|
ВИТЯГИ ІЗ СТЕНОГРАМИ ПЕРШОГО НАУКОВОГО СЕМІНАРУ, ОРГАНІЗОВАНОГО ОПОЗИЦІЄЮ
Семінар “Україна після Кучми” відбувся в Києві 24 березня з ініціативи Громадського комітету “За правду”. Участь взяли політологи та політики з середовища опозиції. Допоки в столиці йдуть приготування до значно масштабнішої “науково-практичної” конференції, яка мала би зібрати чільних інтелектуалів з усіх зацікавлених таборів, пропонуємо читачам долучитися до процесу творення образу “нової України” Форум Національного Порятунку
Кость Бондаренко: "Українська опозиція: стан і перспективи"
Неправда, що до касетного скандалу опозиції в Україні не було. Вона існувала латентно. Невдоволення владою яскраво проявлялося у 98-99 рр. Результат - Кучма на виборах у першому турі набрав тільки 34%. Фактично, третина населення віддала свої голоси за Кучму. Це свідчить про те, яку довіру мала влада у 1999 році. Але це була прихована опозиція. Знищення опозиційного журналіста, а також касетний скандал стали каталізаторами активних опозиційних настроїв. Одразу після оприлюднення аудіокасет заявляє про себе комітет "Україна без Кучми". Назва не дуже вдала, оскільки це гасло не давало змоги зрозуміти, що буде після того як… Потрібно, щоб опозиція дивилася в корінь процесу. Щоби вона не наслідки, а причини поставила за мету… 19 грудня минулого року у Львові заявив про себе громадський комітет "За правду". Потім його було перейменовано на громадський комітет опору "За правду". Ініціатором створення стали представники старого Студентського Братства, люди, які були дотичні до створення ще на початку 90-х студентських структур. Буквально того ж самого дня увійшли в контакт кияни, харків'яни, які підтримали цю ідею. Вже, фактично, в 20-х числах грудня заявляє про себе громадський комітет "За правду" як ініціатива групи людей з усієї України, які вже за 10 років чогось досягли в цьому житті і яким вже було що втрачати і які не побоялися виступити з критикою режиму.
Після Нового року було досягнуто певних домовленостей у координації між двома комітетами, а 9 лютого ц.р. у Києві утворилася ще одна структура - Форум Національного Порятунку. Форум мислився як якась надбудова, координуючий орган, який міг спрямувати діяльність всіх опозиційних сил. Однак, схоже на те, що частина людей в Форумі зараз схиляється до того, щоб перетворити його на окрему політичну силу, на коаліцію політичних партій. Виникає питання, чи Форум прагне бути над "За правду" і "Україна без Кучми", чи Форум стане однією з практичних сил, які будуть виступати з критикою діючого режиму. Помилки і певна бездіяльність протягом цілого місяця призвела до того, що Форум Національного Порятунку на сьогоднішній день багато в чому програє двом акціям -- принаймні в розкрутці, популярності - "Україні без Кучми" і "За правду"… Не було Форумом розроблено популярних гасел і не було запропоновано програми трансформації нинішнього суспільства на період після скинення нинішнього режиму.
Які ідеї запропонувала опозиція станом на сьогоднішній день? Наразі мусується теза про перерозподіл владних повноважень в трикутнику "Президент-Верховна Рада-Уряд" і тези відповідальності нинішньої влади за скоєння злочинів. Опозиція декларує свій патріотизм, відданість ідеалам демократії, європейському вибору...
Опозиція декларує боротьбу з олігархами і комуністами, при цьому абсолютно не виходячи за межі декларативності. Немає конкретно розписаного рецепту: от завтра, скажімо, Кучма піде у відставку, але залишиться сила, яку ми умовно називаємо олігархами, які мають у свої руках фінансовий і адміністративний важіль.
Скажімо, олігархам завтра стане невигідний Кучма. Вони його самі "здадуть", при цьому зберігаючи систему. І тоді - що? Руками опозиції до влади прийде новий Кучма, з іншим ім'ям і прізвищем?
Біда опозиції також в тому, що вона розглядає себе як динамічне явище, а Президента і його оточення як щось статичне, не здатне реструктуризуватися і пристосуватися до конкретних умов. Окремі представники опозиції надто радіють кожній перемозі і з кожної перемоги не виносять уроки, тому що кожна перемога несе в собі певні помилки…
Ситуація зі статичним президентом була у нас у грудні місяці. Тоді, дійсно, влада була розгублена і бездіяльна. Але опозиція тоді лише перебувала в процесі становлення. Тепер потрібно зважати і прораховувати можливі ходи президента і його оточення…
Форум Національного Порятунку, після втілення своєї програми (усунення Леоніда Кучми і його оточення від влади, після виборів і формування нового уряду) повинен вчасно зійти з політичної арени і перетворитися на якусь іншу форму.
