Приблизно через три століття після народження арійської раси (точніше – у 5702 році до н.е. ) група племен під керівництвом своїх жерців і воєначальників взяла курс на південь. Але пішли вони не через Західне Надчорномор’я (звідки колись прийшли малоазійські європеоїди), а східним маршрутом — через Закавказзя. У верхній Месопотамії на лівому березі річки Тигр вони заснували місто Самара, що існує й до сьогодні.

 

Південні території вже були заселені бореальним і змішаним населенням, тож їх доводилося завойовувати. Тому переселенці на південь називали себе “самарами”, тобто “сонячними воїнами” . Це була перша арійська діаспора, тому культура Самари є найближчою до культури першого арійського етносу, до першоджерела арійської раси. З цієї причини символіка Самари — це первинна арійська символіка. У верхній Месопотамії самари надовго не затримались і пішли далі на південний схід, де оволоділи межиріччям (грецькою — “месопотамія”) рік Тігру і Євфрату аж до Перської затоки.

Художня культура арійців Самари (6-5 тис. до н.е.).  Хрест і сварга (свастика, укр. “свастя”) — характерні символи арійців та, пізніше, індоєвропейців. Хрест — це арійський оберіг від всього злого, чужого, темного, нечистого, неарійського. Сварга — хрест в динаміці, символ життя, що приносить щастя.

Тут треба на хвильку перевести подих і зауважити, що для непідготованого читача арійсько-праукраїнські корені сумерів можуть здатися фантастикою. Але Україна якраз і цікава тим, що правда про неї часто перевершує нашу уяву. Походження сумерів з надчорноморських степів є визнаним науковим фактом, доведеним такими авторитетними археологами і вченими, як С.Піґґот, Г.Кларк, Г.Лейтгам, В.Чайлд, Р.Седійо, Г.Ру, Г.Генкен, Е.Гок, І.Ліснер, Л.Вуллі та іншими.

Нагадаємо, що у 30-ті роки ХХ століття, з розгортанням широкомасштабних археологічних розкопок в Месопотамії і знайденням там добіблійних “глиняних книг”, склалось уявлення, що “історія почалась в Сумері” — в кінці IV тисячоліття до н.е., тобто приблизно за півтори тисячоліття після визначеного Біблією сотворення світу. Проте згадані книги розкрили і ту обставину, що самі сумери виводили себе з якоїсь Аратти... І ось починаючи з 1940 року в Румунії, Болгарії, Угорщині, а згодом і в Україні почали знаходити глиняні таблички з прашумерськими письменами. Ці написи разом з руїнами найдавніших на Землі міст засвідчили формування держави Аратта вже в VI тисячолітті до н.е. Англійський вчений Роулінсон (H.C.Rawlinson), один із дешифраторів сумерського письма, повідомив, що всі знайдені на глиняних табличках одномовні клинові написи зроблені сколотською (скитською) мовою і на базі тієї мови їх було прочитано. Це стало підтвердженням того, про що писали античні історики Берос (сучасник Олександра Македонського) та Помпей Троґ: орійці-сколоти з Праукраїни підкорили Азію ще за 1500 років до Нінуса, який жив за 3000 років до Хр., тобто до половини V тисячоліття до н.е. 

По мірі повільного (протягом кількох віків) просування на південь Месопотамії самари-сумери змішувались з місцевими негроїдами і європеоїдами-бореалами, які спустилися в долину з Вірменського нагір’я і гір Загросу, де рятувалися від Великого потопу. В результаті такого змішування сумери втратили свою бореальну русявість і набули вірменоїдних ознак (про що свідчать їхні зображення), хоча духовний світ в цілому залишався арійським .

6.1. Ці фантастичні сумери

Після північномесопотамської Самари арії-сумери продовжили просування на південь, заснували у середній Месопотамії місто Кіш і пішли далі. У 2600 році Кіш поступився першістю місту Ур в південній Месопотамії. Інші міста: Урук (“місто білих”), Киян, Куту, Марі, Ума, Шипар — що не кажіть, а їхні назви таки подібні до українських Київ, Кути, Маріївка, Умань, Шипарівці тощо. Маючи спільні мову і вірування, сумери ділилися на півсотні міст-держав з вічевим устроєм.

