|
Ігор КАГАНЕЦЬ
23.04.2003 Що спільного між найшанованішим в Україні святом Воскресіння Христового і цивілізаційною трансформацією людства? Ідея ПЕРЕХОДУ від смерті до життя. Власне, саме слово “Паска”, що походить від арійського кореня “пас”, буквально означає “перехід”. Наприклад, в англійській мові, відомій своїми архаїзмами, слово “pass” має головні значення “рухатися вперед”, “переходити”, “перетворюватися”, “передавати”. В українській мові цей корінь зберігся у слові “пас” в значенні ременя для переходу-передачі від одного шківа до іншого. У єврейській мові від кореня “пас” походить слово “пассах” (перехід). Нинішня Україна знаходиться в ситуації Переходу, тому доцільно мати уявлення про його закономірності.
Ми перебуваємо між двома епохами: вмираючою чуттєвою культурою минулого та ідеаційною культурою майбутнього. На нас опускається ніч цієї перехідної епохи з її страхітливими тінями і несамовитими жахами. Однак за її межами вже видніється світанок нової великої ідеаційної культури, яка вітає нове покоління — людей майбутнього (Пітирим Сорокін).
СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИНАМІКА
Під такою назвою в 1937—1941 рр. вийшла безпрецедентна в історії соціології чотирьохтомна праця видатного російського і американського соціолога Пітирима Сорокіна. В її основу покладені колосальні масиви емпіричного матеріалу, — наприклад, тільки у сфері мистецтва було вивчено близько сотні тисяч картин і скульптур.
Сорокін переконливо показав, що будь-яка велика культура ?рунтується на цілісній системі цінностей, котра проймає науку і мистецтво, філософію і релігію, етику і право, соціальну і політичну організацію суспільства. “Саме цінність є основою і фундаментом всякої культури. З цієї причини найважливіші складові частини такої інтегрованої культури також частіше всього взаємопов’язані: у випадку зміни однієї з них інші неминуче підлягають подібній трансформації”.
Сорокін виділяє три головні форми або “надсистеми” такої інтегрованої культури:
1. Ідеаційну, головним принципом або головною цінністю якої є надчуттєва реальність — Бог, душа, моральний закон, божественне призначення.
2. Ідеалістичну, основною посилкою якої є те, що об’єктивна реальність є частково надчуттєвою і частково чуттєвою.
3. Чуттєву, котра проголошує основною цінністю чуттєву об’єктивну реальність, поза якою “або немає нічого, або є щось таке, чого ми не можемо відчути, а це — еквівалент нереального, неіснуючого”.
Мистецтво є найчутливішим дзеркалом, що відображає суспільство і культуру. Говорячи про ідеаційне мистецтво, Сорокін виділяє його головну тему — надчуттєве царство Бога. Його герої — Бог та інші божества, ангели, святі і грішники, душа, а також таємниці світобудови, воплочення, покаяння, розп’яття та інші трансцендентні події. Таке мистецтво мало уваги приділяє предметам і подіям чуттєвого світу. Адже його мета не забавляти, не веселити, не давати чуттєве задоволення, але наблизити віруючого до Бога, до істини: “Не для прославлення пристрастей людських, не для приниження пожадливості скороминучої, але для возвеличення хвали і слави імені Господнього” (Теофіл Пресвітер, X століття).
На противагу цьому, чуттєве мистецтво живе і розвивається в емпіричному світі відчуттів. Його мета — надати витончене чуттєве насолодження, збудження втомленим нервам, розвагу, веселощі... Воно вільне від релігії і моралі, його стиль — “мистецтво заради мистецтва”. Воно відтворює явища зовнішнього світу такими, якими вони сприймаються нашими органами чуттів. Це мистецтво професійних художників, що обслуговують пасивну публіку.
Ідеалістичне мистецтво є посередником між ідеаційною і чуттєвою формами мистецтва. Його світ частково надчуттєвий, частково чуттєвий, але лише в найвеличніших і найшляхетніших виявах чуттєвої дійсності. Його стиль частково алегоричний і символічний, частково ж раціоналістичний і натуралістичний. Словом, воно являє собою чудовий синтез ідеаційного і найшляхетніших форм чуттєвого мистецтва.
НЕВБЛАГАННА ЦИКЛІЧНІСТЬ
Інтегрована культура перебуває у стані постійних циклічних змін, котрі Сорокін зводить до послідовного чергування трьох згаданих форм: “ідеаційна” — “ідеалістична” — “чуттєва” — “ідеаційна” і т. д.
Ідеаційні цінності складали основу інтегрованої культури неоліту, Брахманської Індії, грецької культури з VIII до VI ст. до н. е., культури раннього європейського християнського Середньовіччя.