Олесь Доній: “Чому програє політична опозиція?”
Тому що вона не хоче перемогти. На жаль, ситуація абсолютно нагадує славнозвісні події жовтня 90-го. Я б зараз спробував сказати, що Кучма - це щось зараз подібне до Масола, і опозиція хоче зробити з Ющенка Кравчука. В цьому основна проблема. З одного боку влада втрачає серйозні важелі впливу на суспільство, з іншого опозиція не хоче, не те щоб неспроможна, просто не хоче ці важелі впливу у влади перебирати. Опозиція зараз намагається бути причетною до влади.
Влада тримається або на страху, або на довірі. Зараз і довіра до влади зникає, і страх перед владою зникає, тому що вже бачать, що можна протиставляти себе їй. Тому влада змушена щораз реорганізуватися, незалежно від сили опозиції. Влада це розуміє. Вона спроможна мімікрувати, спроможна виставляти інших людей. Може бути не Кучма, може бути інша особа. Через місяць ми опинимося в ситуації, коли клани поміняють цього президента, а система залишиться та сама. Це ми бачили в 90-му році. Тоді опозиція не наважилась поставити на власні сили. Гасло відставки Верховної Ради тоді, крім студентського середовища, не зрозумів ніхто. Ані Рух, ані демократична платформа в КПУ. Тоді демократи не змогли домовитися між собою, не змогли висунути власного лідера. Вони не захотіли перемогти у 91-му році. Вони злякалися перемоги. Вони вирішили віддати Кравчуку цю перемогу.
Зараз ми бачимо хто є при владі. Ні Кучма, ні Плющ, ні Кравченко, ні Ющенко не боролися з нами разом за незалежну Україну. На той час вони були по інший бік барикад. І зараз ті, хто боролися за незалежність України, знову бояться взяти владу. Звідси випливає і міфологема про Ющенка як бажаного лідера опозиції. Я вважаю, що ця міфологема найбільш небезпечна для України. Ющенко сьогодні - це фактично прототип Кучми з хусткою в піджаку… Але Ющенко сьогодні така ж частина влади, як і Кучма. І те, що лідери опозиції сьогодні неспроможні домовитись між собою і висунути лідера зі свого середовищі, свідчить, що вони не хочуть перемогти.
Те, що Ющенко слабкодухий за характером і м'якотілий стає зрозумілим і посеред політичних еліт. Власне тому опозиція і хоче висувати Ющенка – щоб спробувати ним маніпулювати і впливати на нього. Він показав, що буде таким самим виплодом системи, що і Кучма. Не говорячи вже про те, що він підписав "Заяву трьох", де, разом з Кучмою, назвав всіх тут присутніх націонал-соціалістами, фашистами. Я вже не кажу про те, що Ющенко закликав залишити Потебенька на посаді…
Навіть у разі перемоги опозиції, нас чекає пришестя нового Кравчука. Чи можна це змінити? Теоретично - так. А практично це насправді залежить від всіх нас.
Натомість опозиція нічого не робить, щоби спочатку узгодити позиції між собою. Щоб виходити на переговори з владою, необхідно зробити "круглий стіл" між опозиційними структурами. Щоб вони сказали, хто від опозиції піде на вибори… Вони так само мусять визначити кандидатуру в разі дострокових президентських виборів. Ця кандидатура мусить бути з опозиційного середовища…
Богдан Сікора: ”Ми повинні висунути гасло зміни політичної еліти”
Тому що нині склалася така ситуація, що нові ідеї будуть реалізовувати старі люди. Які зараз ніякого відношення не мають до опозиції і до нашого руху. Але завтра вони будуть керувати, і ми будемо їхніми підлеглими. Так, як це зараз відбувається.
Фактичним прикладом оновлення, чи очищення, еліти є закон про люстрацію, скажімо в Чехії, Польщі, країнах Прибалтики, за яким всі держслужбовці, які входили до старої номенклатури, були усунені. Також, відповідальності не повинні уникнути ті представники СБУ, МВС, учбових закладів, які зараз чинять репресії проти учасників опозиційного руху.
Олег Полохало: ”Що, далі прем'єр буде призначати губернаторів в областях?”
