|
Наскільки значні зрушення в суспільній свідомості спричинила акція “Україна без Кучми”, поки що судити важко. Акція продовжується в регіонах, і, треба сподіватися, соціальна база протестів після того суттєво розшириться. Проте вже зараз можна стверджувати, що принаймні одна справді революційна зміна вже відбулася. Інтернет уперше за всю історію України став вагомим політичним чинником.
Вадим Галиновський,
спеціально для “ТЗ”
Утім, спрогнозувати це було зовсім не важко. Інтернет-видання є найбільш незалежними медіа в Україні (найбільш залежне, безперечно, TV, трохи менше — газети і радіо). Показовим є те, що й Гія Гонгадзе редагував саме інтернет-видання “Українська правда”(
http://www.pravda.com.ua/). Після його зникнення рейтинг “Української правди” різко пішов угору — сьогодні це видання стійко утримує першу позицію на сервері PING, випереджаючи навіть інформаційно-розважальний портал GALA Net.
Незабаром було відкрито сайт “Знайдіть журналіста Гонгадзе”
(http://gongadze.com.ua/) — саме цьому інтернет-проекту судилося відіграти далеко не останню роль у подальших подіях. Очевидно, від початку планувалося, що сайт виконуватиме дещо скромніше завдання — залучення до пошуку зниклого журналіста також і користувачів Інтернету. Але досить швидко цей інтернет-проект переріс визначені раніше межі. Надто після того, як Олександр Мороз оприлюднив у парламенті відомі касети. Ці викриття досить жваво обговорювалися на форумі, що був розміщений на сайті. Мало того, саме в цьому форумі з’явилося перше повідомлення про заплановане на 15 січня пікетування.
Хоча це повідомлення було зустрінуте учасниками форуму з певною недовірою, однак поширення інформації розпочалося, а після появи офіційного звернення організаторів акції ще пришвидшилося. Утім, нарікати на недовірливість учасників форуму не варто: СБУ, безперечно, не оминуло цей проект увагою — на форумі з’являлося чимало анонімних учасників з провокативними запитаннями та й просто лайкою на адресу Гонгадзе і учасників форуму. Попри це, форумівці зробили значний внесок в організацію акції: вони роздруковували численні звернення організаторів на принтерах, щоб потім розклеювати їх як прокламації, перекладали тексти на іноземні мови для іноземних медіа, повідомляли електронною поштою про акцію друзів і знайомих.
Через сайт “Знайдіть журналіста Гонгадзе” напередодні і в перші дні акції здійснювалася значна частка координації дій. Не дивно, що десь о 16.00 19 грудня, саме тоді, коли проходила чи не найбільша за час акції маніфестація в Києві, сайт несподівано “впав”. Ті, хто бажав відвідати форум, знаходили на веб-сторінці чемне вибачення адміністрації, мовляв, з технічних причин форум тимчасово не працює. Мало хто повірив у ці запевнення, хоча, на думку фахівців, з огляду на перевантаження сайту в перші дні акції, таке “падіння” було цілком імовірним і без втручання “хакерів” із СБУ.
На щастя, уже наступного дня на головній сторінці “Української правди” з’явилося посилання на офіційний сайт акції “Україна без Кучми” “Майдан-інформ”
(http://www.maidan.gilan-lava.net/). Сайт “Майдан-інформ” — дітище знайомих одного з координаторів акції Михайла Свистовича, які, на його прохання, знехтувавши власними проектами і виключно на ентузіазмі, організували цей інтернет-проект. Звичайно, сайт не може похвалитися професійним веб-дизайном — скроєний він дуже скромно, але найважливіше на ньому є — офіційні повідомлення координаторів акції та форум, на який перекочувало більшість учасників закритого форуму “Знайдіть журналіста Гонгадзе”.
За даними адміністрації сайту, у найбурхливіші дні серед відвідувачів сайту були зареєстровані домени, як мінімум, 26 країн. Причому не тільки зі звичних США, Канади, країн Європи, а й таких екзотичних, як Нова Зеландія, Чилі, Японія. Інтерес до сайту виявили й міжнародні структури — НАТО, Єврокомісія, Світовий Банк, МВФ тощо. Пік відвідувань припав на 21 грудня — у цей день на сайт завітало 1217 відвідувачів.
Окрім офіційного “Майдан-інформу”, перебіг акції в Києві та в регіонах висвітювали й інші інтернет-проекти. Більш-менш об’єктивну інформацію можна було знайти в інтернет-виданні UA
today (http://uatoday.net/); на сайті “Лабіринт українського самвидаву”
( http://www.samvydav.net/) — там також і літературні жарти навколо останніх подій, наприклад, альтернативна розшифровка записів розмов Кучми і Ко, де співрозмовники говорять виключно цитатами з українських і російських класиків; чимало інформації з регіонів — на порталі “Політична Україна”
(http://www.polit.com.ua/); серед активних учасників форуму були й регіональні інтернет-видання, наприклад черкаська газета “Антена”
(http://www.antenna.com.ua).
Незаперечний успіх нового “волонтерського”, за визначенням адміністрації, проекту, призвів до появи епігонів. На один день несподівано піднявся на вершину рейтингу PING сайт “Хроніка невдалого повстання”
(http://users.i.com.ua/~maydan/). Утім, майже одразу і впав, оскільки на сайті практично нічого не було, окрім заяв “Щита Батьківщини”, роль якого в подіях була досить неоднозначна, та сторінки якогось міфічного комсомолу. Жодного сумніву, що “Хроніка невдалого повстання” — не більш ніж черговий PR-проект Дмитра Корчинського.
Коли політична напруга, принаймні в Києві, спала, знову запрацював форум “Знайдіть журналіста Гонгадзе”. Тож тепер координатори акції мають, як мінімум, два інтернет-проекти, а ще ж, крім того, терміново створюються “дзеркала” сайтів за кордонами України. Отже, сьогодні можна сміливо стверджувати, що противники Кучми, хай тільки в Інтернеті, але вже перемогли.
|
