Як ми вже знаємо, найтехнологічніша периферія білої раси 9-6 тис. до н.е. знаходилась у районі Близького Сходу і Малої Азії, де були найсприятливіші умови для сільського господарства — на відміну від приполярної Гіпербореї (нагадаємо, що Близький Схід тоді знаходився приблизно на тій самій широті, що й нинішня Україна). Форпостом тодішньої цивілізації був згаданий вище Ярихо-Єрихон. Досягнувши небачених на той час технологічних висот, європеоїди Ярихо покинули його у 7 тис. до н.е. “Що стало причиною їхнього уходу, ми не знаємо”. Але відомо, що незадовго перед цим, а саме у 7562 році до н.е., відбулося зміщення літосфери. Це призвело до різких кліматичних змін, руйнування існуючої екологічної ніші і глобальної кризи.

Водночас на території Європи почали виникати умови, сприятливі для ведення сільського господарства. Тому приблизно через тисячоліття, коли відбулося утвердження голоцену (тобто клімат в цілому вже майже не відрізнявся від сучасного) , почалося переселення європеоїдів з Близького Сходу і Малої Азії на територію Європи, передусім на Балкани і у Північне Надчорномор’я . “Переселенці з Близького Сходу, особливо з Малої Азії, несли в Європу землеробство, скотарство, навики металообробки, нові технології обробки кераміки — всі ознаки прогресивного відтворюючого господарювання” . Найкраще простежено переселення в праукраїнську Гіперборею з Чатал-уюка, що обґрунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпровському Шу-нуну), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила) . Зауважимо, що в момент взаємодії обидві спільноти перебували в стані системної кризи, викликаної порушенням екологічної рівноваги на заселених ними територіях.

У результаті взаємодії європеоїдів-бореалів Гіпербореї з їх технологічною периферією (Близький Схід і Мала Азія) і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в расотворчому казані Північного Надчорномор’я виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Якщо мислити системно, то нова раса була відповіддю людства на глобальну кризу, більш того — вона була єдино можливим засобом подолання кризи.

Цю расу прийнято позначати терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, адже ця назва з’явилася лише у 19-му столітті як штучний науковий термін для позначення сім’ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, лишилася та ж сама — руси (тобто білі) і арії (ярі, життєспроможні, сильні).

Тому, якщо бути науково коректним, то краще вживати термін арійська раса. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім’ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто арійці — це найбільш расово чисте ядро індоєвропейців. 

У науковому світі терміном “арії” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н.е. прийшли в Іран і в Індію. “Працями кількох поколінь вчених коло пошуків прабатьківщини аріїв — від Індії до Скандинавії — звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому належить німцю К.Ріттеру, англійцю Г.Чайльду, австрійцю П.Кречмеру, болгарину В.Георгієву, українцю В.Н.Даниленку, американці М.Гімбутас, росіянину О.Н.Трубачову” . 

На території Гіпербореї арійці створили державу “Сонцеподібну Аратту”. Важливо, що назва “Аратта” зафіксована і на глиняних табличках з прашумерськими письменами, знайдених в основному в Подунав’ї (т.з. археологічна культура Кереш, VI тис. до н.е.), і на табличках Месопотамії. 

Праукраїнська Гіперборея — це особлива територія в історії людського роду, оскільки тут народились дві раси — бореальна і арійська (друга вийшла з надр першої). Наше Північне Причорномор’я — “це безкрайні і багаті звіром та травами степи, де руси-індоєвропейці вперше у світі приручили дикого коня і, внаслідок цього (лише одна з причин), підкорили цей світ. Саме слово-поняття “князь-конязь-конунг-кьоніг” походить від руського “конник” (кіннотник), як і “шевалье-кавалер-кабальєро” від слова “кобила” . 

Напочатку арійці були білявими — як і їхні попередники європеоїди-бореали. Головна відмінність арійців полягала у їхній ментальності, адже це була раса третього психоінформаційного рівня — рівня творчості і нестандартних дій (див. підрозділ “2.3. Типологія великих рас”). Згодом почалися й фізичні зміни: внаслідок збільшення сонячного освітлення раса ставала все більш смуглявою (за винятком тих арійців, що пішли на північ), а через перехід в основному на рослинну їжу відбулась грацилізація скелету (тобто в порівнянні з бореалами-кроманьйонцями арійці були стрункішими і мали більш витончені форми).

Якщо бореальна раса формувалася протягом 10 тисячоліть (від 35 до 25 тисячоліття до н.е.), то арійська — протягом одного-двох тисячоліть (з 8 по 6 тисячоліття). Відтоді антропологічний тип українців лишається практично незмінним. Зокрема, науково доведено, що “особливості притаманного українцям середньоєвропейського одонтологічного типу вперше простежуються на черепах із неолітичних могильників Надпоріжжя: Ясинуватського, Вовнизьких, Нікопольського та ін., залишених людністю дніпро-донецької культури V — III тис. до н. е.” 

