|
Події останнього часу пов‘язані з обнародуванням Олександром Морозом відомих касет
викликали у багатьох підозру щодо існування певного плану розвитку подій розробленого одною з закордонних спецслужб. Вказувалося і місцезнаходження авторів сценарію: Вашингтон, округ Колумбія. Підозри щодо зацікавленості США в дестабілізації з подальшою зміною влади в Україні, висуваються не вперше. Політична еліта сприймає це як факт, що не потребує доказів, пересічний українець, не може повірити в існування продуманої тактики по відношенню до України, а скоріше просто не думає про це.
Остап Самарський
Політолог
Метою нашого дослідження є з‘ясувати якими є плани Заходу щодо України в найближчі 3-6 місяців. Які конкретні кроки планують зробити американці, що вже робиться, які механізми та інструменти будуть задіяні. Більшість політично небайдужих впевнена, що наступним президентом України США хотіли б бачити Віктора Ющенка. Це підтверджується підтримкою, якою його Уряд користується на Заході, заявами деяких американських політологів та ЗМІ, озвучення цієї інформації певними вітчизняними політиками, що активно просувають цю думку в маси. Декілька разів про бажання бачити В.А.Ю. наступним Президентом заявляли праві партії, чим викликали зрозумілу ревнощі у Леоніда Кучми.
Оприлюднювався і конкретний план просування Ющенка на президентське крісло.
Якщо відкинути звільнення крісла у зв‘язку з хворобою Кучми, що малоймовірно, американці скоріше за все мають план зміни володаря крісла, першу стадію якого було реалізовано руками Олександра Мороза. Що янкі робитимуть надалі?
Цікавим елементом в загальному ланцюжку подій останнього часу є утворення кістяка Української правиці - тої самої про яку так давно говорили, як про головну силу на яку буде спиратися Ющенко на президентських виборах. Основою коаліції стали Партія “Реформи і порядок”, Народний Рух України та Конгрес українських націоналістів.
Народження блоку було довгим, і декілька разів з зрозумілих причин мало завершитися провалом . Триголовий дракон - дитя малозрозуміле і якщо об‘єктивно розглянути стан кожного з елементів - нарoджений не з тверезого розрахунку.
Ліберальна “Реформи і порядок”, що незважаючи на свої тяги до націонал-демократії, таки претендує на статус загальнонаціональної реформаторської партії (згадаємо досить вдалі експерименти Михайла Поживанова на сході України), залишки НРУ, що в постійних шуканнях нової ніші навряд чи вийдуть за ореол своїх традиційних прихильників та Конгрес українських націоналістів, що за тотального вимирання його вже пристарілих членів в Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській областях, навряд чи можна назвати політичною силою - ось, що намагаються поєднати автори новоутворення .
Незважаючи на постійні мігрування в бік поміркованого європейського націоналізму (консерватори-традиціоналісти), КУН залишається досить строкатою масою, де поряд з відносним показовим лібералізмом Слави Стецько, граничить показовий антисемітизм рядових членів плюс залишки скандально відомих парамілітарних формувань “Тризуб” ім. Степана Бандери.
Що стало причиною появи цього блоку? Для ПРП, - що стояла у джерел об‘єднання, це не принесло бажаного збільшення прихильників, навіть навпаки, багато з тих, хто симпатизує реформаторам з ПРП на дух не переносить українських націоналістів кунівського розливу.
Для КУНу, що має стійкий електорат у 3 західних областях, - колишній базі бандерівського руху, це також не додало сили, - реформатори на чолі з Пинзеником не найпопулярніші фігури серед зубожілого консервативного сільського населення Івано-Франківщини.
В деякій мірі можна говорити про виграш НРУ, що після розколів стояв перед невизначеністю, який все більше нагадував безвихідь після розгрому Геннадія Удовенка на президентських виборах. Все ж таки НРУ - та золота середина за яку готові були голосувати більша частина електорату КУНу та національно свідома частина прихильників ПРП.
Таким чином замість партій з чіткими обличчями ми скоріше отримаємо коктейль, який буде намагатися забити за собою всю праву нішу. Подейкують, що КУН досить неохоче погоджувався на вступ до коаліції. У кращих традиціях романтичного націоналізму вимагаючи собі місце провідника новоутвореної сили.
І тут починається цікава історія яка своїми коріннями сягає приблизно в 50-ті роки нашого століття.
Трохи про генезу українських націоналістів.