Занепад середньовічної культури полягав саме в руйнуванні цієї ідеаційної форми культури. Він почався в кінці XII століття, коли з’явився зародок іншого — цілком відмінного — основного принципу, котрий полягав у тому, що об’єктивна реальність та її сенс є чуттєвими. Цей повільно набираючий вагу принцип зіткнувся із занепадаючим принципом ідеаційної культури, і їх злиття в органічне ціле створило у XIII — XIV століттях цілком нову культуру — ідеалістичну. До цієї надсистеми належить і грецька культура V — IV століть до н. е., котра також ?рунтувалася на цій синтезуючій ідеї.
Однак на цьому процес не завершився. Починаючи приблизно з XIV століття став домінувати новий принцип. Виникла сучасна форма нашої культури — культури сенсорної, емпіричної, світської.
За словами Сорокіна, “теперішня криза культури і суспільства полягає в руйнуванні чуттєвої системи євро-американської культури”. Ми живемо в один з поворотних моментів історії, коли одна форма культури і суспільства (чуттєва) зникає, а інша форма (ідеаційна) лише зароджується.
МУЗЕЙ ПАТОЛОГІЇ
Факт розкладу сучасної чуттєвої культури очевидний навіть для нефахівців. Це найпомітніше у мистецтві, котре все більше стає товаром, виробленим для продажу, заради релаксації, споживання, розваги і задоволення, для стимуляції втомлених нервів і сексуального збудження. Замість того, щоб підносити маси до свого рівня, воно, навпаки, понижується до рівня натовпу. Воно аморальне, десакралізоване і асоціальне, а ще частіше — розпусне, антирелігійне і антисоціальне.
Як комерційний товар для розваг, мистецтво все більше контролюється торговими ділками, комерційними інтересами і віяннями моди. Щодня ми можемо чути вибрані теми Баха і Вівальді, але лише як додаток до красномовної реклами автомобілів, банківських послуг, гігієнічних прокладок і проносних засобів. Стандарти істинного мистецтва зникають і поступово підмінюються фальшивими критеріями псевдомистецтва.
Характерна риса — хвороблива концентрація чуттєвого мистецтва на патологічних типах людей і подій. Статистика свідчить, що переважна частина всіх сучасних кінофільмів зосереджена на злочинах і сексі. Мистецтво стає все більш неврівноваженим, збоченим, а нерідко й садистським. Узагальнюючи, можна сказати, що сучасне мистецтво — це переважно музей соціальної і культурної патології. Воно сконцентроване на поліцейських моргах, кублах злочинців і статевих органах, воно діє головним чином на рівні соціального дна.
Сорокін доходить висновку, що чуттєва етика і право також зайшли в глухий кут, що вказує на кінець нинішньої епохи. Без переходу до ідеаційних етики і права, без нової абсолютизації та універсалізації цінностей суспільство не може уникнути катастрофи. Таким є вердикт історії стосовно попередніх криз чуттєвої етики і чуттєвого права, і таким має бути присуд стосовно нинішньої кризи.
Погоджуючись з Сорокіним, що “мистецтво є найчутливішим дзеркалом, яке відображає суспільство і культуру”, варто додати, що мистецтво водночас є ініціатором і прискорювачем соціокультурних та соціально-політичних перетворень. З цього випливає, що спрямування культуротворчої енергії у вірному напрямку може суттєво прискорити загальносистемний перехід до нової епохи. Для того, щоб ясніше побачити орієнтири нового мистецтва, доцільно звернутися до системного Принципу чотирьох фаз.
ФАЗИ І АРХЕТИПИ
Наш світ улаштований так, що будь-яка масштабна ідея (наукова, політична, мистецька, технологічна) або система (особистість, корпорація, народ, цивілізація, раса, людство) у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:
1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);
2) створення експериментального зразка, діючого прототипу, “чернетки” та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);
3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);
4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).
Наочним прикладом може бути створення нового автомобілю. Після формування ідеї нової машини і розробки конструкторської документації (фаза 1) відбувається створення діючого зразка. Ця експериментальна модель перевіряється і проходить жорсткі випробування на механічні, температурні, вібраційні, хімічні та інші навантаження (фаза 2). Після руйнування експериментальної моделі починається етап осмислення її сильних і слабких сторін (фаза 3). І лише після того, як успішно пройдені ці три етапи і зроблені вірні висновки, стає можливим створення повноцінної системи, придатної для масового тиражування (фаза 4).
