|
Що витало в атмосфері минулого тижня.
Прохор ТИМОФЕЄВ
ProUA
Великі повітряні пригоди минулого тижня почалися в Ірані, де прем'єр-міністр В.А.Ющенко з неабияким задоволенням спостерігав за першим офіційним зльотом українського літака АН-140. Якщо хтось не знає історію, яка передувала цій чудовій події, готовий поділитися. Спершу шах Ірану (великий, до речі був друг СРСР, на відміну від аятолл, що його скинули ) купив у другого свого друга - США, - заводик з виробництва бойових вертольотів. Внаслідок позбавлення влади шаха виробництво гелікоптерів в ісламській республіці Іран розвернути не встигли, хоч війна з сусідами, яка почалася після повалення монарха, того і вимагала.
І лише після довгих років у Тегерані ухвалили рішення на виручені нафтодолари авіазавод добудувати, але випускати на ньому не бойові вертольоти ближньої дальності, а зовсім цивільні літаки середньої дальності. Україні пощастило з авіапроектом більше, ніж з участю в добудуванні початої при шахові АЕС у м. Бушер, ось і злетів в небо сонячного Ісфахана український АН-140, куплений на іранські динари, розібраний тут і зібраний там.
За інтернаціональним оплескуванням спільного ірано-українського повітряного торжества якось непомітно відбулося обговорення грядущого підвищення тарифів на електроенергію, що, на думку майбутніх покупців обленерго, які приватизуються, неминуче - як обрив обмерзлої повітряної лінії.
Кажуть, ті самі іноземні інвестори, які тільки і були допущені до майбутніх торжищ, впираються не даремно. При найближчому розгляді, надхмарні замки української енергоприватизації цілком можуть перетворитися в Голконду, прямо-таки натуральний Клондайк: якщо до невідомо ким порахованої собівартості додати 15% обіцяних інвесторам прибутків, то на виході можна отримати реальний навар у всі 300%.
А сам дідусь додаткової вартості Карл Маркс небезпідставно стверджував, що заради вказаної трьохзначної цифри капітал "позитивно готовий зламати собі голову". Що, очевидно, і станеться, коли, нарешті, відкладений приватизаційний конкурс відбудеться. Проте, поспішати покупцям нікуди - Європейський банк реконструкції та розвитку дбайливо руками Фонду держмайна України відсіяв українських же претендентів. Але претенденти, що залишилися, гарні як на підбір - досить поцікавитися грузинською енергокризою і роботи вітчизняним прогнозистам стане менше: нам такої глибини енергетична яма ще не снилася.
Після такого багатообіцяючого початку тижня повітряна кулька, надута представником світової закуліси (тобто МВФ) Джоном Одлінг-Смі, вже не вартувала уваги і вдаваного здивування. Все було зрозуміло задовго до його візиту в Київ: гроші для Фонду - не головне. Головне - дружба! А повітряної легкості дружбу не слід псувати такою приземленою матерією фінансів.
Дійсно - чи треба битися за скасування соняшникового мита і проти скасування безперечного списання грошей з рахунків платників податків? Тим паче, що найголовніший вітчизняний борець за іноземні кредити перший віце-прем'єр Ю. Єхануров настільки сміливий, що пішов на прямий шантаж депутатів - мовляв, не відмінять мита, попрошу Президента не підписувати закон про пільги для аграріїв. Заради дружби, натурально, пішов.
І справді! Навіщо нам кредит від МВФ, якщо все одно його не дадуть? А що дадуть? Як завжди - мільйон повітряних поцілунків українським економічним реформам. Тому що пану Одлінг-Смі наша приватизація недостатньо видалася прозорою. А значить - і недостатньо повітряною.
|