Перед тим, як продовжити розгляд життя арійців, для відпочинку і підведення попередніх підсумків пропонуємо 12 запитань і відповідей

1. Чому Валдайський льодовик насувався не з півночі, а зі Скандинавії? Тому, що в районі Скандинавії знаходився Північний полюс.

2. Чому під час Валдайського зледеніння в Північній Якутії був помірний клімат? Тому, що допотопний Північний полюс знаходився від Якутії на 25-30 градусів далі, ніж тепер.

3. Чому в Європі сформувалась раса з білим кольором шкіри? Тому, що більша частина Європи знаходилась за Полярним колом в умовах низької інтенсивності сонячного освітлення.

4. Чому прадавню Україну називали Гіпербореєю і Сонцеподібною Араттою? Тому що це її первинні назви, ще з допотопних часів. Назва “Гіперборея” вказує на географічне розташування (крайня Північ), а “Сонцеподібна Аратта” — на культ Сонця як джерела світла, тепла і самого життя. Надзвичайна важливість Сонця особливо гостро відчувалось саме в холодній приполярній зоні. В результаті Сонце стало символом єдиного життєдайного і світлоносного Бога, верховного володаря всіх сил небесних і земних. У помірних широтах такого ставлення до Сонця вже не було, а тим більше в екваторіальних регіонах, де пекуче сонце нерідко ставало носієм смерті. Півдню більш властиві місячні культи.

5. Чому відбувся Великий потоп? Тому, що при переміщенні територій на 25-30 градусів в сторону екватора їхній рівень щодо рівня Світового океану значно понизився.

6. Чому в шумерському описі Великого потопу вода ринула з півдня? Тому, що при тодішньому положенні Північного полюса Персидська затока, з якої хлинула солона вода в долину Месопотамії, знаходилася точно на Півдні.

7. Чому через якийсь час води Всесвітнього потопу схлинули? Тому, що відбулась релаксація земної кори, в результаті чого затоплені території піднялись до свого звичайного рівня.

8. Чому біла раса сформувалась найпізніше? Завершення формування раси — це завершення адаптації людей до місцевих умов. Чим суворіші ці умови, тим важче відбувається адаптація і тим довше вона триває. Біла раса перебувала в найсуворіших умовах, тому й сформувалась найпізніше. З тієї ж причини чорна раса, перебуваючи в найкомфортніших умовах, сформувалась першою.

9. Чому нинішні українці темніші, ніж їхні світловолосі предки? Тому, що після голоценового потепління почалась адаптація до нових кліматичних умов: різке збільшення сонячного світла вимагало збільшення пігментації шкіри, волосся і очей. З цієї ж причини українські жінки світліші за чоловіків, оскільки в еволюційному розподілі ролей жінка відповідає за стабільність, а чоловік — за зміни.

10. Чому нинішні скандинави в більшості залишились світлими? Тому що вони живуть майже в тих самих умовах, в яких формувалась біла раса понад 25 тисяч років тому. Північна Швеція знаходиться за Північним полярним колом і бачить полярні сяйва так само, як колись їх бачили європеоїди-бореали допотопної України. 

11. Чому у багатьох європейців їхні діти напочатку мають світле волосся і сині очі, але згодом темнішають? Тому, що згідно з біогенетичним законом розвиток людини в стислому вигляді повторює розвиток її раси . Геосоціальна істота Україна в своєму дитинстві також була русявою і синьоокою...

12. Чому “Рігведа” і “Зенд-Авеста”, описуючи життя аріїв Придніпров’я, згадує про північне сяйво і кілька місяців полярної ночі? Тому, що частина допотопної України була за полярним колом. 

Авторитетний знавець ведичної літератури, індійський дослідник Бал Гангадхар Тілак у своїй праці “Арктична батьківщина в Ведах” показав, що зафіксовані колективною пам’яттю аріїв холодний клімат, зоряне небо і особливості руху Сонця відповідають регіонам за північним Полярним колом. Серед іншого, Тілак вказує на описаний у Рігведі 10-місячний рік, оскільки під час решти 2 місяців стояв повний морок полярної ночі. Ця обставина збереглась в латинському календарі, де останній місяць року називається “децембер”, тобто десятий. Проте ведичні легенди вказують і на 7-місячний рік. Автор підсумовує, що “якого б погляду ми не дотримувались, наявність 7-8-9-10-11-місячного року на древній арійській батьківщині є фактом в межах Арктичного кола...” 

