|
Три окремі проекти, різні й несхожі, амбітні, граціозні та — усі з-біса елегантські. Три українські журнали: «Ї», «Універсум», «Перехід—IV». Окремі журнали. Проте щось є спільне. Можливо, цілком певні читацькі кола.
Сергій НАБОКА
Книжник-review, №8-2000
В уяві постають три концентричні кола. «Універсум» — більше звернутий до сьогодення, до поточної ситуації, відтак спрямований на більш широкого читача, і у порівнянні з двома іншими видається дещо «легковажним» (повторюю: лише у порівнянні з двома іншими виданнями), хоча інтереси усіх трьох лежать приблизно в одній площині.
Якщо «Універсум» можна зустріти на ятках, інші два, певно, розходяться серед «своїх», «утаємничених», і обидва можна занести до категорії «не для всіх». Утім, 18-те число «Ї» навдивовижу актуальне, оскільки цього разу має на обкладинці не Робера Музіля і навіть не Лєшека Колаковського, а Леоніда Кравчука, і присвячене серцезворушливій темі “Україна, Росія, Білорусь: три проекти». Відтак може зацікавити не лише «висвячених» адептів культурології та геостратегічного дискурсу.
А оскільки обидва львівські видання існують уже давно («Універсум» — число вже 84-те, «Ї» — офіційно видається з 1995 р.), мають свого вірного читача, то хотілося б уважніше погортати «Перехід—IV» (видавець — Український клуб), який, здається, зовсім уже «не для всіх», і центральне, найвужче читацьке коло (дужж-ж-же мале: схоже на крапку) — належить саме йому.
Як заявлено — це “журнал духовної, владної, бізнесової та професійної еліти”. Хочеться прочитати — для еліти. Але ні — це журнал еліти. Саме там вона засіла, окопалася, причаїлася і вряди-годи, раз-два на рік, накладом у 2000 примірників — висловлюється. Доволі недвозначно, треба сказати.
Журнал присвячений одній темі: переходу людства до нової цивілізації й провідній ролі України у цьому процесі, для відігравання якої (ролі) вона (Україна) має негайно виплодити з себе нову еліту — спеціалістів, бізнесменів, кшатріїв та брахманів, власне, ту еліту, перші представники якої й роблять журнал «Перехід—IV». Принаймні, один з авторів — Миро Продум (стаття «Структура українського характеру») — ідентифікується як «брахман». Та й по всьому.
На прапорі журналу великими літерами вигаптовані імена Рене Ґенона, Френка Герберта, Миколи Чмихова, Льва Ґумільова, Юрія Канигіна, Олексія Братко-Кутинського, Мішеля Нострадамуса тощо; любить і поважає «Перехід-IV» «Велесову книгу» і «Ранок магів», а також соціоніку й психоінформатику... Слід додати сюди ж імена головного редактора (Ігор Каганець) та наукового консультанта (Олександр Шморгун), які багато кажуть небагатьом знаючим, тобто отим «не всім», до кого і звернено журнал. Публікації позначені густим і духмяним україноцентризмом, дещо езотеричним традиціоналізмом й підкорені шляхетному й оптимістичному передчуттю нагальної необхідності негайних змін, найперше — у власній душі. Часу до 2015 року вкрай мало. Грядущий, сказати б, «екокаліпсис» не лишає для нас іншого вибору, і якщо Україна прагне не лише вижити, але й виконати своє призначення — тобто: започаткувати державу нового типу, сформувати нову націю й стати центром, чи бодай одним із центрів «кристалізації нового світового порядку», — то треба негайно... Рецепти читайте в журналі, який трохи нагадав такі видання, як «Український світ» чи «ІндоЄвропу» (і навіть — дуґінські «Елементи»).
Аби визначитися, чи варто шукати журнал у книгарнях і чи лізти притьмом в Інтернет (www.perehid.kiev.ua) — ось вам деякі мотто й назви рубрик та статей: «Український вибір в епоху глобальної кризи», «Мислити локально, діяти ґлобально», «Нова раса», «Боротьба за майбутнє», «Школа кшатріїв», «Сакральні тексти Великого переходу»...
Лишається додати: усе це всерйоз, щиро, інтелектуально й занепокоєно. І цікаво. Навіть для тих, хто не дуже вірить у те, у що вірить (знає?) «Перехід—IV».
|
