|
Українські інтелектуали дістануть і мертвого. Не кажучи вже про мене, живого, але усвідомлюючого, що смерть – це питання часу. Дістала ж мене одночасна поява в різних газетинах та тижневинах цілої серії публікацій на тему: роль інтелектуалів у житті суспільства.
Ігор ТКАЛЕНКО
Є у мене один товариш Алі. Він іранський
іммігрант. Алі головний спадкоємець потужного сімейного клану (не можу назвати його справжнього прізвища, бо це небезпечно для його життя). Його діда було страчено за участь у антишаховій опозиції, а Алі створив підпільну антиісламську групу, яка наполовину складалася із його двоюрідних та троюрідних братів ( тільки двоюрібних братів і сестер у нього 74). Вдень він учився в університеті на хіміка, вечорами вони збиралися і розмовляли про політику. Потім вони почали здійснювати антирежимні акції – писати на парканах: “Бородатий (Хомейні – І.Т.) забирайся на Місяць”. Після перших арештів (тих заарештованих, чию вину було доведено, страчували) батько Алі відвіз його в аеропорт, запхав йому до кишені 5000$, посадив у літак і відправив до Ашгабаду. “Вступи до якогось університету і вчися!” - сказав тато. З Ашгабаду Алі збирався летіти в Москву, але оскільки першим виявився літак до Києва, то він полетів в Україну. І залишився тут на шість років.
Якось він запитав мене:
- В Україні взагалі є інтелектуали?
- Що ти маєш на увазі?
- Я знаю країни, в яких немає навіть симфонічного оркестру, але я прийду на базар і мені зважать рівно кілограм. А ви вважаєте себе культурною європейською країною, слідкуєте за модою, але у вас на базарі відкрито обдурюють і нічого не можна вдіяти, і нікого це не хвилює. Чому інтелектуали не пояснюють людям, що так не можна робити? У вас же вільна преса?
Ну що я міг сказати цьому наївному іранцю? Те, що наші інтелектуали зайняті іншими проблемами? Зокрема, питаннями місця інтелектуала в суспільстві?
- Ваші студенти, здається, думають тільки про пиво і дискотеки, – продовжував Алі, – нікого не хвилює, що коїться в державі. В Ірані студенти університетів – це совість нації. Вони першими йдуть на шибеницю, за свої переконання. Тільки вони можуть пояснити простим людям, що правильно, а що ні. Бо прості люди нічого не розуміють.
Прості люди… Треба сказати правду: крім інтелектуалів є ще й вони - прості люди. І нікуди ти цей факт не подінеш. Простий нарід - це трудівники, які не мають великої освіти, які більше люблять працювати руками ніж головою (“не хочеш працювати головою – працюй руками”). Народ цей простий тому, що не дуже любить думати. Не подобається їм ця, на перший погляд, безглузда справа - думати. В результаті вони слабо розуміють, що із ними відбувається.
І хтось за них повинен думати, все їм розжовувати і пояснювати. І вчити їх думати теж. А хто ж це буде робити, як не ми – інтелектуали. Совість нації. Але що ти кому тут доведеш?
Інтелект є носієм думки, або ідеї. Здатність продукувати думки та ідеї – це ознака інтелекту. Людей, які продукують ідеї називають інтелектуалами. Тому розумні диктатори і знищують їх в першу чергу.
Першочерговим завданням кожного нормального тоталітарного режиму є відівчити людей думати. Чим менше людина думає, тим легше її експлуатувати. Більшовики у 39—41-му роках на Західній Україні винищили всіх, хто здатен був нести ідею - студентів та інтелектуалів. Ну може не всіх, але хотіли всіх. Саме тому й знищувалася Біблія – ідеальна ідея, яка
виводить нас за межу життя і смерті.
Коли ти думаєш інтенсивно, то, врешті решт, починаєш ставити собі таке запитання: а який же смисл у цьому житті? Потім ти розумієш, що складаєшся ніби із двох сутностей, які протягом усього твого життя
непримиренно воюють між собою. Одна сутність правильна – відповідальна, чесна, доброзичлива, вірна, чиста, скромна. А друга лінива, боягузлива, марнославна, зла, заздрісна, похітлива. Бій починається з самого пробудження і не закінчується навіть у сні. Одна сутність спокушує тебе зробити щось приємне зараз, про що будеш шкодувати потім. А друга тихенько пропонує краще утриматися зараз, щоб не пошкодувати потім.
Це вони – тіло і душа. Видиме і невидиме. Тимчасове і вічне.
А смертність стовідсоткова.
І саме в інтелектуала є шанс вийти за межу життя і смерті.
Степан Бандера писав, що випробування смертю не витримує тільки те, що є витвором самого життя. Але річ в тім, що життя – це ще не найголовніше в цьому світі. Ось до цього першими приходять інтелектуали, і вони першими, по ідеї, переборюють в собі плотську сутність. Саме тому вони й гинуть першими.
Ідея перевертає світ. Думка міняє матерію.