Треба сказати, що Рігведа є дуже авторитетним джерелом з прадавньої історії аріїв. Ця чи не найдавніша у світі збірка священних текстів описує життя аріїв у Подніпров’ї, їхні вірування і міфологію. Саме завдяки Рігведі науковцям вдалося реконструювати поховальні арійські обряди і пояснити структуру українських курганів . 

Проте згадані в Рігведі полярні сяйва і описи полярної ночі аж ніяк не лучилися з лагідним кліматом нинішньої України. Цей “україно-арктичний парадокс” став причиною завзятих суперечок про арійську батьківщину. Гітлерівські науковці її бачили у північній Німеччині, але це не підтверджувалось археологією. Така ж сама ситуація з росіянами — Полярне коло у них є, а арійських курганів у приполярній зоні немає.

Насправді ж ніякого парадоксу не існує. Прабатьківщина аріїв, Гіперборея, справді частково знаходилась за Північним полярним колом, але лише до 7562 року до н.е. — дати літосферного зміщення і Великого потопу.

5.1. Велика неолітична революція

Найголовнішим було те, що арійці в порівнянні з іншими расами володіли незрівнянно вищою здатністю до творчості. Саме завдяки цій принципово новій якості стала можливою грандіозна перебудова всієї системи життя тогочасного людства, відома під назвою “Велика неолітична революція” .

Почався стрімкий перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, головними особливостями якого були :
1) формування стада свійських тварин у складі рогатої худоби і свині;
2) вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;
3) вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;
4) виробництво керамічного посуду;
5) винайдення прядіння і ткацтва (в тодішній України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);
6) різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).

Революційні зміни в матеріальній сфері супроводжувались не менш принциповими змінами у світогляді та соціальній організації. Ця надзвичайно важлива тема виходить за рамки даної статті, тому зупинимось лише на основних моментах (тим більше, що про індоєвропейців багато сказано у статті Сергія Васильченка “Індоєвропейська ідея України”, “Перехід-IV”, 2-1999).

Ймовірно, що головна самоназва першого арійського етносу звучала як “руси” з епітетами “арії”, “ярії”, “орії”, “аратти”. Ця самоназва, яка початково означала “сонячний, життєспроможний, божественний, ярий”, поступово набула й інших значень: 
1) “шляхетний”, “справедливий”, “благородний”; 
2) “землероб”, “орач світу” (порівняйте з латинськими: arator, aratoris — орач; aratrum — плуг; aratura — оранка).

По суті, назва “арії” почала означати гармонійне поєднання високої духовності і передових землеробських технологій. Завдяки жерцям Шу-нуна оранка землі була перетворена на священнодійство, на працю-молитву до верховного сонячного бога Ора (Ра) . З тих часів походять латинські oratoria — ораторське мистецтво, риторика, красномовство, і oratorium — молитвенний дім, храм.

Оскільки раса-3 поступово втрачала бореальну русявість і ставала все більш смуглявою, то самоназва “руси” відійшла (тимчасово, до часів Київської Русі) на другий план, поступившись назві “арії”. Зауважимо, що зміна самоназв потрібна для того, щоб при переході народного організму до нового етапу свого розвитку (нового етносу) відрізняти старе від нового, точніше — старий, виснажений етнос від новонародженого етносу — енергійного і здорового, відрізняти стару еліту (що фактично переродилася у псевдоеліту) від еліти нової, справжньої, а тому життєспроможної і ефективної. 

Найбільше археологічних знахідок матеріальної культури припадає на гіперборейську периферію — Подунав’я. Вірогідно, що саме в цьому районі знаходився своєрідний центр ділової активності арійської Сонцеподібної Аратти (держави першого арійського етносу). Тому цей район називають Подунайською Араттою. Ймовірно, що остання мала власний священний центр, який був “філією” головного арійського святилища — подніпровського Шу-нуна (Кам’яна Могила біля Мелітополя). Саме в Шу-нуні вперше наводяться імена і діяння багатьох божеств, патріархів та героїв, які пізніше утвердилися в культурі сумерів (шумерів) та інших індоєвропейців.

Встановлено, що сумери вважали Аратту своєю батьківщиною і дуже шанували Шу-нун. Його іменем пізніше назвали одне з найдавніших міст Сумеру. Кілька сумерських бібліотек, що дійшли до наших часів, містять копії записів з подніпровського духовного центру. Делегації сумерських жерців періодично приходили до Шу-нуна і залишали записи про найважливіші події, останній запис датовано 2530-м роком до н.е. Вірогідно, що задовго перед цим функцію головного арійського святилища вже виконував новий духовний центр, зміщений на північ.

