|
Отже, ще один арешт опозиційного політика. Цього разу кіровоградського мера Олександра Нікуліна -
давнього друга першого бунтаря серед мерів України Володимира Олійника. Антон Смикович ProUA
 Рівно тиждень тому Нікулін зробив найсерйозніший політичний крок, увійшовши в ряди непримиренно опозиційної до Кучми партії "Собор". Оскільки мало який розсудливий громадянин України поділяє переконаність добродіїв Потебенька, Баганця і Ко в тому, що наші пінкертони нещадно викорінюють корупціонерів усіх мастей, незважаючи на їх службовий ранг і минулі заслуги, то не погоджуватися з офіційною заявою "Собору" про політичне підгрунтя затримання Нікуліна немає особливих підстав.
Більше того, є мотив поміркувати про необдуману відчайдушність кіровоградського мера. Адже для вступу в "Собор" діючому українському чиновнику треба бути або Олійником, який пройшов "крим і рим", і якому нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів (себто мерського крісла в Черкасах, що, мабуть, зважаючи по його часте миготіння на київських політтусовках, не буде особливим ударом для екс-кандидата в президенти), або зірвиголовою, що кинувся в рукопашну.
Нікулін ні перше і ні друге. До обрання в 1998 році мером Кіровограда він числився в першій трійці провідних кіровоградських бізнесменів, поступаючись, безумовно, у впливовості хазяйці "Артеміди" Ганні Антоньєвій, але перебуваючи переборно близько до неї. Ставши "господарем" Кіровограда, Нікулін офіційно порвав зі своїми структурами, але реально залишився провідним бізнес-гравцем на місцевому ринку.
Теоретично кіровоградський мер міг би бути звичайним мером обласного центру, нічим особливо не видатним, але й таким, що не підпирає задніх. Багато хто з людей, котрі знають Нікуліна, можуть підтвердити, що надмірна політична амбіційність йому не властива. Однак після 1998 року відбулося зближення Нікуліна з сусідом-мером Черкас Олійником. Зближення швидко переросло у велику дружбу, що тут же позначилася на двох обласних центрах. На видимому рівні постійно відбувався культурний обмін між двома містами, одна за одною міняли творчі декади Кіровограда в Черкасах і Черкас у Кіровограді. Розширювалися економічні зв'язки між двома містами.
Коли навесні 1999 року Олійник, обраний до того часу президентом Асоціації міст України, заявив про свою участь у президентських виборах, Нікулін виявився єдиним мером, котрий підтримував Олійника від початку і до кінця. Причому існують серйозні підстави вважати, що підтримував не тільки морально… Принаймні під час суду над першим заступником Олійника Володимиром Косміною, котрого київський УБОЗ звинувачував у підготовці й організації вимагання грошей у керівника всеукраїнського об'єднання власників житла Андрія Коваля, який збирав підписи за висунення Олійника в президенти, Нікулін виступав як свідок, детально розказуючи про свою участь у ділових переговорах, що стосуються матеріального забезпечення агітаційної кампанії Олійника.
Перший дзвіночок прозвучав улітку 1999 року, коли кіровоградська міліція ледве не заарештувала Нікуліна за звинуваченням в економічних махінаціях. Ця історія тоді не знайшла гідного відображення у всеукраїнських ЗМІ, на шиї яких уже затягувався інформаційний зашморг президентської команди. Нікулін тоді опинився в лікарні з інфарктом. Його активність істотно знизилася. А після того, як гарант Конституції провів рішучу зачистку губернаторських кадрів у тих областях, де проголосували за "лівих" кандидатів (крісло голови Кіровоградської облдержадміністрації зайняв пан Моцний), Нікулін поступово пішов у тінь. Моцному вдалося міцно взяти кермо влади у свої руки, і про Нікуліна стали говорити як про колись самостійного мера, котрий уже здався президентському призначенцеві.
Протягом 2000 року контакти між Олійником і Нікуліним мали епізодичний характер. Але те, що саме черкаський мер переконав свого кіровоградського колегу вступити в "Собор", - безперечно. Зайве повторимося, якщо Олійник на певному етапі став просто бравувати кількістю відкритих проти нього кримінальних справ, і ніколи офіційно не "світився" у справі якоїсь бізнес-структури, то Нікуліну в цьому відношенні було що втрачати. Ще й до того кіровоградському меру не властивий авантюризм і неабиякі бійцівські якості черкаського товариша.
Напевно, невдовзі широкій публіці стануть відомі офіційні мотиви, якими керувався Нікулін, вступаючи в "Собор". Безумовно, існує теоретична можливість того, що він, знаючи про ймовірні негаразди з правоохоронними органами, вирішив підстрахуватися політичним "дахом", який відразу стане переводити всі негаразди свого однопартійця в політичну площину. Але ця версія, хоч і має право на існування, навряд чи є істинною.
Якщо навіть передбачити, що факт передачі хабаря мав відбутися, то на такому рівні, як мер обласного центра, є немало варіантів передачі грошей через довірених осіб, а не безпосередньо. Версія про впійманого на "гарячому" мера дуже нагадує рядову міліцейську провокацію. Тим паче, минув тільки тиждень після його офіційного вступу в одну компанію з Матвієнком, Омельченком і Олійником…
Президентська сторона веде війну не на життя, а на смерть. Посміємо передбачити, що Нікулін другий (після Тимошенко), але не останній в ланці "корупціонерів, хабарників і "лиходіїв", на яких президентською стороною відкрито сезон полювання. Стежте за новинами.
|