Дослідження показують, що існує чітка відповідність між фазами розвитку і “формами інтегрованої культури”:
фаза 1 — ідеалістична культура (“Срібна доба” або “Трета-юга”),
фаза 2 — сенсорна культура (“Мідна доба” або “Двапара-юга”),
фаза 3 — криза і руйнування сенсорної культури (“Залізна доба” або “Калі-юга”),
фаза 4 — подолання кризи шляхом переходу (воскресіння) до ідеаційної культури (“Золота доба” або “Сатья-юга”).
Системоутворюючим ядром для інтегрованої культури (системи цінностей) кожної з чотирьох фаз є один з чотирьох метафізичних архетипів. Ці архетипи дуже рідко виявляються у житті в чистому вигляді (зазвичай маємо їх поєднання у різних пропорціях), проте кожен з них завжди прагне до повного, одноосібного домінування в індивідуальній чи масовій свідомості.
1. Архетип “Біоробот”. Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежать від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. “Повернення в Рай” можливе лише завдяки колективним зусиллям цих слабких недолугих істот. Кращою формою самоорганізації для них є демократія, коли колектив обирає зі свого середовища такого “старшого”, який найбільше відповідає усталеним колективним нормам і схильний до їх збереження. З погляду політології архетип “Біоробот” лежить в основі центристських ідеологій, які, за самим визначенням, орієнтовані на збереження існуючого порядку.
Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське християнство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим. Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело, серед іншого, до проникнення у християнство старозавітнього уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.
Архетип “Біоробот” відповідає психологічному стану дитинства, в якому до кінця життя перебуває більшість людей. Саме для таких несамостійних “дітей” властива гостра потреба в зовнішньому керуванні. Носій цього архетипу відчуває головну відповідальність не перед собою чи іншими людьми (такими самими “біороботами” чи “дітьми”), а перед зовнішнім Творцем (“дорослим”, який може нагородити або покарати). Ця відповідальність перед Богом є головним чинником, який обмежує сваволю людини з описаним світоглядом.
Додамо, що християнська церква ніколи б не стала масовою, якби з самого початку не врахувала “дитячий” рівень свідомості своїх членів і не взяла за основу згаданий “дитячий” архетип. Окрім того, архетип “Біоробот” добре надавався для впорядкування церкви і дисциплінування маси віруючих, що переконливо довів оснований на тому ж самому архетипі юдаїзм з його неперевершеним колективізмом.
2. Архетип “Надлюдина”. Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Всіляке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Формою самоорганізації спільноти з таким світоглядом є монархія на чолі з “божественним правителем” (імператором, фюрером, царем). Він є правителем “сакрального космосу” (“Священної Імперії”, “Тисячолітнього Райху”, “Царства Божого на Землі”), котрий потребує просторового розширення, імперської експансії.
Домінування цього метафізичного архетипу проявилося у хрестових походах 11-13 ст., які втілили релігійну потребу розширення сформованого у Західній Європі т. зв. “Християнського світу” (Pax Christi) на чолі з Римським папою і впорядкування навколишнього світу. У 20-му столітті надлюдський архетип найяскравіше виявився у нестримному динамізмі націонал-соціалістичної Німеччини.
Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”. Можна сказати, що “надлюдський” світогляд з його гординею є гострою реакцією на розбалансування, викликане домінуванням світогляду “рабів Божих”, пристрасним бажанням “підлітка” якнайскорше “вистрибнути з дитячих штанців”, позбавитися опікування “дорослих” і самому стати “дорослим”. Надлюдський архетип лежить в основі правих ідеологій зі всім їхнім романтизмом та революційністю.
3. Архетип “Матерія”. Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Тим паче, що природа для носія матеріалістичного світогляду є не храмом, а майстернею, у якій можна робити що завгодно.
Домінування цього світоглядного архетипу заперечує будь-яку ієрархію, тож його соціально-політична реалізація тяжіє до відвертої чи прихованої атеїстичної диктатури: від комуністичного тоталітаризму до тоталітаризму “суспільства споживання” на кшталт сучасних США. Послідовний матеріаліст не має жодних моральних обмежень — ні зовнішніх, ні внутрішніх — тому перебуває у стані цілковитої безвідповідальності. На цьому архетипі ?рунтуються ліві ідеології, для яких властива перманентна революційність заради “всезагального прогресу”.
Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким слідує або руйнування особистості, або її преображення (воскресіння). Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”. Нинішня глобальна криза спричинена тим, що в сучасній цивілізації домінує матеріалістичний архетип попри її зовнішню релігійність, звідси стан духовного спустошення, описаний в Біблії як “мерзота запустіння”.
4. Архетип “Боголюдина”. Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишній і Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною в стані гармонії і любові: “Бог є любов” (1 Іван, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій, 17:20).
