|
Вельмишановний
пане Ван дер Стул, шановна Рада Європи!
Органiзацiя Українського Нацiонального Руху м. Москви звертається до Вас з
приводу незадовільного положення української дiаспори в Росiйській
Федерації. Українцi на територiї Росiї є однiєю з найбiльших нацiональних
меншин. За деякими пiдрахунками - близько 20 мiльйонiв осiб. Офiцiйна цифра
близько 6 мiльйонiв осiб. Чому така розбiжнiсть у кiлькостi? Скiльки всього
українцiв в Росiї? На це запитання можна легко вiдповiсти, якщо уважно
переглянути результати всiх переписiв населення, якi проходили на територiї
Росiї. I ми побачимо, що на початку столiття українцiв на територiї Росiї
проживало близько 8 мiльйонiв осiб. Якщо виходити iз цифри, яку подають
державнi органи Росiйської Федерацiї i даних перипису населення на початку
столiття, то чисельнiсть українцiв зменшилась на два мiльйони осiб. Це при
тому, що українськi сiм'ї в переважнiй бiльшостi були багатодiтними.
В чому причина зменшиння чисельностi українцiв в Росiї? На нашу думку,
основною причиною є духовний i фiзичний геноцид українцiв в царський i
радянський перiоди. Хоча на початку XX столiття по 30-тi роки українська
громада в Росiї мала свої нацiонально-культурнi, духовнi й освiтнi
iнституцiї, якi частково задовольняли її потреби. Пiд час колективiзацiї всi
цi iнституцiї були лiквiдованi, а їхнi будiвлi вiдiбрано. Значна частина
членiв української громади були звинуваченi у так званiй контрреволюцiйнiй
дiяльностi та шпигунствi i розстрiлянi. Мiсцем масових рострiлiв українцiв в
Москвi був район Комунарки. Наведу лише декiлька прикладiв Книги пам'яті в
Інтернеті про ростріл в Москві 900 українців в 1937, 1938, частково 1941 та
в 1942 роках. Аналіз біографічних данних ростріляних свідчить, що ці люди не
могли, не були здатні чинити ці антидержавні злочини, в яких їх звинувачено.
Цей спеціальний список жертв совєтського тоталітаризму є один із багатьох
подібних в ті часи. Це свідчення планового знищення, геноциду українців на
території Росії в совєтські часи. Так, наприклад, Канюк Тихон Маркович,
українець, народився в Волинськiй областi, проживав в Москвi за адресою:
Сiнiцин проїзд б. 20, барак 2, к. 3, освiта початкова, працював тесляром
московського заводу великого блочного будiвництва, був 29.08.1937 р.
звинувачений як учасник контреволюцiйної терористичної органiзацiї.
23.09.1937 р. був осуджений i в той же день розстрiляний, в 1957 р. 27
червня реабелiтований. Iнший випадок. Сосницький-Бучинський Ян Мартинович,
українець, народився в Вiнницькiй областi в селi Жуковцi, проживав в Москвi
за адресою: вул. Махлєвського б.18, кв.59, освiта початкова, працював
двiрником у школi, 11.09.1937 р. був звинувачений в шпигунствi. 27.10.1937
р. був осуджений i в той же день розстрiляний, в 1960 р. 2 вересня
реабелiтований. Масовi розстрiли українцiв були в рiзних регiонах, особливо
в мiсцях їх компактного проживання. Так мiсцем масових рострiлiв українцiв у
Краснодарi був район Глиниськ, сьогоднi район дачного мiстечка. Пiд
iмперсько-тоталiтарний прес потрапила практично вся українська громада в
Росiї.
Протягом десятків літ, нацiонально-культурне життя українцiв в Росiї було
вiдсутнє, а точнiше, носило чисто декларативний характер. Полiтика
русифiкацiї неросiйських народiв стала державною полiтикою радянського
керiвництва. Право на навчання рiдною мовою було лiквiдовано. Всi iншi
громадянськi й полiтичнi права i свободи були попранi. Вiдсутнiсть засобiв
масової iнформацiї рiдною мовою, полiтика асимiляцiї перетворили значну
частину українцiв в росiян. Пiд час радянських переписiв населення українцiв
документально переоформляли в росiян. Курйози виникали навiть в сiм'ях де
один iз батькiв, наприклад, був українець, другий бiлорус, а дiти у них
ставали росiянами. I це траплялося не лише у вiдношеннi до українцiв, але й
до iнших народiв. Так українцi чисельно не збiльшувались, а навпаки -
зменшувались. Тому вище наведена нами цифра - 20 мiльйонiв, бiльше
вiдповiдає дiйсностi.