Конгрес українських націоналістів - партія, що представляє собою частину світової структури під назвою Організація українських націоналістів (революційна), що в свою чергу є прямим спадкоємцем ОУН(б), що добре відома нам з збройної боротьби, яка тривала у Західній Україні з 1939-1954 рік. Історія ОУН не закінчилася з знищенням останнього бандерівського бункера у Карпатах. ОУН(б) стала одною з найвпливовіших політичних сил серед української діаспори на Заході. Навіть, якщо критично поставитися до штампів радянської пропагандистської машини, все ж таки безсумнівним залишається факт, що після певних вагань США підтримали ОУН(р), як основну силу з української стoрони у боротьбі проти Радянського Союзу. Довге перебування на Заході, життя у ліберальному світі та походження ресурсів - змінило обличчя націоналістичної організації, що сприйняла американські цінності та почала тісно співпрацювати з американськими структурами у справі боротьби проти СРСР. Підтримка зі стoрони США безперечно виробила в ОУН(р) певну залежність від структур, що контролювали і визначали обсяги допомоги, а з часом і напрямки діяльності організації. Як називалися ці структури : ЦРУ чи USA ID сьогодні не так важливо. Тільки КУН, розпочавши свою діяльність в Україні, так і не став здоровою націоналістичною партією, отримуючи фінансове та ідеологічне живлення з Північної Америки і консультуючись зі своїми вашингтонськими друзями. Це зіграло не останню роль у вираховуванні КУНу як серйозної політичної сили в американських політичних схемах. Кураторам ОУН-КУН необхідно звітуватися, що гроші що інвестувалися протягом останніх 50 років не пішли у пісок. Тому для своїх шефів вони і надалі утримують міф про певний та потенційні можливості КУН.
З іншої сторони будь-які незграбні дії Слави Стецько викликали відповідну реакцію інвестора.
Так сталося і з створенням “Української правиці”. Майже
непоміченим в Україні пройшов факт останніх змін в керівних органах ОУН (р) - зрозуміло, КУН не є політичною силою з якою хтось в Україні рахується. Але саме вони наштовхують на деякі висновки. Голова КУНу Ярослава Стецько
- беззмінний лідер ОУН(р) протягом останніх десятиріч - була позбавлена свого крісла провідника світового українського націоналістичного руху. Це загрожувало зменшенням об‘ємів фінансування КУН, втратою донорів серед діаспори. Таким чином натиснувши на Стецько, інвестор вирішив питання входження КУНу до новоутвореного блоку на запропонованих ним умовах. Загнання КУНу до блоку дозволяє вирішити й інші питання - залучення до блоку правих сил близьких до КУНу. Можливо після внутрішніх змін до Української правиці увійде Лук‘янівська УРП, американцям вдасться включити до блоку мельниківську ОУН, що теж має тісні стосунки з відповідними американськими структурами. На черзі “Собор”. Опісля, приєднання повністю неіснуючих УКРП Хмари, чи когось іншого буде тільки додатковим інформаційним приводом. Питання створення чогось на зразок правого флангу на з претензією на Рух у початку 90-х можна вважати вирішеним. Американські фахівці з питань України, все ще наївно вірять, що народ чекає появи об‘єднаної правої опозиції, яка має врятувати Україну.
Наступний крок - створення, після певних подій, Уряду національного порятунку, де Правиця буде грати ключову роль. Скоріше за все до Уряду увійдуть найбільш ліберальні та проамериканські представники блоку, себто ПРП, Не відомо з яких розрахунків виходять американські розробники даного проекту. З любов‘ю українського електорату до зовсім інших політичних сил ніж ті на які ставлять американці вони не рахуються. Будемо сподіватися, що аналітики вже зрозуміли, що електорат правих в Україні досить обмежений, і навіть якщо олігархічні партії не візьмуть жодного відсотка, реформатори зіштовхнуться з іншими серйозними силами. Скоріше за все це підштовхне США до створення контрольованої лівої сили. Деградація та відсутність будь-якого розвитку в КПУ дає для цього непогані шанси. Найближчим часом ми можемо побачити появу нових лівих проектів. Цікавим є подальший розвиток сценарію. Після можливих подій, прихильники Віктора Ющенка можуть не побачити його в президентському кріслі.
При всіх прорахунках і похибках планів, що розробляються з висот Капітолійського бугра, необхідно враховувати і великий досвід США у проведені подібних операцій. Вони набагато краще за українських правих, не позбавлених романтизму, розуміють, хто сьогодні потрібен Україні. Іде пошук прагматичного і достатньо американізованого економіста, з великим досвідом жорстокої внутрішньоукраїнської боротьби. Американці не помиляються: вони шукають Менеджера кризових ситуацій. Його черга скоро настане.
