|
Свобода є випробування Сили
М.Бердяєв Юлія МОСТОВА
"Дзеркало тижня"
Арешту Юлія Тимошенко чекала давно. І це правда. Вона не боялася його, тому що, з її власної розповіді, п’ять років тому вона три дні в спідній білизні й по щиколотку у воді провела в камері попереднього ув’язнення в Запоріжжі. Вона не боялася арешту тому, що всі іміджмейкери і чимало близьких соратників казали їй, що цей крок влади буде програшним для неї і виграшним для Тимошенко. Вона не боялася арешту, напевно, ще й тому, що все ж до кінця не вірила в нього, а не вірила через те, що не втекла з країни, як Павло Лазаренко. Оскільки знала з джерел у прокуратурі й адміністрації, що грізним є лише фасад порушеної проти неї справи, і цей фасад будь-який хоча б трохи демократичний суд повністю зруйнує. Вона до кінця не вірила в арешт, тому що за першою ж вимогою прокуратури була на допиті, часто двічі на день. Її не було за що заарештовувати. Можливо, її є за що судити, і Тимошенко ніколи не була проти цього. Вона хотіла й хоче суду. Проте, схоже, цього зовсім не хочуть ті, кого сьогодні від натовпу в кілька тисяч біля будинку Генпрокуратури охороняє живопліт міліції.
Ми повинні були зустрітися в день арешту. Юлія Володимирівна пообіцяла коментар до енергетичних домовленостей, підписаних у Дніпропетровську. Після її відставки ми зустрічалися кілька разів. Звичайно, це відбувалося в малолюдному ресторанчику. Поки офіціантка несла замовлення, Тимошенко автоматично, ні на секунду не відриваючись від розмови, розривала і випивала пакетик «Маалоксу». Якщо всі хвороби — від нервів, то виразка — перша в цьому переліку.
…Вже минуло десять хвилин, а Тимошенко не було. Саме настільки запізнився дзвоник бездоганно чемного секретаря: «Юлія Володимирівна не зможе прийти до вас на зустріч, вона заарештована». Я не знаю, чому ця давно очікувана звістка так відчутно полоснула. Я намагаюся знайти пояснення, чому мені, людині, яка протягом п’яти останніх років вимагала від Президента й відповідних органів законної оцінки бізнесдіяльності Юлії Тимошенко, було, щонайменше, неприємно чути про її арешт. Чому я знаю, що її потрібно захистити, але не можу цього робити з легкою душею? І чому, у той же час, знаю, що їй не можна зраджувати, хоча нічим їй не зобов’язана?
Виявилося, що подібні змішані почуття зараз відчувають дуже багато людей, і що примітно — саме ті, яким небайдужа доля України. Громадяни, які борються не за те, щоб облизувати солодкого царя, а не гіркого, а за те, щоб узагалі не робити цього.
Я намагалася й намагаюся знайти відповідь, і здається, знаходжу. За рік своєї роботи в уряді Тимошенко принесла відчутну користь бюджету, отже мільйонам літніх людей і бюджетникам. Рік, перебуваючи біля керма ПЕКу, вона змогла втриматися, і, на відміну від переважної більшості чиновників, не використовувала свої службові повноваження для збільшення капіталу. Повірте, якби це сталося, Генпрокуратурі не довелося б ворушити минуле. Пішовши у відставку і перейшовши з економічної опозиції в політичну, Юлія Тимошенко ставила дуже точні діагнози недуг і небезпечних хвороб влади й суспільства. Вона казала про те, про що думали багато хто, але боялися говорити.