У кожній з державок віче обирало “раду старійшин”, як і на Русі. Ці старійшини називались “думу-уру”, тобто верховні (уру—гуру—горішні—високі) радники (думу-). Наше літописне “думу думали” значить “раду радили”. Щороку на Новий рік, як записано в сумерських текстах, “місто збиралось на думу-віче” і обирало вождя-короля (як у нас на Січі), що звався лугаль . Єдиного володаря сумери не мали — процвітали, так би мовити, демократія і місцеве самоврядування. Цією децентралізованістю і пізнішими міжусобицями скористались семітські аккади на чолі з Саргоном І Великим (2371-2316 рр. до н.е.), які невеликим військом (всього 5400 воїнів) завоювали Сумер і створили централізовану державу, в якій згодом було встановлено режим найжорстокішого деспотизму. 

В сімейному житті оріїв-сумерів панував патріархат, проте жінка знаходилась у великій повазі (як і у всіх арійських народів) і була захищена законами. Один з перших у світі кодексів законів називався “Закон Ешнунни” — це той кодекс, який пізніше використав Гаммурапі — видатний правитель Вавилонії (1728 — 1687 рр. до н.е.).

Одним з найбільших свят сумерів був Великий день. У цей день вони обдаровували одне одного писанками, мальованими символами вічного життя, взаємно бажали щастя, здоров’я, довголіття і багато іншого.

В основу сумерської системи числення, поряд з десятковою системою, були покладені, як і на Русі, числа 6 (півтузіня, тобто півдюжини), 12 (тузінь, тобто дюжина), 30 (півкопи) і 60 (копа). Нагадаємо, що копна система є традиційною для України, наприклад, згідно з “Універсальним словником-енциклопедією”, копою називали: 
1) копицю хліба з 60 снопів; 
2) одиницю лічби (60 снопів, 60 яєць); 
3) грошову одиницю у Великому князівстві Литовському та в Україні XIV—XVIII ст., яка дорівнювала 60 литовським грошам (пам’ятаєте українську казку “Я Коза-Дереза за три копи куплена...”?); 
4) схід сільської громади для розв’язання судових (копний суд) та інших громадських справ. 

Число 60 прийняли за основу завдяки астрономічним обчисленням. Зауваживши, що рік складається з 365 днів, сумери розділили річне коло на 360 частин, день і ніч окремо розділили на 12 годин (тузінь), годину — на 60 хвилин, а хвилину — на 60 секунд. Це було дуже зручно, хоча б тому, що 360 = 60 х 6, а 6 + 6 =12. А що стосується однієї секунди, то це проміжок між ударами серця фізично здорової людини в стані спокою. 

Описана система числення неначе прокладає місток між мікрокосмосом людини і макрокосмосом. Ця її тотальна людяність, закодована в архетипі Пуруші, яскраво виявилась в системі лінійних вимірювань. Одиницею довжини у сумерів був гин, тобто зігнута рука від ліктя до середнього пальця (18 дюймів, або 45 см); 4 гини складали один саг, тобто скільки, скільки можна сягнути розпростертими руками (72 дюйми або 1,8 м) , 6 сагів — це була одна сара (10,7 м), а 12 сар складали 1 ган (72 саги, 128,4 м). Не важко побачити, що сумерські гини, саги, гани — це традиційні українські лікті, сажні, гони. Останні застосовувались по всій Україні для вимірювання земельних ділянок, при цьому розрізнялись: добрі гони (120 сажень), середні гони (80 сажень) і невеликі гони (60 сажень) . Ця одиниця довжини глибоко укорінена в народному побуті і фольклорі, наприклад, у піснях: “Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови”, “Орав наш переліг і потом обливався, А гони гнав та й гнав, назад не озирався”, або в “Енеїді” Котляревського: “Пройшовши відсіль гонів двоє...”.

Очевидно, що копно-тузінна система числення була винайдена не в Сумерії, а ще в Аратті до переселення частини людності в Месопотамію (адже зворотного переселення в Україну не зафіксовано). Цю систему справді можна назвати арійською, адже вона була органічно близькою арійським хліборобам і перетривала в українських селах понад 8 тисячоліть. 

Які з усього цього напрошуються висновки? Дуже прості:
1) аратські жерці принаймні в VI тисячолітті до н.е. вже мали достатньо розвинену власну систему числення; 
2) для геосоціального організму “Україна” властива феноменальна колективна пам’ять, передусім завдяки традиціоналізму українського села. 

