|
Трохи респектабельності і зовнішнього лоску, трохи конформізму - так ще порівняно недавно оцінювали Віктора Ющенка в українських політичних кулуарах, пише у своїй публікації, присвяченій українському прем’єру, “Время новостей”. За неповний рік роботи голова уряду змарнів і потьмянів, забутий традиційний чорний костюм і декадентську червону хустку в кишеньці, однак, усупереч очікуванням, опір кланів не позбавив його волі до перемоги.
“Время новостей”
“Буває такий стан, коли уже нічого не страшно”, - заявив він в одному із своїх інтерв'ю. Йому є чого побоюватися: Ющенко - чи не єдиний реальний конкурент Леоніда Кучми, адже нинішній президент ще недавно подумував про третій термін. І якщо спочатку прем’єр волів не загострювати відношень, розшаркуючись перед Леонідом Даниловичем, то днями він перейшов до “бойових дій”. Широкий розголос отримав його ультиматум: 12 умов, при невиконанні яких прем’єр загрожує піти у відставку.
Погодившись на початку цього року за настійними рекомендаціями Заходу призначити головою уряду 46-річного Віктора Ющенко, Леонід Кучма розраховував одержати натомість необмежений доступ до іноземних кредитів. “Кунсткамера” колишніх прем’єрів, що ліпили нову Україну за своїм образом і подобою, викликала в стороннього спостерігача здивування. Приміром, попередник Ющенка Валерій Пустовойтенко вразив світ новим способом боротьби з заборгованостями по податках. Директорів, скликаних під приводом навчань з цивільної оборони, замкнули в залі палацу “Україна” і випускали “за потребою” тільки після того, як ті підписували платіжку. З кредитного тупику патріархальний український бомонд могла вивести тільки людина з іміджем реформатора. Такими вважалися троє: міністр фінансів Ігор Мітюков, екс-міністр економіки Сергій Тигипко і тодішній керівник НБУ Віктор Ющенко.
Якщо до перших двох Захід відносився з деякою недовірою, то останнім дуже переймався. У 1997 році в рейтингу журналу Global Finance він зайняв шосте місце серед керівників ЦБ світу. У Ющенка все було прекрасно - і зовнішність, і погляди, і дружина-американка, і неноменклатурне минуле: сільський хлопець з Хоружівки пройшов шлях від провінційного економіста до одного з керівників відділенням Держбанку.
Його зліт пов'язують з ім'ям Вадима Гетьмана, людини з радянської номенклатурної колоди, першого голови правління Національного банку України. Чутки приписують Гетьману численні фінансові махінації. Як би там не було, свої гріхи банкір і бізнесмен спокутував тим, що створив в Україні платіжну і банківську систему, максимально наближену до західних стандартів. Гетьман був прихильником радикальних реформ -- вільної циркуляції власності і включення механізму банкрутства. Саме з його благословення Ющенко очолив НБУ в 1993 році.
Вадима Гетьмана розстріляли в ліфті власного будинку восени 1998-го. Як вважає опозиція, на президентських виборах-99 Гетьман, що володів величезними ресурсами, міг підтримати Ющенка. Якийсь час потому в автокатастрофі загинув ще один впливовий прихильник тодішнього голови Нацбанку - лідер Руху В’ячеслав Чорновіл. Результат - в 1999 році Віктор Андрійович не балотується. А той факт, що Кучмі, який був переобраний на другий термін, Захід нав’язав Ющенка як прем’єра, спочатку не дуже стривожив українські “групи впливу”. Вважалося, що в нового голови уряду “слабкий характер”.
Дійсно, у Нацбанку Ющенко уникав публічних скандалів. Спірні рішення приймалися заступниками за його відсутності і скасовувалися Ющенком у випадку крутих наїздів “громадськості”.
Однак заспокоєні олігархи з подивом переконалися, що зламати “слабохарактерного” Ющенка не вдається. Мало того, прем’єр виявляє усе більш круту вдачу. Звільнення в.о. управляючого “Нафтогазу України” Ігоря Діденка, голови спостережної ради Ощадбанку Ігоря Плужникова, запеклі бої за “праву руку Ющенка” - віце-прем'єра по ПЕК Юлію Тимошенко, яку Віктор Андрійович так і не віддав на “з’їдання”... Ті, хто близько знає прем’єра, вважають, що в критичні хвилини він виявляє характер і упертість, що вважається національною рисою українців.
Доки олігархи прикладають скажені зусилля, аби підірвати позиції Ющенка в очах Заходу (компромат регулярно “зливається” навіть через The Financial Times), прем’єр править своє. Можливості “тіньових” операцій у ПЕК істотно звужені. Тимошенко, незважаючи на відкриті погрози Генпрокуратури порушити проти неї кримінальну справу, обіцяє “перетряску” найкриміналізованішій галузі - вугільній. Реформи Ющенка і Тимошенко фактично не підтримує президент, що знаходиться під сильним впливом оточення. Прем’єр добре усвідомлює, що мости спалені і якщо він виявить слабину, то його кар’єра, так само як і відносно спокійне існування, будуть зруйновані.
У парламенті в Ющенка вистачило би прихильників, щоб створити могутній
проурядовий блок. На його стороні тимошенківська “Батьківщина”, Український народний Рух Юрія Костенко і (принаймні до останнього часу) партія “Реформи і порядок”. Якщо Ющенко піде на відкритий конфлікт із президентом, його можуть підтримати комуністи і соціалісти Олександра Мороза. Насправді досить одного поштовху, щоб “посипалася” і прокучмівська більшість, збита в січні цього року. Не випадково так занервувало оточення голови держави після обнародування на минулому
тижні аудіозапису, що нібито свідчить про причетність Леоніда Кучми до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.
Хоча Ющенко призначений під тиском Заходу, було б помилкою вважати його антиросійським політиком. Ми не полетимо один від одного до Марсу, тому наші
відносини повинні бути мирними і прагматичними - до цієї тези зводиться більшість його заяв про стосунки з Росією. Прихильник ефективної і прозорої ринкової системи, Ющенко не вписується в кланову модель, що склалася на Україні. І в цьому контексті його кроки значно зрозуміліші для Росії, що втомилася від економічного й адміністративного хаосу в сусідній державі, на відміну від дій колишнього покоління українських керівників. Зустріч у Мінську, де російський президент фактично підтримав варіант “газового” меморандуму, запропонований українським прем’єром, на відміну від варіанту Леоніда Кучми, що виступає за відновлення “старих добрих” бартерних схем, свідчить про те, з ким Путіну зручніше мати справу.
Анекдот від Віктора Ющенка на “бартерну” тему:
Прийшов на базар один дядько продавати корову. Коли його запитали, скільки вона коштує, дядько відповів: “Мільйон доларів!”. Покупці тільки покрутили пальцем у скроні, - який дурень за таку суму схоче придбати скотину!.. Того ж вечора вони знов зустріли цього дядька: “Ну що, продав корову?” “Продав”, - спокійно відповів той. Співрозмовники дуже здивувалися. “За неї я отримав дві кози по $ 500 000”, - уточнив дядько.
|
