|
Президент, голова Верховної Ради, міністр закордонних справ України останнім часом палко закликають співгромадян до всебічної інтеграції з Росією. Звучить гарно. Адже Європа об'єднується. Наднаціональні структури виникають і на інших континентах. Проте інтеграція — це процес двосторонній.
Сергій Грабовський
Газета “Українське слово”, 2.11.2000
Російська еліта і російське суспільство мають своє уявлення, якою повинна бути інтеграція з Україною. І, перш ніж говорити про цю інтеграцію, київським державним мужам не зайве було б ознайомитися з соціологічними даними, що характеризують стан російського суспільства, його налаштованість на братерські обійми з Україною.
Російський філіал соціологічної корпорації Gallap International щойно презентував дані нового опитування, згідно з якими
60% представників російських елітних груп вважають, що Росія й Україна не можуть бути повністю незалежними одна від одної, і
тільки 24% — що можуть розвивати свої стосунки як повністю незалежні держави. Що стосується рядових громадян Росії, то вони також дотримуються схожої думки, хіба що кількість тих, хто не може чітко визначитись, є істотно більшою від еліти, котра вже вирішила для себе все. Зрозуміло, що за умов так званої «неповної» незалежності Російська Федерація, кількість населення якої утричі перевищує населення України, автоматично підпорядкує собі українські терени.
Можливо, йдеться про старше покоління, у свідомості якого живі ще радянські стереотипи? Візьмемо інші дані, наведені Центром соціології Російської академії освіти. Опитування проводилося серед московських старшокласників. Так от, 29% із них вважають, що кордони Росії мають проходити кордонами колишньої Російської імперії (тобто із включенням, крім колишніх радянських республік, ще й Польщі та Фінляндії); 25% — вздовж колишніх кордонів Радянського Союзу; 9% — кордонами СНД, і 7% — кордонами слов'янських держав, що входять до СНД. Іншими словами,
сумарно дотримується думки, що Росія повинна тим чи іншим способом анексувати й поглинути Україну, 70% московських старшокласників — надія російської нації, її майбутнє, і тільки ледь-ледь 25% має іншу, демократичну позицію.
Палким інтеграторам варто було б звернутися ще й до такої соціологічної процедури, як контент-аналіз російської преси, аби подивитися,
який словесний ряд поєднується там зі словом «Україна». За рідкісними винятками —
це або відверта лайка, або щось вишукано-негативне, або глузливо викривлені українські слова.
Не важко зрозуміти, яке саме ставлення до України й українців уже сформоване російськими мас-медіа в російському суспільстві. І ще одна деталь стосовно мас-медіа:
у проекті Державного бюджету Росії на 2001 рік 200 млн. рублів закладені (під грифом «цілком таємно») на ведення пропаганди у так званому «близькому зарубіжжі» — задля підтримки позиції Москви та її «інтеграційних зусиль».
Яка ж у цій ситуації можлива інтеграція України з Росією? Важко уявити щось інше, ніж аншлюс, — подібний до того, який провела Німеччина 1938 року стосовно Австрії. У німецькому суспільстві у ті часи панували настрої, дуже подібні до сьогоднішніх та дуже легко прогнозованих завтрашніх настроїв російського суспільства. А Австрія не боронила своєї незалежності, представники її політичної еліти були здебільшого зачаровані інтеграційною ідеєю. Що з того вийшло — і для Німеччини, і для Австрії, і для Європи — добре відомо. Навіть вихованцям комуністичних вищих партійних шкіл.
|
