|
Перефразувавши ленінське — «найважливішим з усіх мистецтв для нас є
кіно», можна сказати: найважливішим із засобів інформації в Україні став
Інтернет. Принаймні до такого висновку спонукає реакція вітчизняних
мас-медіа на заяву Мороза про причетність Кучми, Литвина та Кравченка до
зникнення Гонгадзе.
Сергій РУДЕНКО
«Точка зору», №18 (65)
На серйозні звинувачення цих високопосадовців переважна більшість українських мас-медіа відреагувала по-амебному. Те, що з'явилось упродовж останнього тижня у вітчизняному теле- та радіоефірі, на шпальтах газет, скидається на відверте ігнорування очевидного скандалу. Обличчя вітчизняної журналістики врятували всього кілька видань та інтернет-простір, до розвитку якого в Україні, до речі, і був причетний Георгій Гонгадзе.
Ще ввечері у вівторок, 28 листопада, у день, коли Олександр Мороз
зробив свою сенсаційну заяву, випуски новин українських телеканалів, попри претензійність сказаного лідером соціалістів, розпочиналися з одного й того ж — з повідомлень про сніговії, що прокотилися Україною. Про те, що пролунало з вуст Мороза, повідомлялося між іншим, з тим самим набором коментаторів: Литвин, Безсмертний, Зінченко. Апофеозом телецинізму стала поведінка ведучої «Телевізійної служби новин» студії«1 +1». Говорячи про заяву Мороза, вона примудрилася, окрім прізвищ Мороза та Гонгадзе, взагалі не назвати жодного з тих, кого звинувачують у зникненні Гонгадзе. Куди поділося геройство журналістів і продюсерів каналу, які дотепер усіляко демонстрували бажання «розкрутити» «справу Гонгадзе», невідомо. Але знати це, очевидно, і ні до чого. Бо започатковану телевізійниками естафету ігнорування скандалу підхопили й газетярі. Варто процитувати хоча б заголовки кількох столичних видань — «Пришел Мороз, «погнал» пургу» та «Социалисты обвинили в похищении журналиста Георгия Гонгадзе.,. ВЬІСШИХДОЛЖНОСТНЫХ лиц».
Дійшло навіть до того, що Мороза звинуватили в... антисемітизмі. І підставою для того, як вважає автор (до речі, який у журналістських колах має славу людини, що причетна до слецслужб), є слова начебто Кучми про начебто належність Суркіса до єврейства. Зрештою подібні приклади можна було б продовжувати. Але прикметно, що і виклад, і набір висновків, і персони політиків, що коментували, нічим принципово не різняться від телевізійних — Мороз агонізує, а аудіозапис ледь не плід його хворобливої політичної фантазії. А, приміром, газета, близька до Євгена Марчука, аби підкреслити несерйозність доказів лідера соціалістів, навіть акцентувала читацьку увагу на дешевенькій магнітолі, за допомогою якої Мороз демонстрував аудіозапис розмови. Його розшифровку, щоправда, це видання, як і переважна більшість інших, опублікувати не наважилось.
У даній ситуації обличчя української журналістики врятували газети, друк яких
було заборонено владою, та кілька інтернет-видань, що оприлюднили
розшифровку аудіозапису розмови начебто Кучми з начебто Кравченком та
начебто Литвином. Звісно, можна сперечатись, чи є геройством передрук цього витвору, який залишає позаду не лише Леся Подерв'янського, а й «Куклы» та «Великі перегони» разом узяті, чи ні. Але
те, що відбувається сьогодні навколо оприлюдненої Морозом касети, дозволяє констатувати: українська журналістика пішла в підпілля. Інтернетівське. Бо лише там сьогодні можна говорити про те, що насправді відбувається в Україні.
І хоч би як переконували лояльні до Адміністрації Президента мас-медіа, що вони не друкують стенограму аудіозапису лише через відсутність необхідної експертизи, факт залишається фактом: переважна більшість українських мас-медіа виявилася неспроможною адекватно реагувати на події, які відбуваються в державі, навіть за умови, що вони стосуються їхніх колег.
|