З часу проголошення керiвництвом Радянського Союзу полiтики "перебудови" в
суспiльних вiдносинах в 1989 р. почали з'являтися першi
нацiонально-культурнi товариства, серед яких Товариство української
культури "Славутич" в Москвi, а 1 листопада 1989 р. був створений
Український Рух за Перебудову, який в 1992 р. юридично оформився в
Органiзацiю Українського Нацiонального Руху (ОУН Руху). Пiсля нас з'явилася
цiла низка iнших українських органiзацiй в рiзних регiонах Росiйської
Федерацiї, що дало можливiсть 23 жовтня 1993 р. створити Об'єднання
Українцiв Росiї.
12 червня 1990 р. Верховна Рада Росiйської Федерацiї проголосила Декларацiю
про державний суверенiтет i тим самим юридично заiнiцiювала розпад
Радянського Союзу, а 12 грудня 1993 р. була прийнята вперше за всю її
iсторiю демократична Конституцiя, яка надала права громадянам рiзних
нацiональностей розвивати свої нацiонально-культурнi потреби. Але вони лише
задекларованi, а для українцiв в Росiї вони нiчим не забезпеченi й фактично
не здiйснюються. Ось ще приклад.
18 травня 1995 р на Брянськiй митницi (Росiя) було знято з поїзда
N2, який їхав по маршруту Київ-Москва, Гуменюка Вiктора Миколайовича, за те, що вiн
ввозив з України на територiю Росiї українськi книги. Книги було вилучено
згiдно з Актом митного огляду N615 вiд 18 травня 1995 р. Дане рiшення
супроводжувалося з звинуваченям в тому, що нiби-то цi книги мають
антиросiйський змiст i тому їх потрiбно вилучити. На запитання пана Вiктора,
чи представники митницi вмiють читати українською мовою, - вiдповiдь була, -
"експєрти разбєрутся". Дане затримання супроводжувалось допитом
представниками Федеральної Служби Безпеки. Пiсля чого його було звiльнено. З
цього приводу ОУН Руху звернулась до Урядiв країн "великої сiмки" та
безпосередньо до Президента Росiї Б.М.Єльцина. Дякуючи Керiвництву Урядiв
"великої сiмки" й Президентовi Росiї 8 серпня 1995 р. книги було повернуто.
В даному випадку була брутально порушена Конституцiя Росiї, яка гарантує
права людини на вiльне отримання iнформацiї, забороняє цензуру i
дискримiнацiю за соцiальною, расовою, нацiональною, мовною або релiгiйною
належнiстю.
Даний факт є не поодиноким випадком. Ввозити українськi книги спонукає те,
що в Росiї не створена вiдповiдна база для видавництва україномовних книг,
газет i журналiв. На нашi неодноразовi звернення в Комiтет Росiйської
Федерацiї з Друку з проханням пiдтримки видавництва україномовних газет, якi
зареєстрованi українською громадою, ми отримали вiдповiдь, що федеральним
бюджетом не передбачено фiнансування видавництво нацiональних видань.
ОУН Руху м. Москви в межах законодавства Росiйської Федерацiї спрямовує
свою дiяльнiсть на забезпечення нацiонально-культурних потреб українцiв, а
також на досягнення злагоди та змiцнення дружби народiв Росiйської Федерацiї
та України.
