|
Леся СТЕПОВИЧКА
Ми звернули увагу на цю поезію Лесі Степовички (Дніпропетровськ) тому, що вона віддзеркалює сакральний архетип арійської (індоєвропейської) раси, пов’язаний з трьома складовими народу як єдиного біосоціального організму.
Пошли мені, Боже милий,
сина на ймення Данило,
з душею орлино-білою,
і з усмішкою несмілою.
Тихий і яснолиций,
кохали б його молодиці.
Любов’ю би світ цей звеличив
i столітнім його залишив.
Дай мені, Боже, сина,
з очима, як в батька, синіми,
він звався б, як гетьман, Богданом,
зростав не “товаріщем” — паном,
без остраху грався б з громами
й не надто слухався мами,
грози б не боявся і зливи,
був би в бою щасливим.
А ще прошу Тебе, Боже,
якщо Твоя ласка, може,
дай мені третього сина,
його б охрестили Максимом.
Косив би у луках сіно,
пшеничку б дідівську сіяв,
і золотіла б левада
колосом повним і ладом.
Із моїми синами
Я здолаю Руїну.
Осанна Тобі, Осанна!
Воскреси Україну!
Від редакції:
Ми звернули увагу на цю поезію Лесі Степовички тому, що вона віддзеркалює сакральний архетип арійської (індоєвропейської) раси, пов’язаний з трьома складовими народу як єдиного біосоціального організму. Фактично, ідеться про три арійські варни:
Рахмани (мудреці, священики, волхви, “ті, що поєднують небеса і землю”);
Кшатрії (державні організатори і воїни);
Вайш’ї (виробники, бізнесмени, господарі, професіонали).
Разом вони складають народне тіло — його “голову”, “руки”, “корпус”. Такий трьохчленний поділ суспільства є базовою складовою Гіперборейської традиції, яка розвивається на українській землі з 55 століття до н. е. З ідеєю суспільства як єдиного організму, зафіксованою ще у “законах Ману”, також пов’язані уявлення про три головні аспекти Сина Божого, який виступає в трьох іпостасях*:
Рахман (Велес, Луг, Одін) — зв’язок зі світом Божественним і світом духовним, магія, сакральні знання;
Кшатрій (Перун, Тараніс, Тор **) — захист, боротьба, війна;
Вайш’я (Дажбог, Дагда, Фрейр) — родючість, плодючість, праця.
Не випадковим є ім’я Данило, яке перекладається як “дух води” (“дан” — вода, потік, дно, “ил—ель—лель—ельф” — дух). У Гіперборейській символіці водний потік позначав духовну силу — силу волі, інтуїції та уяви. Її графічним відображенням є руна “лагуз” (“вода”, “потік”), яка позначає ВІРУ — найпотужнішу у Всесвіті енергію, яка, за словами Ісуса Христа, здатна рухати гори. Рядок про довголіття Данила і силу його любові нагадує нам святого апостола Івана — “апостола любові” і великого метафізика — єдиного з апостолів, який помер природною смертю у глибокій старості.
Якщо тепер проаналізувати цю поезію, то в ній з’являється інший, сакральний план: уже йдеться не просто про народження трьох синів, а народження трьох варн (верств) українського суспільства, взаємодія яких — Спільна Дія — є джерелом нашої життєспроможності, державної потуги і непереможності, нашого духовного, психічного і фізичного здоров’я.
Додамо, що при написанні цих рядків поетеса ще не була знайома ні з “Переходом-IV”, ні з символікою Гіперборейської традиції. Свою поезію, за її словами, вона написала в стані натхнення, так, ніби її рукою водив Ангел.
Примітки:
* У слов’ян — Велес, Перун, Дажбог, у кельтів — Луг, Тараніс, Дагда, у скандинавів — Одін, Тор, Фрейр.
** Корені “пер”, “тар”, “тор” означають “проникати”, “таранити”, “торувати” (прокладати шлях).
<< повернутися | обговорити на форумi >>
|
.gif)
