який виконує свій громадянський обов’язок в інтересах загального блага. За іронією долі, Мор спочатку взагалі не мав наміру стати політиком. Його перше сильне прагнення зводилося до того, щоб присвятити своє життя релігії. Лише після багаторічної внутрішньої боротьби він прийшов до рішення взяти на себе відповідальність політичного лідерства. При цьому він розглядав свої завдання як безкомпромісне виконання служіння Господу і був готовий, зрештою, заплатити власним життям за своє прагнення до правди.
Своїй надзвичайній вдачі Мор завдячує непересічному вихованню — спочатку у своїй сім’ї, а потім у заняттях класичною культурою, яка проникла в Англію завдяки італійському Відродженню.
Силою, що виражала його вдачу в сімейних стосунках та в його політичній кар’єрі, була любов. Народжений у 1477 чи 1478 році, він зростав під крилом люблячих батьків — юриста Джона Мора та його дружини Агнес. Велику любов і турботу батьків він переніс пізніше і в свою сім’ю, ретельно піклуючись про її виховання та духовний розвиток. Виховання було для нього виразом любові, коли в іншій людині розвиваєш дарований Богом потенціал творчого мислення, що його має кожна дитина. Виховання було для Мора шляхом, на якому люди можуть реалізувати свою справжню гуманність. Еразм Роттердамський порівнював рідну домівку Томаса Мора з академією Платона.
Власне раннє виховання Томаса почалося в школі Св. Антонія, потім він у якості пажа потрапив в дім лорд-канцлера та архієпископа Кентерберійського, а пізніше — кардинала Джона Мортона. Мортон був найзначнішим радником великого короля Генріха VII.
Згодом Мортон послав Мора до Оксфорда, щоб той вивчав там давньогрецьку мову та латину, а також теологію та природничі науки. Через три роки Мор повернувся до Лондона, щоб вивчати юриспруденцію, — спочатку в Нью-Інні, а потім в Лінкольнс-Інні. Водночас він почав читати лекції про “Божу державу” Св. Августина в лондонській церкві Сент-Лоуренса.
На той час, тобто в останнє десятиріччя XV ст., Лондон перетворився на центр, де зібралися великі вчені. Тут слід сказати насамперед про гуманістів, які принесли з собою з Італії дух держави Золотого Відродження, щоб посіяти його у родючий грунт тюдорівської Англії. При Генріхові VII багато італійських гуманістів відвідували Англію, але Відродження („New Learning” — нове вчення) прийшло до цієї країни все-таки передусім завдяки подорожам англійських учених. Провідну роль у цій справі відігравали Вільям Гроцін, Вільям Лілі, Джон Колет та Томас Лінакр. Найважливішим для розвитку Мора членом цього інтелектуального гуртка був Еразм з Роттердама — його “духовний брат”.
Ці церковні діячі принесли з собою знання грецької мови, рукописи грецьких класиків, серед них і наукові праці, але також і твори італійців — від Данте і Петрарки до Боккаччо, між ними й Лоренцо, Поліціано та Піко делла Мірандола, а також ідеї Миколи Кузанського. Після свого повернення до Англії ці діячі поширювали “нове вчення”, засновуючи, між іншим, нові навчальні заклади, такі як школа Св. Павла або Королівський фізичний коледж.
Після того, як Мор прийняв рішення обрати політичну діяльність, він стрімко почав обіймати все вищі відповідальні пости:
1504 — став членом парламенту при Генріхові VII;
1510 — був у парламенті при Генріхові VII, призначений молодшим шерифом;
1517 — член Королівської Ради;
1521 — посвячений у лицарі і призначений заступником канцлера;
1523 — спікер нижньої палати;
1524 — верховний стюард Оксфордського університету;
1526 — суддя “Зоряної палати” ;
1529 — після звільнення кардинала Уолсі став його наступником на посту лорд-канцлера.
З цієї останньої діяльності і виявилася криза у стосунках Мора з короною.
2. ГЕНРІХ VII — ХОРОШИЙ КОРОЛЬ
Політичний світогляд Мора формувався піді впливом праць Платона, Августина та мислителів італійського Відродження, особливо Миколи Кузанського. Його основою був людський портрет Ренесансу, розуміння людини як найвищого прояву Божого творіння. Якщо людину створено за Божою подобою, то це означає, що лише людина може творчо мислити і володіє пізнавальною силою, завдяки якій вона робить основоположні відкриття, втілює їх в нові технології і, таким чином, значно підвищує продуктивну силу праці. Якщо це й є людина, то моральний обов’язок уряду — дбати про таку політику і такі інституції, які б розвивали дані Богом творчі здібності, щоб кожна окремо взята людина могла в повному обсязі зробити свій внесок у безперервний прогрес людства. Це і є природне право.