Арійсько-сумерська система числення поєднує пульсацію людини (удари серця) з пульсацією планети Земля (календарний рік). Гіперборейські мудреці були переконаними, що наш Всесвіт — це одна велика Людина, цілісний людиноподібний організм. Ця грандіозна ідея органічного взаємозв’язку Бога, Всесвіту, народу і окремої людини згодом буде недвозначно сформульована у ведичній системі знань і підтверджена фактом вочоловічення Ісуса Христа. 

6.2. Література і віра сумерів

У дослідників викликало здивування те, що писемність Шу-нуна від VII тисячоліття до н.е. до її широкого літературного застосування в Сумерії проіснувала — протягом кількох тисячоліть — практично без змін. Це пояснюється тим, що протосумерська мова спочатку була мовою касти жерців і тривалий час перебувала в незмінному, “законсервованому” стані. Облаштування заболоченої (після Великого потопу) Месопотамії відбирало у народу надто багато сил, тож було не до літератури. Крім того, ще існували допотопні навички європеоїдів-бореалів (раси-2) запам’ятовувати величезні масиви інформації, тож у записах і не було особливої потреби. З цих причин стрімкий розвиток літератури припадає лише на IV тисячоліття до н.е. Це були часи, коли за допомогою системи відвідних і зрошувальних каналів та басейнів вже була скорена водна стихія, розпочалося бурхливе зростання багатства країни, розквіт її культури.

Прочитаймо деякі фрагменти сумерської літератури. Можливо, вони нагадають вам щось дуже рідне і близьке... 

МІСТО — ЗВ'ЯЗОК ЗЕМЛІ І НЕБА...
Місто — зв'язок Землі і Неба, і ми живемо в ньому, 
Ніппур-місто — воістину місто, і ми живемо в ньому, 
Місто «Пальмової Горожі», і ми живемо в ньому. 
Там «Жіночий Потік», потік сяйнобризний біжить. 
«Виноградна Пристань», міська пристань, стоїть, 
І «Сусідня Пристань», причальна пристань, стоїть. 
Там «Медове Джерело» водою своєю солодкою поїть. 
Там «Княжий Потік», чиї води іскряться, тече. 
А полям, що зрошені потоками його, по сто сажнів лік іде. 
Там Енліль юний — юнак міста — живе. 
Там Нінліль юна — дівчина міста — живе...

ЯКБИ НЕ МАТИ МОЯ...
— «Герою! Якби не мати моя, на вулицю і в степ тебе прогнали б!
Якби не батько мій Зуен, на вулицю і в степ тебе прогнали б!
Якби не брат мій Уту, на вулицю і в степ тебе прогнали б!»
— «Дівчино, не сварись!
Інанно, обміняймося гідно словами!
Нінегалло, порадьмося тихо!
Мій батько від твого не гірший!
Інанно, обміняймося гідно словами!
Моя мати від твоєї не гірша!
Нінегалло, порадьмося тихо!...»

КОЛИ Я, ВОЛОДАРКА, СЯЯЛА В НЕБЕСАХ...
Коли я, володарка, сяяла в небесах, 
Коли я сяяла, коли я танцювала, 
Від сходу до заходу сонця пісень співала, 
Навпроти мене, навпроти мене 
Володар Куліанна став навпроти мене! 
Володар мою руку стиснув, 
Ушумгальанна мене обійняв! 
— «Облиш мене, о Дикий бик! Я мушу додому йти! 
Облиш мене, Кулі-Енліль! Я мушу додому йти! 
Що я матінці своїй скажу-збрешу, 
Нінгаль, матінці своїй, скажу-збрешу?» 
— «Дозволь навчити тебе, дозволь навчити тебе! 
О найхитріша Інанно! Дозволь навчити тебе! 
«Подруга моя заманила мене гуляти, 
Гуляти-співати, під бубон танцювати! 
Ах, чудовні її пісні,— для мене вона співала! 
Ах, веселилася я,—до самого світання гуляла!» 
Рідній матінці так ти скажи, так збреши!
А ми з тобою в місячнім сяйві будемо тішитись-обійматись! 
Я приготую світле ложе, розкішне ложе, царське ложе! 
Ах, настане солодкий час, ах, прийде щастя-радість!» 
«Сагідда» — пісня ця! 
— Я, діва, вулицею походжаю, 
Вулицею походжаю в сяйві дня, 
Я, Інанна, вулицею походжаю, 
Вулицею походжаю в сяйві дня!