Сьогоднi, як вiдомо, забезпечення нацiонально-культурних потреб українцiв
московського регiону, де проживає понад 1,5 мiльйона етнiчних українцiв,
незадовiльне. А саме:
-
вiдсутнi будь-якi державнi учбовi заклади з викладанням українською мовою,
чи викладання української мови та лiтератури, iсторiї та культури України,
як окремих предметiв;
-
вiдсутнi засоби масової iнформацiї українською мовою й українськi
видання газет, журналiв, книг, передач на радiо та телебаченнi українською мовою та
з України, якi б фiнансувалися урядом Росiйської Федерацiї. Маємо лише в
однiй районнiй бiблiотецi м. Москви певну кiлькiсть українських книг та
перiодичних видань, в придбанi яких росiйська влада в основі своїй участi не
брала;
-
немає закладiв української культури: театрiв, концертних залiв, музеїв,
немає навiть примiщень, де б члени українських органiзацiй та товариств
могли спiлкуватися;
-
вiдсутня можливiсть передплати на бiльшiсть перiодичних видань України в
поштових вiддiленнях регiону. А тi, що можна передплатити, коштують в
декiлька разiв дорожче нiж росiйськомовнi часописи;
-
православнi вiруючi українцi мають в Росiї декiлька парафiй Київського
Патрiархату, але й вони зазнають переслiдувань. Прикладом є
Богоявленський Собор в м. Ногiнську Московської областi, пiднятий iз руїн архиєпископом
Адрiаном i перетворений у центр духовної культури цiлого району. Московська
Патрiархiя приклала всi сили, щоб прибрати цей Собор до своїх рук. Ще в 1992
р. вона послала бойовикiв сумнозвiсної екстремiстської органiзацiї "Пам'ять"
для силового захоплення Собору. Тодi вiруючi забарикадувались в Соборi i
протягом тижня вiдстояли його. Московська Патрiархiя всi наступнi роки
домагалась Собору в судах, але всi судовi рiшення були прийнятi на користь
законного власника Богоявленського Собору - Богоявленської громади
Української Православної Церкви Київського Патрiархату. I лише в 1997 р.
Арбiтражний суд Московської областi виносить судове рiшення на користь iншої
громади, громади Московської Патрiархiї, яка перед тим була
зареєстрована Мiнiстерством Юстицiї Росiї на вже дiючий юридичний номер Богоявленської
громади УПЦ КП, що вже є незаконним. Потiм в порушення процесуальних норм 29
вересня 1997 р. ногiнська мiлiцiя на чолi з її начальником полковником
Сiтнiковим силою захопила Собор.
Людей, що працювали в соборовiм мiстечку i
тих що прийшли на службу Божу, вигнали, жорстоко побивши, напiвроздягненими
на вулицю. Побили та заарештували також священнослужителiв, у тому числi
архиєпископа Адрiана, якого били, заломивши руки за спину i надiвши йому
наручники. Пiзнiше мешканцi соборового мiстечка та священнослужителi знайшли
собi притулок в колишнiй фабричнiй казармi, де влада вiдключила свiтло,
воду, газ.
Щоб якось виправити положення з правами українцiв в Московському регiонi
наша Органiзацiя неодноразово зверталась до мера м. Москви Лужкова Ю.М., до
вiце-прем'єра Уряду Москви Ресiна В.I., до голови Комiтету (пiзнiше
Департаменту) з управлiння майном м.Москви Толкачова О.М. з проханням надати
в аренду примiщення для української громади, але постiйно отримувала вiдмову
в наданнi такого примiщення. Лише в 1997 р. Схiдне територiальне
Агенство Комiтету з управлiння майном Москви видiляло напiвзруйноване
примiщення для української громади за адресою вул. Мастеровая, д.17, к.2, але потiм пiд
тиском певних полiтичних кiл було вимушене вiдмовити (лист вiд
25.09.1997 р. N2351 за пiдписом заступника директора О.А.Сторожук).
ОУН Руху також неодноразово зверталась до Федеральної служби Росiї з
телебачення i радiомовлення вiдкрити україномовнi канали або програми на
росiйському телебаченнi, а також органiзувати ретрансляцiю українських
телевiзiйних каналiв з України. Цi звернення також не дали бажаного
результату, хоча були намагання в 1996 р. на 27-му дециметровому каналi ТБ в
Москвi двiчi на тиждень, у вiвторок, о 18,25 передавати огляд українських
новин "Пiслямову" i в суботу о 19,30, показувати пiзнавальнi, розважальнi та
музичнi програми. Цей канал охоплює незначну аудиторiю телеглядачiв. В
результатi вiдсутностi фiнансової пiдтримки дана телетрансляцiя проiснувала
недовго.