На думку Мора, втіленням цього принципу був король, який мав право та обов’язок приводити суспільство у моральну відповідність до Божого порядку — природного права, щоб уряд служив загальному благу. Тому вирішального значення набувала особиста вдача короля.
У своїх епіграмах Мор писав про різницю між хорошим і поганим королем: “Хто такий хороший король? Він є пастуший пес, охоронець отари. Своїм гавканням він тримає вовків подалі від овець. Хто такий поганий король? Він — вовк.”
У своїх ранніх творах, присвячених політиці, Мор міркує над тим, як добра чи погана вдача короля може стати вирішальним чинником для розквіту або руйнації королівства. Його найраніша праця у цьому контексті була присвячена Ричардові ІІІ, який для Мора втілював в собі все, ким і чим не повинен бути король. Ричард ІІІ був кривавим тираном, чия вдача принесла багато катастроф для королівства. Праця Мора про Ричарда ІІІ послужила основою для однойменної талановитої драми Шекспіра.
У своєму славетному творі “Утопія” Мор описав свої уявлення про доброчесного короля. В цьому творі хороший король Утопос організовує суспільство на основі розуму, щоб служити загальному благу. Король Генріх VII також був для Мора моделлю хорошого короля.
Із закінченням війни “троянд” Генріх VII посів трон у 1485 р. і робив усе для того, щоб на англійській землі збудувати сучасну національну державу. Війна за наступництво на троні між бічною лінією Ланкастерів та Йорками з династії Плантагенетів почалася в 1455 р., і Генріх завершив її на свою користь перемогою над Ричардом ІІІ на полі битви при Босуорті. Свій намір подолати розкол між Йорками та Ланкастерами він підкріпив одруженням з Єлизаветою Йоркською. Але ще більше, ніж цей шлюб, на Англію вплинули його економічні, соціальні та політичні заходи, які розбудовували та єднали націю.
Щоб побудувати сучасну націю, скеровану на досягнення загального блага, Генріх мусив зламати гетерономну владу феодальної знаті, змістити центр ваги у підтримці корони з пронизаної ознаками виродження дворянської касти на зростаючий середній клас у торгівлі та мануфактурах. Це означало ґрунтовну зміну торговельної та економічної політики і створення нових політичних інституцій, які б відповідали назрілим завданням. Ключем до успіху Генріха стало те, що він особисто взяв на себе організаційний та змістовий контроль над новими інституціями і вже не випускав його з рук.
Генріх VII знову скликав парламент і вимагав від верхньої палати клятви, яка б пов’язувала її з його політикою. Королівську Раду (King’s Council) він повністю перебудував, і при виборі членів королівської ради його критеріями були не власність або родовитість, а виключно лояльність та особисті здібності. Центральна група, яка складалася приблизно з 20-ти найбільш довірених та надійних осіб, регулярно зустрічалася з королем. Найважливішою фігурою у цій групі був Джон Мортон — людина, яка виховувала молодого Томаса Мора.
За небагатьма винятками, найближчими радниками Генріха були люди, які перебували разом з ним у вигнанні, а більшість з них були учасниками “Букінгемської змови” проти Ричарда ІІІ. До того ж усі вони були дуже освіченими людьми, багато з них здобули освіту в Оксфорді — центрі “нового вчення”.
Генріх також по-новому організовував державні фінанси, управління та юстицію на місцевому рівні. Королівські мирові судді замінили шерифів феодальних лордів. Торгівлю та господарство король улаштував за тим же необмеженим принципом загального блага. Виданням книги тарифів (Book of Rates) у 1507 р. Генріх запроваджував вартість торговельних товарів. За допомогою податків та захисного мита він стимулював розвиток вітчизняної промисловості. Його “Навігаційні акти” від 1486 р. забезпечували англійську владу на морях. Генріх розвивав суднобудування та фінансував будівництво сухого доку в Портсмуті. Для забезпечення стабільності валюти він здійснював суворий валютний контроль та заборонив вивіз золотих зливків і лихварські кредитні операції.
Генріх сам писав, що закони мають служити загальному благу, “гарній владі та користі, безпеці та мирному життю підданих”. Немає нічого радіснішого, ніж “знати, що піддані мирно живуть під його законами і що їхні багатство та добробут зростають”. Після своєї смерті 21 квітня 1509 р. Генріх VII заслужив собі прізвисько “другий Соломон”. Як ревний християнин, він підтримував релігійний орден та соціальні установи, серед яких збудував і лікарню для бідних. Він залишив після себе найбагатше володіння в Європі — суверенну національну державу з квітучою економікою — та 18-річного сина — наступника трону.