Знайти таку людину нелегко. Сьогодні можна говорити про те, що ці пошуки не завершилися успіхом. Одною з кандидатур, що розглядалася досить серйозно був відомий реформатор, випускник Гарварду, молодий і популярний серед жінок Сергій Терьохін (до речі визнаний кращим народним депутатом минулого року). Але американці досить обережно ставляться до лобістських нахилів своїх обранців - кандидатура Терьохіна могла не пройти “затвердження” конгресменами США, що добре знайомі з особливостями лобізму на власному досвіді. Любов Терьохіна до лобізму, в чому він має великий досвід зіграла погану службу. Пошук триває.
("НО" - з коментарем Сергія
Терьохіна можна ознайомитися тут >>>)
Частина аналітиків серйозно розглядала інший, на наш погляд, більш реалістичний сценарій розвитку подій.
Олександр Мороз таки стане Президентом - таким чином будуть стримуватися певні протести населення проти занадто радикальних економічних реформ прем‘єра Віктора Ющенко, що обійме цю посаду за Президента Олександра Мороза (про що той у свій час заявляв). Потужні бізнес групи, що мають свою політичні дахи у вигляді парламентських фракцій і в пресі називаються олігархічними кланами отримають можливість знайти своє місце у системі, що розробляється учнями Збіга Бзежинського. Величезна робота, що проводилася СДПУ(о), скоріше принесе їм крім першого місця за популярністю серед інших подібних “трастів”, ще й місце спікера парламенту для Віктора Медведчука.
Такий розвиток подій є більш прийнятним для української еліти, з огляду на те, що в ньому присутній хоч якийсь елемент поступовості формування системи противаг. Він залишить українській політичній еліті певні можливості самостійно вирішувати подальшу долю країни і створить основи для саморегулювання системи для руху в напрямку, якого будуть вимагати американці.
Ми практично не присвятили увагу європейському впливу. Але чи існує він взагалі? Європейській Союз при своїй показовій зацікавленості Україною, за власними проблемами вже викреслив нас з табору своїх стратегічних партнерів, запропонувавши збудувати трубопровід в обхід України. Місце на яке ми розраховували зайняв давній опонент і ворог Польща. Саме вона стала буферною зоною на кордоні двох світів. Україні Європа відводить місце санітарної зони і відповідно не збирається витрачати кошти на її розбудову. Ставлення польської еліти до будь-якого покращення ситуації в Україні добре показав візит до Польщі Віктора Ющенка, який пройшов досить холодно. Поляки побачили у Ющенку претензії на загальнонаціональне лідерство, що для Польщі, яка історично є конкурентом України, є загрозою змін в Україні на краще. Найближчим часом Європа присвятить всю увагу і ресурси поглинанню нових членів. Ця проблема є настільки глобальною, що не залишить ЄС можливості приділяти належну увагу ще й Україні. Говорити про те, що якась з європейських країн зробить ставку на Україну не доводиться. Єдиний історичний покровитель України у Європі Німеччина, при всьому своєму бажанні втрутитися в ситуацію (після США Німеччина займає друге місце серед західних країн за обсягами допомоги Україні), останнє десятиріччя вимушена була сконцентрувати зусилля на своїй Східній частині. А останнім часом вимушено втрутилася до іншої своєї сторичної протеже на Балкани. Надаючи допомогу перш за все Хорватії. Виходить, що єдиним, хто сьогодні все ще ставить на Україну у своїх схемах розвитку подій є США, і особлива заслуга в цьому належить давньому другу українських націонал-демократів Збігнєву Бзежинському. Зрозумілим є захоплення націонал-демократів подібним сценаріям розвитку подій. Особлива роль США у формуванні ідеології української націонал-демократії і її подальше підкріплення у вигляді безкоштовних шкіл для політиків при різноманітних Національних демократичному, республіканському інституті, і т.п. не могла не виховати необхідного США ставлення до їх дій.
Здається американці врахували свої помилки десятирічної давнини і будуть намагатися вдруге подарувати українцям демократію. Але як завжди незважаючи на всі досягнення вашингтонських технологів, в Україні видніше всі вади американських схем. Варто визнати, перевірені американцями технології дають перші результати. Вони таки будуть мати кадри для їхнього українського уряду. Величезні ресурси направлені на розбудову в Україні сектору NGO (неурядових неприбуткових організацій) незважаючи на народження цілого прошарку людей, що просто паразитують вибиваючи гроші на розбудову української демократії, таки народили певну кількість тих, хто сприйняв людські цінності в американському розумінні і готові у випадку потреби замінити сьогоднішню чиновницьку братію на всіх щаблях владних структур.