Наша Органiзацiя зверталася також в Комiтет Культури м. Москви з проханням
на базi нацiональних, культурних, духовних i релiгiйних цiнностей, якi в
рiзнi часи були вивезенi з України, створити Український iсторичний музей.
Ця пропозицiя теж не знайшла вiдповiдної пiдтримки у Керiвництва Комiтету.
Нашi звернення в Департамент освiти м. Москви з проханням вiдкриття
українських шкiл в мiстi не знайшли вiдповiдної пiдтримки в його
Керiвництва.
Що стосується релiгiйного життя ураїнцiв в Росiї то воно знаходиться в
дискримiнацiйному положеннi. Нашi звернення на захист Богоявленської громади
УПЦ КП в Генеральну Прокуратуру РФ, до Президента, Державної Думи, Ради
Федерацiї, Конституцiйного Суду не змогли захистити нашi права. Сьогоднi
продовжуються заходи по знищеню українських релiгiйних громад.
Існує цiла низка пiдписаних Керiвництвом Росiї мiжнародних договорiв в
сферi захисту прав нацiональних меншин, а також мiждержавний Договiр про
дружбу i спiвробiтництво мiж Україною i Росiйською Федерацiєю. За цим
Договором Росiя, як держава, зобов'язалась захищати i розвивати права
українцiв на своїй територiї, але, на жаль, жоден iз пунктiв Договору на
сьогоднiшнiй день не виконується.
Дивно чути про протести Мiнiстерства закордонних справ РФ, або депутатiв
Державної Думи Росiї про якесь порушення прав росiян в Українi. Вони добре
знають, що Україна добросовiсно виконує свої договiрнi зобов'язання тому, що
на її територiї з державного бюджету утримується 2399 росiйськомовних
середнiх шкiл. В Росiї україномовних - 0. Україна утримує державнi
росiйськомовнi дошкiльнi заклади, якi вiдвiдують 280 тисяч дiтей. В Росiї
україномовних - 0. В вищих учбових закладах України навчається росiйською
мовою 35% студентiв вiд загальної кiлькостi. В Росiї україномовних - 0,001%.
В Українi виходить 1195 росiйськомовних часописiв, що складає 49,5%. В Росiї
україномовних - 0,001%. Теле- i радiоканали в Українi практично всi
транслюють росiйськомовнi програми, не кажучи про ретрансляцiю росiйських
телевiзiйних i радiоканалiв на територiю України. В Росiї нічого подiбного
ви не знайдете. В Українi утримується на державному бюджетi 14
росiйськомовних театрiв. В Росiї україномовних - 0. В Українi 55% всього
бiблiотечного фонду є росiйськомовним. В Росiї
україномовних - 0,001%.
Православна церква Московського Патрiархату в Українi має понад 7000
приходiв i нiхто їх не переслiдує. А в Росiї? Cправдi, як сказано в Бiблiї,
":смітинку в чужому оцi помiчають, а в своєму - колоди не бачать:".
Виникає закономiрне запитання, чому Росiйська Федерацiя, яка не виконує
свої договiрнi зобов'язання, весь час, висовує безпiдставнi звинувачення
iншiй сторонi? Може тому, що їх ніколи не цікавила доля людей. Люди для
імперії ніщо, власні інтереси все!
Шановний пане Комісар! При оцінці становища з правами людини української
національної меншини в Російській Федерації прийміть до уваги також її
печальну історію. Додаю також <Пропозиції ОУН Руху м. Москви по Протоколу консультацій
експертів України та Російської Федерації з підготовки
проекту Комплексної програми співпраці по
задоволенню національно-культурних потреб українського
населення РФ та російського населення в Україні> від 17 листопада 1999 р.,
м. Київ. Наша Організація у свій час розіслала ці Пропозиції Організаціям
підписантам згаданого Протоколу як з української так з російської сторони.
Відповідей ми не отримали, про продовження цієї роботи нам не відомо. Додаю
копію згаданого протоколу, а також ряд документів переписки нашої
Організації з органами російської влади.
З повагою
Голова ОУН Руху м. Москви
Віктор Гуменюк
27 серпня 2000 року
103009, Москва, Россия,
Леонтьевский пер. 11, корп.1, к.5
ОУН Руху г. Москвы
тел/факс (095) 132-12-13
E-mail: OUN@mail.cnt.ru
|