Як ми вже показали, три описані вище метафізичні системи — “Біоробот”, “Надлюдина”, “Матерія” — взаємозаперечують і взаємопоборюють одна одну. Суперечність між ними знімається з виходом у надсистему — до архетипу “Боголюдина”, який визнає часткову слушність кожної з трьох систем і розставляє їх на свої місця, адже:
1) Психофізичну оболонку як людини, так і тварини справді можна розглядати як біоробота, керованого земною свідомістю — психікою (подібно до механічного робота, керованого комп’ютерною програмою). Проте людина принципово відрізняється від тварини тим, що людина керується “оператором” — втіленою духовно-божественною особистістю.
2) Людина справді є втіленим богом і при достатньому рівні розвитку може усвідомити свою божественність. Проте її внутрішній “божественний оператор” є представником соборної особистості всемогутнього Бога-Отця. Тому чим сильніший зв’язок людини з Богом-Отцем, тим більша її земна могутність. Крім того, людина є відповідальною не лише перед собою і людьми, але й перед Богом-Отцем, який при необхідності може втручатися в “природний” розвиток земного світу.
3) Матерія справді є чарівною, а Всесвіт є живим організмом, але лише тому, що таким його створив Бог-Отець. Цей всесвіт еволюціонує, але лише тому, що у ньому активно працюють ангели на небі і люди на землі, які разом борються з силами зла і хаосу.
Найяскравішим виявом боголюдського архетипу був період земного життя Ісуса Христа і діяльність його апостолів з їхньою здатністю до цілительства і чудотворення. Часткове відновлення боголюдського архетипу також зустрічаємо у першій половині існування Запорізької Січі як православного військово-чернечого ордену з християнською магією козаків-характерників.
Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-воскресіння), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Богом та людьми — мертвими, живими і ненародженими.
Якщо архетипи “Біоробот”, “Надлюдина” і “Матерія” лежать в основі центристської, правої і лівої ідеологій, то ідеологія архетипу “Боголюдина” пропонує системну альтернативу і піднімається над поділом “праві—центристи—ліві”. Свою соціально-політичну реалізацію боголюдський архетип знаходить у формі варново-корпоративного структурованого суспільства (рахмани, кшатрії, бізнесмени, спеціалісти, непосвячені), керованого гетьманом, який поєднує у своїй особі найвищу законодавчу, виконавчу і судову влади, періодично переобирається і несе перед Богом і народом повну відповідальність (майном, свободою і життям) за плоди свого правління. Фундаментом такого структурування суспільства є принцип “природовідповідної праці”, сформульований Григорієм Сковородою, об’єктивні закони менеджменту, наприклад, цілісність влади (влада — це відповідальність, а відповідальність не можна розділити), а також сучасні технології кваліметрії (точної кількісної оцінки якісних показників).
ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГОЛЮДИНИ
Дедалі більше з’являється підстав стверджувати, що в нинішній Україні вже розпочався перехід до четвертої фази та цінностей ідеаційної культури, основаної на боголюдському архетипі. Ознаками цього переходу є вже саме винесення на суспільне обговорення питання про такий перехід, а також формування людських середовищ, які свідомо чи несвідомо генерують наукові, культурно-мистецькі, політичні, організаційні та технологічні вартості Золотої ери.
Поки що весь цей процес здебільшого відбувається інтуїтивно і безсистемно. Але його можна прискорити і посилити, якщо чітко сформулювати критерії нового мистецтва:
1. Воно є носієм краси, гармонійності, милозвучності.
2. Позбавляє людину страху, додає їй віри в себе і своє майбутнє.
3. Стимулює здоровий спосіб життя, робить людину сильнішою духовно, психічно і фізично, розбуджує природне прагнення до самовдосконалення.
4. Заряджає енергією, наприклад, після “боголюдського” рок-концерту людина повинна мати підвищену здатність до фізичної та інтелектуальної діяльності.
5. Розширяє земну свідомість людини, сприяє розкриттю у ній свідомості духовної і божественної.
6. Дисциплінує людину, робить її цілеспрямованішою, відповідальнішою, ефективнішою.
7. Солідаризує прихильників боголюдського архетипу, доводить “нормальність” і природність саме такого світовідчуття.
Нова політика сучасності починається з народження і поширення нового світовідчуття, віддзеркаленого і посиленого мистецтвом Золотої ери. Системоутворюючим центром нового мистецтва, його головним натхненником і поціновувачем, а також ідеальною реалізацією боголюдського архетипу і прикладом для наслідування є галілеянин Ісус Христос — боголюдина, втілений Син Божий, Спаситель, вчитель і чудотворець, основоположник Четвертого цивілізаційно-расового Переходу, Першолюдина раси нових аріїв.
« повернутися | обговорити на форумi »
|