Та це ж нонсенс! Ми маємо сказати, якою бачимо регіональну політику. Можливо є сенс казати про загальну територіально-адміністративну реформу в основі якої будуть покладений чи то історичний досвід України, чи то якась існуюча модель, скажімо французька. Отже, з одного боку нам потрібна позитивна програма, з другого - усвідомлення, яким чином будемо її реалізовувати.
Тарас Стецьків: ”Треба не забувати, що опозиційний рух в організованих формах існує, всього 2 місяці”
Без розуміння цього фактору вся критика опозиційного руху буде не зовсім коректною. Перший організований виступ проти режиму Мілошевича відбувся 9 березня 1992 року. А перемогу опозиція здобула тільки в 2000-му. Тобто, для організованої опозиції два місяці діяльності - дуже малий термін…
Небезпека полягає в тому, що насправді існує три опозиції. Перша - це комуністична опозиція, яку ми ще називаємо контрольованою. Друга - це та, яку складаємо ми - демократична опозиція, до складу якої входять УБК, ФНП і громадській комітет "За правду". Цього тижня сталася подія, яка дає підстави говорити про з'яву сили, яка робить спроби створити третю опозицію. Я кажу, насамперед, про Народний Рух України Геннадія Удовенка. Вони розпочали переговори на пропозицію Волкова і “Відродження регіонів” і сказали, що вони не з комуністами, але й не з Форумом. В Україні виник феномен трьох опозицій. І це дає можливість Президенту говорити: "я буду розмовляти з цією опозицію, а не з іншою"…
Зараз навколо Президента утворилися два олігархічні утворення, одне з яких виникло навколо СДПУ(о), там же Марчук, там же “Трудова Україна”. Це угруповання, яке є більш агресивним і яке зрослося із владою. Друге - це Партія Регіонів, дрібніші партії, наприклад НДП. Туди ж примикають губернатори, які не бажають тонути разом з цим режимом, боротися за нього до останньої барикади. Вони шукають можливості компромісу з опозицією. Саме ця група може домовитись з Віктором Ющенком, який влаштовуватиме і їх, і, начебто опозицію, і Захід. Таким чином, ще одна небезпека для опозиції - небезпека кулуарних домовленостей олігархів і Ющенка.
Коли ми говоримо, що опозиція не виробила позитивної програми, то це не зовсім так. Бо насправді, ключовий елемент позитивної програми – ідея перерозподілу владних повноважень – вже висунута і проголосована в парламенті. Це ідея, яка за будь-яких обставин є доброю для України. Інша справа, хто скористається з перерозподілу повноважень - Медведчук і Тигипко, чи опозиція. Але це питання вміння вигравати.
У 90-му в силу відсутності досвіду, в силу помилок, ми були гумусом для перемоги інших сил. Сьогодні ми маємо прийти до влади. В цьому сенсі можу запропонувати робочу версію концепції зміни еліт. Під зміною еліт слід розуміти кардинальну зміну практично всієї теперішньої управлінської еліти на людей, які сформувалися як особистості або наприкінці 80-початку 90-х років, або сформували себе як політики, бізнесмени, науковці завдяки незалежності і в процесі її становлення. Так, переважно, це - молоді люди. Хоча ми не виключаємо можливості присутності в новій еліті людей "старої школи", якщо вони відповідають певним моральним критеріям і своєю діяльністю довели, що мають право бути у складі у цієї еліти.
Але, якщо не відбудеться тих процесів, які мали місце в Польщі, Чехії, Угорщині, без сумніву, реформи на Україні неможливі.
До позитивної програми належать зміни до Конституції щодо перерозподілу повноважень, оновлення міліції, формування парламенту на пропорційній основі, і, не менш ключовий пункт - формування дійсно незалежної системи судочинства. До тих пір, поки в Україні не буде судів, які не залежні ні від Президента, ні від парламенту, ні від уряду - демократії ми не матимемо. 4-й пункт - громадський контроль над владою, за силовими структурами - тобто база для створення громадянського суспільства. Це пункт, який є найменш розроблений, у тому числі в нашій програмі.
Деякі політики вважають, що головне зараз - готуватися до наступних парламентських виборів. І тому вони вибудовують систему блоків, які існували ще до початку кризи, до загибелі Георгія. Ці традиційні блоки - правиця, ПРП, КУН, комуністи і т.д. Вони далі мислять докризовими категоріями. Друга частина політичних сил, яку репрезентуємо ми, вважає, що політичне протистояння зараз відбувається за лінією "опозиція-влада". Звідси: лінія протистояння "влада-Форум", як ми вважаємо, є ключовою. І вона буде базисною для майбутніх парламентських виборів.