* * *

Все зрозуміло без зайвих коментарів. Останні рядки взагалі нагадують наше “А я собі гуляю, як рибка по Дунаю...” Проте зробимо кілька пояснень, передусім про тодішні вірування.  Сумери мали уявлення про три світи — небо, землю і підземне царство, — поєднані у нерозривну цілісність (подібно до давньоукраїнських прав, яв і нав). Вірили в неминучість покарання за порушення моральних приписів.

Мозаїчне оздоблення колон храму Інанни в Уруку, II тисячоліття до н.е.

У сумерів, а отже і в аріїв, була Свята Трійця. Верховну тріаду богів очолював Ан – бог неба, якому, до речі, було посвячене місто Урук. До тріади також входили Енліль і Енкі. 

Енліль — це бог повітря, верховний володар всього, що міститься між небом і світовим океаном. Він вважався покровителем міста Ніппур. Сумерський Енліль нагадує українського Полеля, сина верховного бога Сварога (Старого Бога, Бога-Отця); “Усюдисущий Полель — то життєдайне повітря, святий дух якого проникає у всі істоти, обдаровує і наповнює їх життям” .

Енкі — бог прісних водоймищ, володар мудрості, охоронець людської долі. Сумери його найбільше любили і шанували, тому що він був дуже розумний і допомагав людям. Він бог чистої води і життєдайного дощу. Він був Спасителем людства, бо врятував його від всесвітнього потопу. Енкі давав життя, підтримував чистоту, лікував людей, а при релігійних обрядах очищення проганяв злих духів. Сумери вірили, що бог Енкі знав “хліб життя” і “воду життя”, яка допомагала живим людям, а інколи й мертвим.

Інанна — це сумерська богиня кохання, урожаїв і плодючості людського роду, дочка головного бога Ана. Вона подібна до української Діванни — богині материнства, невинності і чистоти, покровительки породільних обрядів, дітонародження і жіночої долі .

Прослідковується разюча подібність між арійсько-сумерською тріадою богів і християнською Святою Трійцею: бог небес Ану нагадує Бога Отця, бог повітря Енліль — Бога Святого Духа, що “всюди є і все наповняє” (сумерське “ліль” означає “дух”), а улюблений бог сумерів Енкі, який знав “хліб життя” і “воду життя”, лікував людей і виганяв злих духів, є прообразом Ісуса Христа — Сина Божого, іпостасі єдиного Бога, що приймає людську форму. 

Сумери також вірили, що кожна людина має свого заступника перед могутніми богами — на зразок християнського ангела-хоронителя.

Сумери любили своїх світлих богів, тому що боги любили сумерів. Пізніше, після завоювання Сумерії семітськими аккадами (у 24 столітті до н.е.), а особливо після виникнення на цій території семітського Вавилонського царства (у 20 ст. до н.е.) світогляд населення Межиріччя суттєво змінюється. Давні боги почали втрачати свою первісну святість і набувати невластивої раніше жорстокості, а то й зіпсованості. Наприклад, сумерська богиня кохання і родючості Інанна перетворилась на вавилонську Іштар — примхливу богиню кохання, родючості, війн і чвар. 

Але повернімось до історії Сумера. Після Саргона I починається час державного деспотизму і рабства. На зміну невеликим господарствам вільних землеробів приходять величезні рабовласницькі царські господарства. Виробляється вчення про вічність і неперервність царської влади, про призначення людей бути рабами богів і царів. Шумерська мова перестає бути розмовною. Із образотворчого мистецтва ретельно вилучається все живе — лишаються лише стандартні сцени поклоніння богам і уславлення царів-жерців. Розквітає лихварство, яке все більше розоряє землевласників Вавилонії. Нераціональне використання земель та зрошувальних вод призводить до засолення ґрунту і запустіння колись квітучих районів. 

Подібно, що сам Саргон був індоєвропейцем, про що говорить його ім’я — Сар-гон. “Сар” означає цар (кес-сар, ли-цар), а “гон” — стрімкий, ярий, потужний. Ймовірно, що Саргон (цар ярий) — це не особисте ім’я, а титул, так само як Арджуна (ар-гун) або Артур (яр-тур). Як це було не один раз, місцевих семітів Саргон використав як інструмент для досягнення власних політичних цілей. Через півтора тисячоліття подібне зробив русявий Давид, використавши ще досить диких кочівників-євреїв як ударну силу для творення своєї імперії. Про цей поширений історичний феномен, коли індоєвропейці очолювали культурно нижчі народи інших рас, згадувалося у розділі “Психологія великих рас”.