Чи є Юлія Тимошенко емоційним і фінансовим стрижнем опозиції? Думаю, що так. Тому велике здивування викликає заява адвоката Юлії Тимошенко Віктора Швеця з приводу того, що його підзахисна не є політичною ув’язненою, оскільки: «Юлії Володимирівні пред’явлені обвинувачення, що стосуються того періоду її діяльності, коли вона була президентом компанії ЄЕСУ. Зараз їй пред’явлені конкретні обвинувачення у скоєні злочинів, які не підпадають під ознаки політичних». Цілком можливо, що бувають хороші адвокати, які не вміють давати інтерв’ю. Можливо, Віктор Швець — один із них. Однак про всяк випадок, якщо живі адвокати В’ячеслава Чорновола, нехай він поцікавиться в них, справді, В’ячеслав Максимович відбував строк у радянських в’язницях за згвалтування чи, може, через якусь іншу причину…
Думаю, що ніхто з тверезомислячих людей не вимагатиме закрити кримінальні справи, порушені проти Юлії Тимошенко. Якщо вона в чомусь винна, то довести це повинен суд, а не Михайло Потебенько на прес-конференції і не Президент, який заявляє про те, що матеріали на Тимошенко були в прокуратурі в грудні 1999 року. До речі, у цьому зв’язку абсолютно незрозуміло, чому кримінальну справу проти ЮВТ було порушено лише в січні 2001-го і це за тієї умови, що Президент за рік до цього попереджав Віктора Ющенка про те, що в прокуратурі є матеріали на Юлію Тимошенко.
Причини поведінки Президента й прокуратури прості: влада активізує важелі закону винятково щодо тих, хто загрожує її основам, її вседозволеності, її стабільності. Правду кажучи, мене розсмішив один момент у «заяві трьох». А точніше — рядок, в якому говорилося про те, що деякі члени опозиції прагнуть сховатися в ній від кримінальної відповідальності. Та ні ж, усе з точністю до навпаки. Ті, хто хоче сховатися від кримінальної відповідальності, від Миколи Яновича Азарова, насправді зараз намагаються всіляко прислужитися владі. Лише повна лояльність стосовно Президента є гарантією збереження капіталів, будь-який з яких народжувався (а більшість у своєму розвитку супроводжувалися) довільним ставленням до закону. Саме тому за однакові правопорушення настає не однакова відповідальність. Саме тому за відкриття закордонних рахунків член опозиції Юлія Тимошенко сидить у Лук’янівській в’язниці, а Олександр Волков, відомий своєю лояльністю до Президента, за це ж нібито правопорушення отримав на руки товстелезне обгрунтування прокуратури, яке доводить, що відкриття закордонних рахунків не є порушенням закону в Україні.
Якби в історії Юлії Тимошенко не було періоду прощення владою, можна було б казати, що влада принципова. Однак цей період після її обрання в парламент і відмови від радикальних опозиційних настроїв був. Це був період зміни рішень арбітражних судів і закриття Генеральною прокуратурою справи про вивіз контрабандної валюти в розмірі 20 тисяч. Тепер томи обтрусили від пилу й затребували.
Якщо провину Тимошенко в економічних правопорушеннях ще має довести суд, то провину влади в появі в Україні політичних ув’язнених доводити не потрібно. Свідком цього готовий виступити кожний, хто прийшов сьогодні до Генпрокуратури «поздоровити» Михайла Потебенька, за визначенням Президента, порядної людини, із днем народження. І це попри те, що в принципі Юлія Тимошенко не змінилася. Просто, якщо раніше багато хто її сприймав як «пупсика», який прикрашає ЄЕСУ, то нині всім стало зрозуміло, що це розумна, хитра, підступна, вольова жінка. І політик, із усіма вищезгаданими характеристиками. Вона стала серйозною небезпекою для влади і такою ж опорою — для опозиції. Однак найголовніше, що нині вона стала небезпекою для самої себе. Сховатися від небезпеки — отже зрадити собі...
Коли заарештували керівника апарату Юлії Тимошенко Миколу Сивульского, Юлія Володимирівна в поділ білої спідниці «Ескада» набрала битої цегли, зупинила машину біля слідчого ізолятора прокуратури і просто стала бити вікна. Не заохочуючи дрібного хуліганства, я хочу запитати: хто ще спроможний так захищати своїх? Хто ще спроможний так безоглядно воювати?
Усе, прочитане вами, напевно, не стаття, а швидше, лист. Лист людині, яка на нарах Лук’янівської в’язниці сидить, загорнувшись у норкову шубу, людині, яку наздогнало й ранило минуле, людині, в якої є майбутнє. Безсилля сильних людей — нестерпне, насамперед для них самих. Я думаю, що їй страшно, проте я знаю, що вона не боїться.
|