Щоправда, тут існує одна проблема, яка поки що не вирішена навіть на теоретичному рівні: якою є ймовірність перетворення Форуму, комітетів "За правду", УБК на політичну структуру. Якщо влада не згодиться піти на діалог і ми увійдемо у передвиборчу кампанію в листопаді цього року в фазі протистояння з владою, тоді ці процеси накладуться і тільки упереджуюча інтелектуальна розв'язка може принести нам перемогу…
Що стосується проблеми лідера. Зараз, на мою думку, такої проблеми не існує. У протистоянні "влада-опозиція", остання може існувати як система колективного опору. Якщо Президент піде сам, чи ми змусимо його піти, за законом будуть оголошені вибори у 90-денний термін. І різні політичні сили зможуть висунути різних кандидатів. Наше завдання забезпечити їм вільні вибори без використання адмінресурсів, і нехай люди обирають такого Президента, якого хочуть.
Володимир Чемерис:”Опозиція заявила, що вона не просто хоче усунути Кучму, вона хоче змінити систему”
А класична схема системи - це елементи і зв'язки між ними. Якщо ми говоримо про соціально-економічну систему, то елементами, звичайно, будуть люди. Зв'язки між ними - відповідно, соціальні і економічні - є зв'язками системи. Будемо говорити не просто про окремих людей, а про соціальні групи. Тобто про індивідів, які однаково себе проявляють у ставленні до системи загалом і у ставленні однієї групи до інших. Соціальні групи можуть або реалізовувати свої економічні інтереси в системі, і тоді, є таке у Маркузе визначення, вони є фаворитами, або коло їхніх інтересів не реалізується і вони є аутсайдерами.
10 років тому з'явилися соціальні групи, які зрозуміли, що їхні інтереси не реалізуються, і тому вони пішли в опозицію. Інтереси ж яких соціальних груп реалізуються в теперішній системі? Є такий термін як "олігархи". Це люди, які, завдяки впливам на державну владу, здобувають надприбутки. Причому аутсайдерами в цій системі є всі інші, в тому числі середній клас. Саме ці аутсайдери, - а в такій системі, підкреслюю ще раз, аутсайдерами є фактично всі, окрім групки олігархів,- усвідомили, чи починають усвідомлювати, що їх інтереси ігноруються цією системою. Коли відбудеться самоорганізація цих груп, тоді опозиція отримає ще більший розмах.
В цьому сенсі, я вважаю, що позитивна програма вже є, і вона вже оприлюднена. Ця програма полягає в кількох речах. Це - демократія, це реалізація прав людини, зокрема свободи слова. Це достатня позитивна програма, яка об'єднала зараз і правих, і лівих…
Ігор Марков: ”Українські лідери працюють над тим, як би використати політичну ситуацію, яка склалася, для разових, локальних потреб, і респектабельно в цій ситуації виглядати”
Тобто, про цілісне політичне тривання власне не йдеться… Якщо ми говоримо зараз взагалі про перспективу влади і опозиції на найближчий час, то питання самовизначення у політиці, питання стратегії у політиці, питання бачення перспектив у політиці з боку як влади, так і опозиції, може бути визначальним.
"Чому програє політична опозиція в Україні?", -- запитує Олесь Доній. І відповідає: "Тому що вона не ставить собі за мету виграти".
Іншими словами можна сказати, що опозиція не є політично ідентифікована і політично інтегрована. Вона розпорошена і не становить ще якогось певного цілісного середовища відносин, яке вона здатна інституалізувати і яке здатне функціонувати за тими принципами, які будуть визначатися опозицією, чи за якими буде визначатися вона сама. Кожен лідер виступає з перспективи власних бачень, власних інтересів. Через це принцип полілідерства, на жаль, є тою реальністю, яка може конституалізуватися і існувати в середовищі опозиції.
Ми можемо говорити про те, що опозиція має перед собою цілі (демократія, функціонування свободи слова і т.д.), але важко було б заперечити, що гасла ці є доволі абстрактними, вони не мають конкретного соціального втілення, не мають програми конкретної реалізації через практику соціальних відносин.