Особливу роль у зміні системи влади відведена інформаційно-аналітичним структурам, або як їх прийнято називати мозковим центрам. Більшість з них існує на американські гроші (якщо
відслідковувати напрямки діяльності американських донорських структур в Україні, то буде видно що останнім часом вони активно фінансували програми направлені на створення нових та підтримку існуючих ІАЦ). Співробітники ІАЦ зазвичай добре освічені, в більшості патріотично налаштовані люди віком від 23 до 45 років з добрим знанням американського варіанту англійської мови. Більшість з них пройшли стажування у США і надалі є учасниками певних американських програм. Сьогодні, різноманітні консультативні структури, що діють в Україні володіють базою даних практично на всіх активних членів суспільства, є це журналіст чи медик. Цю роботу проробляли не спецслужби, а легальні організації метою яких є сприяння розвитку засобів масової інформації (журналісти мабуть згадають дотошні анкети, що заповнювалися ними на семінарах в конторах на зразок IREX ПроМедіа), третього сектору (бази
даних Каутерпарт Альянс - найвідомішої подібної структури містять досьє на десятки тисяч громадських організацій та їх активістів) і т. п. Це дозволить за досить короткий термін провести глобальну зміну влади. За підрахунками фахівців, щоб перебрати владу в країні, більш-менш організованій силі знадобиться 3 місяці та 150 менеджерів щоб поставити їх на головні керівні посади. Хто сьогодні має підготовлених і відданих 150 осіб, що вже розбираються в ситуації.? Одною з найбільших вад Уряду Ющенка називали, його повний провал в регіональній політиці, відсутності команди. Ющенко практично не уявляв, що уявляють регіони, як будуються взаємовідносини між регіональними елітами, а точніше кланами. Саме недержавні мозкові центри, що володіють такою інформацією
допомагають Уряду долати цю проблему (Захід ставить Уряду Ющенка за велике досягнення саме це налагодження співпраці з недержавними ІАЦ).
Вже сьогодні можна назвати претендентів на певні державні посади. Показовим в цьому плані є діяльність Центру Розумкова, що останнім часом особливу увагу приділяє власній розкрутці в ЗМІ. Бюджет Центру складає приблизно 200 тисяч доларів на рік, головний донор США. Сьогоднішній директор Центру полковник Гриценко. Закінчив академію ВМС США , був учасником інших американських програм. Саме його американці бачать Міністром оборони в майбутньому Уряді. Знайдуться місця для Сергія Головатого, Валерія Івасюка та інших. Частина кадрів мозкових центрів стане основою новою Служби безпеки України. Американці зацікавлені у нових український спецслужбах.
Сьогоднішній стан, коли певні керівники, або й цілі відділи працюють з певними політичними силами їх не задовольняє (хтось на СДПУ(о), хтось на Волкова і т.п.). Вони безперечно створять нову СБУ, яка зможе відслідковувати ситуацію в країні. Краще утримувати нормальну українську спецслужбу ніж перейматися найменшими проблемами в країні. Не хотілося б драматизувати ситуацію, але найгірше те, що в нас не залишилося вибору. У нас забирають право самим приймати рішення. І спочатку склад нового українського Уряду буде затверджено на закритому засіданні Конгресу США, а вже потім його (можливо в примусовому порядку) підтримає народ України. Найбільша загроза криється в можливо неправильних розрахунках американських аналітиків. Як відомо вже не раз ЦРУ помилялася під час своїх операцій (згадаємо хоча б приклад Ірану). Американці не віддають належного існуючій політичній та економічній еліті - олігархам, які вважають що це їх країна.
Можна по-різному ставитися до поданої нами інформації, але зрозуміло, що в Україні готуються великі зміни і тим, хто не потрапить в схеми можливо прийдеться піти з арени або розпочати відчайдушну боротьбу з “американським імперіалізмом”. Леонід Кучма свій вибір вже зробив, заявивши, що головним партнером України є Росія, але навряд чи це його врятує, американську машину зупинити неможливо. Не хотілося б потрапити до числа тих, кого посольства США внесе до списку нев‘їзд них до Північної Америки. Метою нашого нарису є шляхетне бажання знайти найбільш прийнятний варіант побудови в Україні працюючої політичної системи. Вважаємо, що її неможливо збудувати штучно. Втручання зі сторони має тільки стимулювати певні процеси, і дії США в цьому плані заслуговують на подяку. В іншому випадку може народитися інша система, головною особливістю якої буде неорганічність влади, коли хлопчики з підручником з макроекономіки будуть незрозумілі нікому, крім Держдепартаменту США. А українська еліта так і не навчиться самостійно мислити і приймати рішення. Україна має сама народити демократичну систему, тільки тоді вона стане діючою. Дайте нам шанс самим зробити вибір - з цього розпочинається свобода!
|
