|
В Україні робиться несмілива спроба ідеологічної “легалізації” Організації українських націоналістів і Української повстанської армії. Принаймні саме такий висновок можна зробити з документа, підготовленого робочою групою урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА.
Андрій ДУДА
“Точка зору”, №14 (62)
Як відомо, у 1997 році Постановою Кабінету Міністрів України була утворена урядова комісія з вивчення діяльності ОУН-УПА. Ця комісія при Інституті Історії України НАН України створила робочу групу для підготовки історичного висновку щодо діяльності ОУН-УПА. Метою діяльності комісії було встановлено “визначення офіційної позиції” щодо діяльності ОУН-УПА. Включення до робочої групи таких відомих українських істориків, як С.Кульчицький (керівник групи), Ю.Шаповал, В.Сергійчук, С.Здіорук, давало надію, що “офіційна позиція” буде недалекою від об’єктивної. Нещодавно Інститут історії України опублікував “Проміжний звіт Робочої групи для підготовки історичного висновку про діяльність ОУН-УПА”. Не можна закинути авторам звіту упередженість чи необ’єктивність в аналізі діяльності ОУН-УПА, але говорити про грубі помилки доводиться.
Автори постійно вдаються до незрозумілої абсолютизації історичних явищ. Судіть самі: “вона (війна УПА проти німецьких окупантів) переслідувала одну мету: захист цивільного населення”, “на всіх етапах існування УПА головним ворогом українських націоналістів була радянська влада”. Таких фактологічних огріхів в роботі, на жаль, дуже багато; автори ніяк не можуть зрозуміти, що ОУН і УПА представляли українську політику, а в політиці абсолютизувати нічого не можна.
Та основним недоліком роботи видається неправильно вибраний концептуальний підхід до дослідження. Підготовка висновку — а саме це є метою комісії — пов’язана з оцінкою явища. Тому із самого початку є необхідним вказати “опорні точки” оцінки, критерії, за якими ми маємо виділити позитиви і негативи явища, пріоритети. Очевидно, що засадничою позицією, з якої має розглядатися діяльність ОУН-УПА, є визнання основною цінністю боротьби за утворення незалежної держави, національні інтереси України. Автори Звіту ж чомусь за основну цінність вибрали позицію українських повстанців до “Об’єднаних Націй”, пріоритет норм міжнародного права. Подібна концепція передбачає, що в разі, коли “Об’єднані Нації” проти утворення незалежної Української держави, то за неї боротися не треба. За логікою авторів Звіту, якщо українські політичні сили для утворення держави йдуть на співпрацю з противником “Об’єднаних Націй”, то це злочин. Але ж це абсурд. Згадаймо позицію Ліги Націй у міжвоєнний період щодо українського питання, згадаймо мандатну систему. Багато ми від “Об’єднаних Націй” отримали? На безпрецедентні акти голоду, пацифікації, репресій “Ліга Націй” скромно промовчала. Тому нашим бойовикам у лісах було однаково, що про них думають “Об’єднані Нації”, вони виконували обов’язок перед своєю нацією.
Або інший момент. Автори Звіту піддалися загальній тенденції в сучасній українській історіографії і намагаються виправдати українських націоналістів за співпрацю з німцями. Нікого виправдовувати не треба. Історію не можна судити за результатами Нюрнберзького процесу. А якщо вже судити, то судити треба і французів й англійців, і американців. Судити за те, що до війни вони активно вели торг з країнами осі про поділ світу, зустрічалися з Муссоліні і Гітлером, називали їх геніальними політиками. А що таке “Мюнхенська змова”, а що таке пакт Молотова — Ріббентропа? Це не співпраця? А чому українці не могли вести переговори з німецькими чинниками, якщо це було в інтересах України?
Спеціально для членів комісії повідомляємо: воїнам ОУН і УПА цей висновок, “офіційна позиція”, реабілітація чи визнання їх воюючою стороною не потрібні. Вони воювали і відходили у вічність як шахіди української революції не для того. І якщо комусь потрібне визнання УПА воюючою стороною, то насамперед нам, молодій Україні. Щоб українські покоління знали, що в той час, як французька нація здавала Францію нацистам без жодного пострілу, коли захоплення Європи спочатку нацистами, а потім більшовиками відбувалося майже без опору, українські хлопці з ручною трофейною зброєю протягом десяти років воювали на два фронти — “проти німців і проти москалів”.
Не хочеться займатися самоїдством і не відзначити позитивних моментів у запропонованому “Проміжному висновку”. Автори зазначають, що “УПА, так само як Радянська армія, була воюючою стороною у протистоянні Об’єднаних Націй і блоку фашистських держав”, що “українські націоналісти вели війну за реальну незалежність України”. Врешті, добре хоча б уже те, що не написали про українських націоналістів як про “лицарів ганьби і зради”. Ще так недавно частина авторського колективу саме цим заробляла собі на хліб.
|
|
Виходячи з усього, відставка
Ющенко зараз не входить у плани президента. Головним чином з кон'юнктурних розумінь. До кінця року очікується надходження на Україну значних грошей від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, уряд сподівається на поновлення кредитування з боку МВФ, на надання кредитів від євроструктур для закупівель палива узимку. У випадку відставки Ющенко залучення цих грошей виявиться під сумнівом.
Сам же прем'єр сподівається не стільки на кредити МВФ, яких може і не бути зовсім, скільки на нову стратегію Сполучених Штатів у відношенні України. Річ у тому, що, залишаючись на словах прихильником активної інтеграції України в Європу, Ющенко усе більш схиляється до вже давно сформульованого низкою американських політиків сценарію: "Україна поза Європою і поза Росією, під патронажем США". По цьому задумі, між Європою і Росією створюється деякий буферний союз з України, Польщі і Словаччини (свого роду нове видання "малої Антанти"). Контролюючи цей альянс, що лежить на шляху основних енергопотоків континенту, Штати зможуть чинити постійний тиск як на Росію, так і на Європу.
http://www.korespondent.net
|