Опозиція почалася і викристалізувалася як елемент певного духовного опору тим суспільним відносин, сукупність яких стає вже просто нестерпною для нормального існування. Вбивство Георгія Гонгадзе стало проявом цих відносин, хоча б у тому, що знищення людини стало елементом побутовості в цьому суспільстві. Система "паханства" є персоніфікована, вона лише прикривається інституціями. Ми чудово розуміємо, що демократія чудово може функціонувати як при парламентсько-президентській, так і президентсько-парламентській формах правління. Рівно, як і авторитарний режим…
Звідси ми виходимо на іншу, досить складну проблему - суспільні відносини, які на мікрорівні відтворюють те, що відбувається "згори", і які не охоплюються трикутником президент-парламент-уряд. Дуже добре, що на сьогоднішній день ми ставимо питання про існування громадянського суспільства, ключових його елементів, зокрема незалежного судочинства. Але поки що ми можемо казати про основне: опозиція перейшла з рівня духовного опору в рівень політичного тривання. Тепер основним завданням опозиції має бути закладання прецеденту інституалізації соціальних відносин на мікросоціальному рівні.
Якщо опозиція зуміє створити свої центри впливу на суспільство не тільки на рівні акцій опору (бо акція опору є лише протестом проти реальності, який існує в її межах і відтворює себе в цих акціях як її продовження), але й виробить плацдарм започаткування інституціалізованих соціальних відносин, то це стане першим пунктом перемоги опозиції у майбутньому. І не треба думати, що ці процеси повинні тривати протягом десятиліть, тому що динаміка історичного розвитку є досить швидкою.
Отож, новим критерієм опозиції стане те, чи зуміє вона стати центром інтегральної самоідентифікації українства в політиці. Або - простіше - чи створить вона середовище, яке зуміє опанувати все українське суспільство, чи створить інтегральний українських рух, подібний до Реконкісти в Іспанії? Чи створить вона плацдарм для подальшого завоювання все нових і нових соціально-політичних територій українського суспільства у діалозі і співіснуванні з владою?
Володимир Філенко: ”Україна знову ставить питання свого вибору”
Я би спростив схеми до азійського та європейського вибору. Очевидно, що питання є значно складнішим, але цього достатньо для проведення аналізу того, що відбувалося за останні 10 років.
Ми маємо більш-менш чіткі моделі того, як ті чи інші суспільства колишнього Радянського Союзу обрали ту чи іншу модель державного устрою. Очевидно, окрема група - це прибалти, які досить природньо інтегруються у західну демократичну спільноту. В більшості азійських республік ми бачимо, що там фактично вже є, конституційно чи не конституційно, монархії. Вони обрали для себе більш звичну модель організації суспільного устрою, можливо, більш традиційну для їхнього історичного розвитку.
Якщо брати закавказькі республіки, то це - рух маятника. Дуже швидко до влади прийшли представники патріотичних та національно-демократичних сил. Як швидко прийшли - так швидко і програли вчорашній номенклатурі. Це добре ілюструє приклад Грузії, Азербайджану, Вірменії. Росія сьогодні обрала систему розвитку при сильній владі однієї людини, в Росії сьогодні сформована патерналістська держава, де президент Путін, отримавши, фактично, владу у спадок, надзвичайно її зміцнив. Державна Дума вже майже не є противагою Путіну, регіони, відповідно, вишикувані. Рейтинг лідера держави, де цілі регіони не опалюються, залишені без води, де йде затяжна кровопролитна громадянська війна - 72%.
Можемо ствердити, що за подібним сценарієм в Україні була спроба створення патерналістської держави з авторитарною формою правління. Видно, Кучмі сняться лаври "туркмен-баші" та Путіна. Але, коли ми вже були дуже близько до цього, у суспільстві почала прокидатися здорова реакція, що це, все-таки, не зовсім ті архетипи, яких би ми хотіли. Очевидно, що ми не йдемо в Європу, і ключовим показником цього є те, що реформи здійснюються не на користь формування середнього класу, не на утвердження демократії як в політичних, так і в економічних відносинах, а в інтересах невеликої купки людей. Це, в першу чергу, близьке оточення президента і регіональні команди, які його підтримують…
Очевидно, що сьогодні опозиція заявила про себе, як про репрезентанта відносно невеликої частини суспільства. Чи вичерпаний резерв опозиційних сил в суспільстві? Очевидно - ні. Змін потребує значно більша частина суспільства. Тому, досить впевнено можна прогнозувати поступовий перерозподіл і громадської думки, і політичних сил на користь опозиції. Складнішим є питання, наскільки швидко це відбудеться. Опозиція має розуміти, що існує певний фактор часу на осмислення цих речей, на донесення їх до загалу.
