|
Це турбує парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації більше за все.
Дмитро ДОГАДАЙЛО
ProUA
Як відомо, напередодні парламентських слухань про свободу слова в Україні та обговорення цього ж питання в Раді Європи на сайті Верховної Ради почав роботу форум, де кожний бажаючий міг поцікавитися у депутатів, що вони думають про свободу. Там же обговорювалися, зокрема, перспективи регулювання інтернету в Україні. Оскільки вчора дискусія на форумі, як і обіцяли, благополучно закінчилася, підведемо підсумок інтернет-складової обговорення.
Варто сказати, що сам форум працював якось дивно - питання депутатам треба було надсилати електронною поштою, народні обранці потім готували відповіді, які вміщувалися на сайт. Тобто, при бажанні депутати могли відповідати тільки на "зручні" питання. У результаті робота форуму була більше схожа на відповіді членів президії на записки із залу. Ну гаразд, незважаючи на малу кількість інформації (тільки на gongadze.com.ua за день більше публікується), треба віддати належне, спектр порушених депутатами тем досить широкий. Принаймні, щодо інтернету позиція Комітету визначена чітко - регулювати треба. Але майже нічого про те, як саме треба регулювати цей журналістсько-порнографічний інтернет.
Чому журналістсько-порнографічний? Тому що, сам глова Комітету Олександр Зінченко написав: "Я би подiлив всi Iнтернет-видання на такi, що розповсюджують порнографiю, а тому бажають залишитися "в кущах", i такi, що реєструються легально, як колективи журналiстiв". Учора я надіслав панові Зінченку лист, де спитав: чи значить, що всі сайти, які не розповсюджують порнографію, повинні отримати свідоцтва про державну реєстрацію як інтернет-ЗМІ? Відповідь поки що не надійшла, як і не з'явився на форумі мій лист, в якому ще багато цікавих (принаймні, для мене, котрий практикує в інтернеті) питань, але чекаю.
Важливий момент. Кажучи про регулювання Мережі, Зінченко оперує терміном "інтернет-видання", що, як видно з його слів вище, має на увазі не тільки онлайнові газети, яких працює в Україні менше десяти. Швидше за все, потенційними кандидатами на обов'язкову держреєстрацію в Україні стануть будь-які сайти, хоч це і абсурд. Я спитав думку Зінченка стосовно необхідності держреєстрації домашніх сторінок користувачів, чатів, форумів, сайтів громадських організацій і корпоративних сайтів підприємств України. Це питання також поки що залишилося без відповіді.
Коли йдеться про регулювання інтернету взагалі, то начебто все зрозуміло, але коли переходиш на конкретності, виходить, що регулювати треба все або нічого. Тому найбільше цікавить, як саме прихильники "ідеологічного" регулювання Мережі мають намір виділяти із загального різноманіття сайтів, ті, які повинні зазнавати регулювання.
Справді, персональний сайт звичайного громадянина може відвідувати декілька осіб на день, а може й декілька тисяч - аудиторія газети середнього рівня. Але навіть якщо відбирати кандидатів на регулювання за їх популярністю у користувачів Мережі (наприклад, спочатку роби, що хочеш, а коли кількість читачів перейде за тисячу, будь добрий, отримай ліцензію на право мовити в інтернеті), залишається багато питань. Передусім - чому у когось я повинен брати дозвіл на конституційне право висловлювати свої думки? До інтернету таких проблем не виникало - або ти письменник, котрий спілкується з масами в своїх нетлінних книгах, або, якщо виліз на дах і кричиш "люди, що ж ви робите" - п'яний дурень. Просто і зрозуміло. З інтернетом же за $20 на місяць виходить накладка - бери мільйони користувачів Мережі і роби з ними все, що хочеш (в міру своїх здібностей)?
Але припустимо, знайдено деякий універсальний спосіб відділення "зерен від полови", і, застосувавши загальний набір критеріїв, можна виділити інтернет-ЗМІ із загальної маси сайтів. Наприклад, наш сайт і ще 5-6 в Україні цілком можуть вважатися інтернет-ЗМІ. У кожного є редакція, журналісти вештаються сюди-туди по прес-конференціях, інтерв'ю беруть. Загалом звичайний ЗМІ, не можна лише руками торкнутися, привіт в ефірі передати і пультом дистанційного керування вимкнути. Але більше немає в Україні інтернет-ЗМІ! Якщо лише нас і регулюватимуть - будь ласка, тільки приберіть руки від інтернету загалом - роками працювали в традиційних ЗМІ і якийсь досвід роботи в "зареєстрованому" режимі є. Переживемо.
На жаль, Зінченко бачить цю проблему інакше. Люди з поганою пам'яттю можуть повернутися на початок цієї статті, а потім додати таку думку депутата в тому ж форумі: "Якщо через Iнтернет поширюється iнформація, що грубо порушує права iншого громадянина, то вiн повинен мати можливiсть пред'явити претензiї". Зрозуміло, що інформація може розповсюджуватися не тільки через інтернет-ЗМІ, а тому і підхід до регулювання інтернету повинен бути досить широким, щоби хоча б спробувати перекрити всі ці канали. Саме цього, очевидно, і треба очікувати від Комітету зі свободи слова та інформації.
О. Зінченко переконаний в тому, що "будь-який громадянин повинен мати право оскаржувати неправдиву iнформацiю, якщо її поширює зареєстроване видання". У теорії все правильно і справедливо. Але на практиці чи часто пересічні громадяни ставлять на місце журналюг, котрі зариваються? У той же час мільйонні позови міністрів із зарплатою півтори сотні доларів і "ролексами" на зап'ястках - наша сумна реальність. Захист інтересів пересічних громадян у нас існує тільки в теорії - їм можна будинок ракетою розбомбити і нічого, гаразд, ніхто не винен. І як захистить свої права простий обиватель, якщо той чи інший ЗМІ, як правило, - один з підрозділів могутніх олігархічних утворень? Той же не чужий пану Зінченку канал "Інтер" - це що, традиційне офлайнове ЗМІ? Та це одночасно і орган могутньої партії, і місце працевлаштування членів сім'ї голови парламентського Комітету і лідера депутатської фракції, Суркіс неподалік. Нелегко буде громадянинові "оскаржувати". Легше верблюду пройти крізь вушко голки і оскаржити потім в судовому порядку поведінку погонича, котрий примусив його до цієї дії, що принижує гідність, честь і репутацію.
І держрегулювання, що просувається, не поліпшить в Україні ситуацію ні зі свободою слова, ні з інформацією, ні з правами тих же пересічних громадян, зокрема правом знати, хто і як їх обманює. Тим, хто вагається, рекомендую хоча би щорічну доповідь Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової, зроблену нею ще 28.02.00 і також розміщений на сайті
ВРУ. Одна лише цитата:
"Пiдсумовуючи, можна зробити висновок, що сама можливiсть реалiзацiї свободи думки i слова та права збирати, зберiгати, використовувати i розповсюджувати iнформацiю перебуває в небезпецi. Основним порушником цих прав є державнi iнституцiї, що створюють незадовiльнi умови iснування та дiяльностi насамперед ЗМI, на якi покладено не тiльки iнформування щодо дiяльностi державних органiв влади та їх посадових осiб, а й громадський контроль за дотриманням прав i свобод людини органами державної влади та мiсцевого самоврядування".
|