Але повернімось до літератури сумерів. У фрагменті “Місто — зв’язок Землі і Неба” перераховані назви каналів і пристаней міста Ніппура. До речі, саме в регіон Ніппура була переселена в 598 і 587 рр. до н.е. юдейська еліта після того, як Юдею завоював вавилонський цар Навуходоносор II (Небокаднецар) .

В любовній пісні-діалозі “Якби не мати моя...” описана розмова-сварка між Інанною та Думузі (сумерським богом, опікуном скотарів), яка нагадує розмову-сварку Одарки і Карася із “Запорожця за Дунаєм”. 

 

Інанна-Діванна-Астарта-Артеміда

А в пісні “Коли я, володарка, сяяла на небесах” ми цілком занурюємось у світ народної поезії. Володарка Інанна (Астарта), яка сяє в небесах (Зоря, планета Венера), водночас постає перед нами і мов яка-небудь сільська дівчина, що гуляє по вулиці, обдурює матір, досить гордовито сперечається з залицяльником, котрого зображено таким собі бравим сільським джиґуном, що “ліпиться” до дівчини. При розмові з ним Інанна використовує якесь незрозуміле звертання “Дикий бик”. Справа в тому, що це не точний переклад з сумерської. За часів Київської Русі таке звертання побутує у формі шанобливого “Яр Тур” або “Буй Тур”, як, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім”: “І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!” тощо. Слово “буйний” означає “великий, сильний, могутній, нестримний, ярий”, але не “дикий”. Так що Інанна зверталася з пошаною до свого залицяльника, а не обзивала його “биком”, як хтось може подумати. 

Сумери як плем’я, пізніше як нація-держава, а згодом і як імперія проіснували приблизно 2,5 тисячі років. За цей довгий час вони вдосконалили свою мову і письмо. Але хоч їхня і українська мови за цей тривалий період зазнали великих змін, в сумерійських записах знаходимо сотні слів, подібних до українських, наприклад:

	ама	мама
	пато	тато
	унк	онук, свояк, родич
	ґаґ	гак
	думу	думати, радити
	ґуру	горішній, вищий, верховний
	лю	людина

Сумерський купець-міняйло називався “димкар”, бо ходив від дима (дому) до дима (дим—дім—хата). Цікаво, що в Україні до першої світової війни захожі купці-міняйли також звалися “димкарі”, а спідниця звалася “димка”, бо придбана у димкаря. Так слово димкар прожило без змін 9 тисячоліть .

6.3. Спадкоємці Примордіальної традиції

Сумери справили величезний вплив на розвиток людської культури, науки, релігії. Чи не найвідомішою у світі є сумерська “Поема про Гільгамеша”. Її головний герой — Гільгамеш, правитель міста Урук (близько 2700—2600 рр. до н.е.) — виводив свій рід із Аратти. 

У сумерів існував міф про потоп, найдавніший серед аналогічних міфів, поширених у різних народів стародавнього Сходу. Міф розповідає про побожного правителя Зіусудру. Він, скоряючись божественному голосу, збудував величезний корабель, завдяки чому врятувався від потопу. Цього праведника названо “рятівником імені всіх рослин і насіння роду людського” . Через багато століть деякі деталі сумерського опису Великого потопу майже дослівно будуть відтворені в книзі Буття.

Тут доречно згадати і легенду про походження Саргона I — засновника семітської держави Аккад: “Мати Саргона була невільницею, що працювала від ранку до вечора 7 днів на тиждень. Вона виплела очеретяний кошик, поклала дитя з кошиком в очерет над берегом Євфрату. По воду прийшов водонос Акі, знайшов хлопця і виховав його. Богиня Іштар (Інанна) зробила хлопця, як доріс, царем аккадів”. Ця легенда записана щонайменше за 1000 років перед Мойсеєм . 

Можливо, подібність сюжету про походження Саргона і Мойсея пов’язана з тим, що патріарх Авраам, від якого євреї виводять свої корені, походив з “Ура халдейського” , тобто з колишнього Сумера. 

Як вже згадувалось, після аккадського завоювання на зміну люблячим і сонячним богам сумерів прийшли інші боги, більш владні і суворі. Це пов’язано зі зміною расового складу населення Месопотамії, коли на місце індоєвропейців (раси-3) прийшли семіти (раса-2). Відомо, що у спільнот другого психоінформаційного рівня (рівня колективних норм) для підтримання порядку і дисципліни найефективнішим стимулом є страх перед покаранням, а не любов — як у спільнот третього рівня (рівня свободи і творчості). 