Тарас Чорновіл: ”Придуркувата влада, недоумкувата опозиція і не сформоване опозиційне середовище”
Що стосується придуркуватої влади. Я інакшої тези просто вибрати не можу, тому що таких помилок, які робить влада, навіть уявити собі важко. Власне, влада робить левову частину роботи опозиції - починаючи від знесення наметового містечка до виведення спецназу саме в той момент, коли це вигідно опозиції - явні подачки, але такі, що переходять межу нормального здорового ідіотизму і певну межу випадкових чисел. І все більше здається, що не влада робить помилки, а за владу дуже обгрунтовано роблять помилки. Дуже добра система перехоплення ініціативи в опозиції, причому настільки серйозні важелі запуску помилок у дії нинішньої влади, що можна передбачати десь усередині квітня для опозиції дуже невеселі часи - вона виявиться на маргінесі, якщо ми не вирахуємо кілька засадничих питань.
Перше, хто реально керує сьогодні помилковими діями влади? Говорити про Медведчука чи Тигипка не варто. Самі ці люди не є настільки мудрими, настільки витриманими політиками, щоб сформувати колосальну стратегію розвалу системи Кучми і перетягування її під себе.
Тепер, що стосується недоумкуватої опозиції. Опозиції як нормальної структури не існує. Насправді маємо опозиційне середовище. ФНП, на превеликий жаль, перетворюється на клуб розмов за інтересами і респектабельне представництво опозиції, якої на сьогоднішній день, по суті, нема. Хоча, навіть у нинішньому вигляді, навіть при нинішньому складі, Форум є абсолютно необхідним. Тому що має бути якась група осіб, які можуть видавати назовні заяви, сісти за переговори і зовсім непогано представити себе і на зовнішній, і на внутрішній арені…
Дві інші структури - УБК і "За правду". "Україна без Кучми", хоча я віддаю їм належне, технологічно є набором колосальних помилок. Абсолютна невчасність висунення гасла, маргіналізація явища опозиції як такого внаслідок саме такої форми запуску УБК. Колосальний плюс і порятунок, що це не безальтернативне об'єднання, воно прикривається комітетом "За правду" і Форумом.
Що стосується "За правду". Мені здається, це перший момент, який дає дуже серйозну перспективу для об'єднаного запуску двох варіантів: чеського і югославського. По чеському варіанту ми починаємо потрошку відпрацьовувати. Це залучення максимальної кількості студентів, інтелектуалів в опозиційну роботу; вже за кілька тижнів ця маса почне наближатися до критичної.
Варіант Югославії у повному обсязі ми, на сьогоднішній день, не відпрацьовуємо. На кожному кроці говоримо про необхідність розробки технології революції, але працюємо дотепер в цьому напрямку мало. Тут колосальне значення має розроблення гарної емблеми, але і цього замало.
Є ще третій варіант - угорський. Це те, чим має займатися Форум Національного Порятунку. Тобто, ідея "круглого столу", з якою, слава Богу, ми виступили раніше, ніж протилежна сторона. Успіх поїздки опозиції до Польщі та публічна проституція Кучми в Казімєжу Дольному, де він показав, що не здатний до нормального діалогу на тлі української опозиції, яка доволі респектабельно себе поводила, став ударом по іміджу президента не тільки в Європі, але й в Україні.
Але, щоб відбувся реальний ефект, треба щоб опозиційне середовище охоплювало за 40% населення, а 60% - ще краще. Прихід студентів цю проблему поступово виправляє. Хоча б якась поява опозиційного середовище серед робітників, дасть величезні наслідки. Але зараз ніхто цим не займається. Система органів влади по владній вертикалі – ми цю гру програли з тріском. Коли Президент видав геніальну для опозиції тему, що всі держслужбовці повинні або відмежуватися від опозиції, або піти з посад, ми недостатньо жорстко на це відреагували. Потрібно було казати: в країні - державний переворот, повна узурпація влади. Ми прогавили на певний період чиновницькі кола, а в них сильні опозиційні настрої.
Семінар “Україна після Кучми” відбувся в Києві 24 березня з ініціативи Громадського комітету “За правду”. Участь взяли політологи та політики з середовища опозиції. Допоки в столиці йдуть приготування до значно масштабнішої “науково-практичної” конференції, яка мала би зібрати чільних інтелектуалів з усіх зацікавлених таборів, пропонуємо читачам долучитися до процесу творення образу “нової України”
|