Людина, яка не думає, не може вирішувати поставлених перед нею завдань. Вона безпорадна перед випробуванням, несподіваною загрозою. Народ, який не думає інтенсивно (народ без ідеї) – приречений на вимирання.
Перед тим, як матеріалізуватися думка запліднюється в голові інтелектуала, плекається формується і ось - момент народження. Вона оформлюється на папері, виходить в маси і оволодіває тими масами (Ленін). Маси в свою чергу теж запліднюються і дають плід. Плоть і кров.
Але маси, самі по собі не розуміють нічого.
Тут в мене виникло ще одне визначення інтелектуала – готовність пожертвувати життям заради ідеї. Найкращий приклад інтелектуала – Ісус Христос. Він довів простий народ своїми ідеями до того, що вони його розіп’яли. Але він виявився
правим.
Так яке ж завдання поставити мені сьогодні перед нашою інтелектуальною елітою?
А дуже просте - вмерти.
Просто вмерти. Тверезим. Вмерти, рятуючи простих людей, і саме від рук цих же простих людей. А інакше їх не врятуєш. Та жити заради чогось іншого немає смислу. Ось така важка доля інтелектуала.
Це, здається, і є смисл життя – померти так (там, тоді, в такому стані), як ти хочеш, а не так, як тебе нещасного смерть нагло спіткає.
Чому у нас такі закони, які ми не можемо виконувати? Де наші людські закони?
Бо ще ніхто не помер за них.
Чому французи виходять на вулицю? Чому закипають такі пристрасті навколо підняття цін на один-два відсотки? Бо французькі інтелектуали навчили простих людей, що небезпечне не підняття цін, небезпечна – тенденція. І вони готові померти за це своє переконання.
Небезпечна не затримка зарплати – небезпечна
тенденція. Люди деморалізовані, втратили повагу до себе. За затримку зарплати на один день хтось повинен померти. Хто?
Чому ми не маємо нормальної валюти, яку можна б було накопичувати? А головний банкір з президентом безперервно вішають нам
локшину, про хвилі азіатської кризи, які докотилися до нас?
Бо ще ніхто не готовий померти за це.
І ніхто не пояснить людям, що таке інфляція. Міністр Великобританії знає, що коли курс фунта впаде хоча б на одну десяту відсотка – він злетить з посади. А коли він спробує
пояснювати падіння курсу кризою на азіатських біржах, то його просто повісять на реї. Чому він не може дозволити собі щось збрехати народу? Бо британські інтелектуали (журналісти, політологи, економісти) швидше помруть ніж дозволять йому це.
Чому з кожним днем росте кількість безжальних, некомпетентних і наскрізь корумпованих інспекторів ДАЇ? Вони пасуться біля нового ЦУМу, де немає
елементарних безкоштовних автостоянок (уявити собі, щоб біля європейського супермаркету не можна було припаркуватися).
Та просто ще ніхто не готовий померти.
Чому у нас два найшикарніші будинки в місті – податкова інспекція і митниця?
Бо ще ніхто не готовий померти.
Чому в нас немає нормальної податкової системи? Де ті податки, які б не шкода було платити? Поясніть, що робити нам, простим наївним маргіналам, плебсу, електорату? Поясніть же нам!
Просто ніхто ще не помер за нас.
Завдання влади – збільшувати кількість ідіотів у державі. Ідіот, в перекладі з грецької – це людина яка не допускалася до зібрання полісу. Тобто людина, яка не бере участі в політиці (управлінні полісом). Завдання інтелектуалів – збільшити кількість інтелектуалів у державі.
І тільки в таких умовах, в запеклій смертельній боротьбі, народжуються інтелектуали. Інтелектуал робить інтелектуала. Запалює його своїм переконанням. Дає йому смак до мислення.
І міняє світ. “Коли насіння не помре, воно не дасть плоду”, - говорив І.Христос про інтелектуалів.
А хто ти – громадянин, чи ідіот? Інтелектуал, чи простий чоловік? Чи гірський козел?
Якось я мав нагоду поспілкуватися із старим журналістом-комуністом, який виступав проти приватної власності на землю.
- Не можна робити землю товаром! Земля повинна бути тільки державною, бо…
Я вирішив випробувати його політичну свідомість, і кажу йому, недобре дивлячись у вічі:
– Це моє право – мати землю у приватній власності. І я готовий померти за це. Ви готові померти за те, щоб відібрати в мене мою землю?
Комуністичний журналіст подивився на мене здивовано і сказав:
- Ну тоді це дійсно, важке питання.
Насправді питання не важке – просто перевелися в Україні-ненці справжні комуністи, готові померти за свою ідею.
Патріотизм – це просто ідея. Україна – просто ідея. Держава – просто ідея. Готуй себе до смерті, якщо хочеш побачити її втілення. Якщо хочеш бути щасливим. А ні - то ні.
Між іншим, один інтелектуал казав, що є тільки один день, коли ти можеш бути щасливим. Цей день називається “сьогодні”. Цього інтелектуала,
здається, звали І.Христос.
|