Саме з цієї причини релігійні системи семітів (юдейський Закон, ісламський шаріат) є громіздкими і детально унормованими, з широким застосуванням погроз (згадайте насичений прокляттями Старий Заповіт) і жорстокої практики їх виконання — відрубування частин тіла і смертна кара за порівняно невеликі провини (напр., перелюб), зокрема, повільне вбивство через колективне укаменування. З цієї ж причини семіти уявляли свого родоплемінного бога Яхве передусім як грізного, ревнивого і невблаганного: “Палкий Бог, і мстивий Господь, Господь мстивий та лютий, — Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам’ятає про кривду Своїх ворогів” (Наум, 1.2) . 

Деякі сюжети сумерської міфології дозволяють прояснити незрозумілі місця Біблії. Наприклад, довго було незрозуміло, що означає біблійне створення Єви (“Тієї, що дає життя”) з ребра Адама. Цю головоломку пояснює один сумерський міф. Він розповідає, що для зцілення болю в ребрі бога Енкі було створено богиню Нін-ті. У сумерській мові слово “ті” означало і “ребро”, і “давати життя” (слова-омоніми). Тому ім’я богині Нін-ті означало і “повелителька ребра”, і “повелителька, що дає життя”. Подібно, що при передачі інформації сталась помилка (як у дитячій грі в “зіпсований телефон”), яка згодом і трансформувалась в оповідання про народження Єви з Адамового ребра. 

Сумери володіли високими знаннями “неземного походження”. Наприклад, вони знали, що зоряне небо робить повний оберт за 25920 років. У храмових бібліотеках Ніппура і Сіппара всі таблиці, присвяченні діленню і множенню, основуються на числі 12960 (тобто 25920 : 2) . Сумери знали і число “пі”, і теорему, яку через тисячу років відкрив Піфагор. Їхні жерці і вчені вирішували складні алгебраїчні задачі, розв’язували квадратні рівняння з кількома невідомими, задачі на складні проценти і навіть задачі, що виходили за межі алгебри. Серед клинописних текстів, знайдених у Сумері, міститься математичний ряд, кінцевий підсумок якого виражається числом 195 955 200 000 000. Це було число, яким, на думку спеціалістів, європейська наука не могла оперувати навіть у часи Декарта і Лейбніца . “Писали вони дерев’яними паличками по вологій глині, і те, що вони робили, надовго випереджувало як практичні потреби життя, так і загальний рівень знань. Ми бачимо високі знання, що раптом з’являються і на рівень яких людство виходить лише через тисячоліття”. Такого роду РАПТОВІСТЬ є характерною ознакою того, що це не власні, а чужі знання. У даному випадку – або прочитані самими сумерами з “Хронік Акаши”, або принесені ними з гіперборейського Шу-нуна — первинного центру Примордіальної Традиції. 

Мистецтво підключення до “Хронік Акаши” пізніше перейшло до спадкоємців сумерів — вавилонян (халдеїв), а через них — до євреїв. Останніх, як людей прагматичних, чи не найбільше цікавило вміння передбачати майбутнє. Тож не випадково, що Старий Заповіт просто нашпигований пророцтвами, а найвідоміший віщун — Нострадамус — був євреєм. 

Продовження >>>

Версія для друку (275 Кб)

Повний ілюстрований варіант "Арійського стандарту" щойно вийшов у четвертому (2-2000) числі нашого журналу. Його можна або придбати у книгарнях Києва або замовити через нашу редакцію (див. розділ "Як отримати журнал").

Мешканцям України для отримання журналу достатньо переказати 12 грн. поштовим переказом на адресу:
04108, Київ-108, а/с 23,
Каганець Олені Миколаївні.

Довідки за телефоном (044) 460-30-21

Шановні друзі! 

Запрошуємо Вас висловити свої міркування, зауваження і пропозиції щодо питань, які досліджуються в "Арійському стандарті", адже Ваша участь та інтелектуальна творчість - це невід'ємна складова жанру веб-серіалу. Давайте для цього використаємо технологію "ПЕРЕХІД-форум". Крім того, Ви можете поставити запитання безпосередньо автору дослідження:

На прохання перших учасників "Арійського стандарту" нові серії виходитимуть щочетверга, щоб була можливість у робочі дні роздрукувати текст і спокійно прочитати його у вихідні.