|
"Блакитні" мотиви, або шлях із сексуальної меншини в парламентську більшість. Андрій БАРАБАНОВ ProUA
Відмова комуністів "здати" Потебенька не стала сенсацією, але все ж надія на їх підтримку жевріла навіть у не дуже романтичних опозиціонерів. Недаремно ж Симоненко до останнього моменту заявляв про те, що рішення фракція ухвалить майже перед голосуванням. Таке загравання з генпрокурорською темою може свідчити як про бажання головного комуніста країни хоч би на декілька днів відтягнути розкриття свого "істинного обличчя", так і про реальні вагання при прийнятті рішення. Але все ж чогось подібного від комуністів чекали і не тільки тому, що в такій серйозній політичній ситуації кишенькова опозиція не попре проти Банківської - оскільки і сам Президент, кажуть, готовий відправити Генпрокурора у відставку, але хотів би зробити це чужими руками. Тут комуністи якраз і могли б допомогти. Напевно, справа зовсім не в службовому романі Симоненка з Кучмою, а в неслужбовому з Потебеньком.
На перший погляд, позиція лідера парламентських комуністів (не плутати з комуністами ідейними) стосовно Потебенька на подив послідовна. Його фракція у 98-у голосувала за призначення колишнього пенсіонера і колишнього інваліда Потебенька на його колишню посаду. Може, тому, що симпатизують йому ще з часів першого пришестя на посаду Генпрокурора УРСР і за його позицію під час путчу 1991 року. Тоді відставки Потебенька домоглися ідейні новоявлені демократи. А може, є у комуністів й інші мотиви? Симоненко заявив у кулуарах парламенту про те, що він начебто проти Потебенька, але не хоче його відставки тому, що "гра йде за те, хто буде володіти Генпрокуратурою". Однак хочеться розібратися в глибинних причинах любові комуністів до нинішнього керівництва Генеральної прокуратури.
Про те, що в сейфах на Банківській зберігаються тонни компромату на вище керівництво КПУ, говорять давно. Його ні разу не пускали в хід, обмежуючись на президентських і парламентських виборах банальною риторикою про "червону загрозу". Але і Потебенькові особисто трапилася нагода припасти кілька папочок на Симоненко і його колег.
Пам'ятаєте, як неабиякі червоно-голубі пристрасті розгорілися менше ніж рік тому навколо захоплення офісу ЦК КПУ? Ну хіба може Симоненко хотіти іншого Генпрокурора після того, що зробив нинішній для нього тоді, в березні 2000-го? Не так важливо, хто стояв за цією акцією і за групою "Самостiйна Україна". Важливо зараз те, як тоді повівся Михайло Потебенько. Можна було подумати, що захопили приміщення не опозиційної партії, а справжнісінької правлячої: нещасних студентів (нехай навіть не ідейних, як стверджував Потебенько, а підкуплених) кинули за грати, ігнорували їхнє голодування та погіршення здоров'я, а добірні сили міліції і навіть СБУ були кинуті на пошуки майже державного злочинця Олександра Башука.
Тема довгий час була гарячою, і Генпрокурор вимушений був невпинно давати інтерв'ю журналістам. На одній з прес-конференцій "піранії пера" виявили, що Потебенько може залишити позаду редактора найжовтішої газети - Генеральний прокурор офіційно заявив, що Башук гомосексуаліст. Яке це стосується захоплення офісу компартії, крім особистого нездорового ставлення Потебенька до цієї теми? А так, стверджував Михайло Олексійович, - захопили офіс сексуальні партнери Башука. І говорив це, очевидно, для того, щоб потім заявити, що знайдені в приміщенні ЦК КПУ "голубі" порножурнали принесли туди загарбники. Може, для того, щоб не нудьгувати в оточеному приміщенні? Як виявилося пізніше, сам Потебенько чудово знав про походження журналів - вони знаходилися в офісі КПУ разом з безліччю інтимних фотографій (знаємо чиїх, але не скажемо) і чималенькою сумою грошей.
Вся ця інформація не є державною таємницею, і Потебенько не міг відмовити собі в задоволенні розказувати скабрезну історію друзям і просто знайомим. Чутками, як кажуть, земля повниться, і частина компроментуючої інформації була розголошена молодіжною організацією "Молодь - надiя України". У їх прес-релізі повідомлялося, що загарбники офісу керувалися не ідеологією, а банальним прагненням наживи, оскільки там зберігали $400 тисяч, що залишилися від передвиборної кампанії. Пікантність ситуації полягає в тому, що, по-перше, гроші ці є "чорним налом" і пояснити їх походження слідству комуністи (якби їх спитали офіційно) не змогли б. По-друге, частина цієї суми є "гуманітарною допомогою" кубинських, російських та інших товаришів, яким повідомили, що грошенята благополучно витрачені на виборах.Коротше кажучи, історія мало приємна. Так що Петро Миколайович повинен бути вдячний Михайлові Олексійовичу до гробової дошки. Адже, за інформацією з достовірних джерел, перелякані "самостійники" дали в прокуратурі свідчення про пропажу грошей, але їх просто проігнорували.
З огляду на цю історію не здається такою вже смішною заява деяких членів Форуму національного порятунку про те, що в парламенті "створена нова комуністично-олігархічна" більшість. А що? І комуністів, і олігархів об'єднує наявність у влади компромату на них. Але пристрасті вирують, і з вуст координатора акції "Україна без Кучми" Юрія Луценка вже прозвучала заява про те, що будуть оприлюднені мельниченківські записи розмов Кучми і Симоненка. Це може виявитися дуже захоплюючий фрагмент... Джерела в ФНП стверджують, що "терпець Олександрові Морозу урвався і він дозрів до того, щоб оповісти Україні правду про Петра Симоненка". Йдеться не про "голубі" журнали (ну дійсно - кому яка різниця?) і ліві (в обох значеннях цього слова) гроші. Напевно, це рішення важко далося Сан Саничу, оскільки саме він до останнього сподівався на приєднання комуністів до акції і не дозволяв собі різких випадів на їх адресу.
А поки на Хрещатику мешканці наметового містечка вивісили роздруки з поіменним результатом голосування і роз'яснюють перехожим бабусям, що за люди керують КПУ. Однак шансів, що провінційний електорат комуністів нарешті усвідомить, чого варте керівництво їх партії, практично немає.
|