3. ТРАГЕДІЯ КОРОЛЯ ГЕНРІХА VIII
Як і багато інших, Мор та Еразм Роттердамський покладали великі надії на нового короля — Генріха VIII. Він хоч і був ще дуже молодий, але як син найкращого з королів, якого за всі часи мала Англія, користувався багатоманітними плодами гуманістичного виховання, — виховання, яким з принцом особисто займався Генріх VII. Коли його син у 18-річному віці посів трон, то він — окрім, звісно, рідної англійської — володів ще й французькою, латинською та італійською мовами і був утаємничений в історію, природничі науки та теологію. Він мав усі якості знатної людини — такі, приміром, як їзда верхи та фехтування, — і був здібним музикантом та композитором.
Томас Мор не лише відігравав значну політичну роль в уряді Генріха VIII — він був членом внутрішнього гуртка в Королівській Раді як “Master of Request” (посада вищого судді в суді з розгляду скарг — “Court of Request”, де розглядалися скарги бідних, адресовані до короля). Він був передусім і неоціненним співрозмовником короля, який незабаром посвятив його в лицарі. Зять Мора Вільям Ропер пише в його біографії: “Таким чином, володарем з плином часу йому були довірені все вищі посади, і понад 20 років він жив в особливій милості та ніс йому вірну службу.
У цей час король постійно запрошував його у святкові дні — коли він виконував свій релігійний обов’язок — у свої приватні покої, сидів там з ним разом і розмовляв з ним про предмети астрономії, геометрії, теології та інших наук, а інколи і про свої світські справи. Іншого разу він наказав йому прийти до нього вночі на плаский дах і говорив з ним про різноманітні види, траєкторії, рухи та поведінку зірок та планет”.
На жаль, Генріх VIII мав слабку вдачу. Він не боровся, як його батько, проти тиранії і за побудову нації, а держава та королівська влада були піднесені йому на срібному блюді. Тоді як батько усі важливі справи державного управління тримав у власних руках, син дозволив своїм радникам керувати ним самим. І серед цих радників було багато венеціанських агентів, і перший з них — кардинал Уолсі, ключова постать у протистоянні між Генріхом VIII і Томасом Мором. Генріх VIII утілював у собі все своє покоління, яке було менш моральним, ніж покоління його батька.
Мора було визнано винним у державній зраді. День його страти було призначено на 6 липня 1535 р. Коли Мор подивився в очі смерті, він зробив це з притаманними йому самоусвідомленням та гумором, що їх він виявляв протягом усього свого життя. Його добрий друг сер Томас Поуп був посланий до нього в Тауер, щоб інформувати його про те, що наступного дня має відбутися його страта. Ропер повідомляє про цю сцену так: “Магістре Поуп, сказав він (Томас Мор. — Ред.), я дуже вдячний Вам за Вашу добру звістку. Я завжди був зобов’язаний до вдячності Його Королівській Високості за його надмір благодіянь та шани до мене, якими він все знову й знову осипав мене. Але ще більш вдячний я його милості, що він призначив для мене це місце, де я маю час та дозвілля обміркувати кінець мого життя. І, поможи мені Боже, магістре Поуп, найбільш вдячний я Його Високості за те, що він зволяє звільнити мене так негайно від скорботи цього злиденного світу. І тому я буду невпинно й палко молитися за Його Милість, на цьому і на тому світі”.
Коли комендант Тауера повів Мора на місце страти, той від слабкості ледве тримався на ногах. Він сказав жартома комендантові: “Допоможіть мені, будь ласка, піднятися, пане коменданте, а про спуск я попіклуюся сам”. Потім він попросив усіх присутніх молитися за нього і засвідчити, що він вмирає за католицьку віру. Останніми його словами були: “Я помираю як вірний слуга короля, але насамперед як слуга Божий”. Мора було обезглавлено, і його голова протягом кількох тижнів була відкрито виставлена у Лондоні, а потім спалена разом із тілом.
Генріх VIII був трагічною фігурою, бо ж він володів потенціалом стати великим королем, на що Мор та Еразм Роттердамський покладали великі надії, але замість цього дозволив маніпулювати собою шляхом інтриг і перетворився на жорстокого тирана.
Але власне переможцем став сер Томас Мор, якого в 1935 р. оголосили святим. Мор є представником традиції небагатьох визначних історичних особистостей — таких як Сократ (з яким його часто порівнювали) або Жанна Орлеанська (Жанна д’Арк. — Ред.), — котрі сприяють рухові людства до нового життя, свідчать своїми безприкладними вчинками, якою величезною силою володіє любов до істини. Мор утілює у собі велич, яка в кожному його слові і в кожному вчинку підноситься над нікчемним світом політичних інтриг та особистих інтересів, щоб очолити боротьбу за загальне благо, за суспільство, засноване на обов’язку любові та істини.
Стаття у форматi Word (zip-файл) 
<< повернутися | обговорити на форумi >>
|
.gif)