Що нам ще відомо про Аратту? Наприклад, те, що вона не знала рабства. Серед відомих записів Аратти лише один раз згадується слово раб, і то лише як “раб плуга країни” — тобто це міг бути і жрець, зобов’язаний починати оранку та інші роботи сільськогосподарського циклу. 

Археологія свідчить, що пізніше активність аріїв почала зміщуватися з Подунав’я на північ, де виникла Нова Гіперборея — Придніпровська Аратта (Трипільська археологічна культура), яка “породила іранські Аратту і Арту, індійські Арату і Бгарату, етруську Артану, древньоруські Арту і Арсанію. Нащадки араттів в III-II тисячоліттях до н.е. називали себе “сонячними” — ілонами (звідси Іліон — Троя) і лелегами (лелеками, грецькою — “пелазгами”). Лелеги-ілони стали предками троянців (лілів, венедів...), греків (пелазгів, еллінів, данайців...), частково римлян (венедів, етрусків, сабінів...), слов’ян (іллонів, гелонів, краян, венедів, нориків, русів...) . “На Черкащині традиція “Сонцеподібної країни землеробів” проіснувала до Київської Русі — до складу якої, за свідченнями арабських мандрівників IX-X століть, входило князівство Арсанія зі столицею Артою . Напевно, саме ця країна вважалась іранцями земним раєм і втіленням вищого світоустрою — священною Артою; такі уявлення могли у них скластися в арійські або ж у скитські часи” .

Причина такої етнотворчої потуги зрозуміла. Як ми вже знаємо, після адаптації спільноти до нових природно-кліматичних умов (тобто формування нової раси) відбувається демографічний вибух, який нагадує неймовірно інтенсивне ділення яйцеклітини після зачаття. Біологічна і психічна енергія раси, накопичена в сотнях і тисячах поколінь предків, раптово знаходить своє самовираження в новому етносі і вивільнюється з колосальним розмахом.

Перший етнос арійської раси, народжений на початку 6 тисячоліття до н.е., згодом також пережив свій демографічний вибух, що призвело до розселення арійців по всьому світу і формування індоєвропейської спільноти. Фактично, повторилася ситуація з розселенням європеоїдів-бореалів, яка мала місце 27 тисяч років тому. Одна хвиля арійців пішла на південь (на первинні землі неоантропів), друга — на схід, а третя — на північ (землі, які нещодавно звільнилися від полярного холоду). Найпізніше почалось освоєння західного і північно-західного напрямку. Це було викликано тим, що західна Європа тоді лише оживала після полярних льодовиків; крім того, для наших далеких предків західний напрямок вважався найменш привабливим — як “країна померлих душ”, “країна мороку”. 

5.2. Хронологія арійського циклу

А тепер перейдемо до найнеймовірнішого — встановлення чіткої хронології розвитку арійської раси. Все почалося з запитання, поставленого Миколою Чмиховим “Що означає дата сотворення світу у 5969-му році до н.е. — за традицією Антіохійскої церкви (першої християнської церкви) ?”. Ключем до розв’язання цієї таємниці стала відкрита Чмиховим періодичність кліматичних та історичних епох Циркумпонтійської зони, яка складається з 1596-річних природно-історичних епох і 532-річних періодів . Фактично, це схема циклічного розвитку геосоціальної істоти “Україна”:

 

№	Дата початку епохи або періоду	Назви епох і періодів розвитку геосоціальної істоти “Україна”	№ етносу і його держави
1	7562 р. до н.е.	Зміщення літосфери, початок голоцену і мезоліту . Європеоїди-бореали
2	7030	Середній мезоліт
3	6498	Пізній мезоліт
4	5966	Протонеоліт, утвердження голоцену, початок 7980-річного циклу. Перший арійський етнос і його держава — Сонцеподібна Аратта	1
5	5434	Середній протонеоліт. Арійці Трипілля, Нова Гіперборея.	2
6	4902	Пізній протонеоліт	3
7	4370	Неоліт	4
8	3838	Середній неоліт	5
9	3306	Пізній неоліт (мідний вік)	6
10	2774	Бронзовий вік	7
11	2242	Середній бронзовий вік	8
12	1710	Пізній бронзовий вік	9
13	1178	Залізний вік	10
14	646	Скіфи	11
15	114	Сармати	12
16	419 р. н.е.	Анти	13
17	951	Русичі	14
18	1483	Козацький етнос	15
	2015	Нова (7) епоха, початок нового 532-річного періоду і нового 7980-річного циклу. Новий арійський етнос (українці), нова раса, 16-та арійська держава	16

Як вже було показано у праці “Генеалогія України” , початок кожного 532-річного періоду збігався з народженням нового українського етносу. Важливо, що через кожні 532 роки абсолютно повторюється комбінація таких чинників, як фаза місяця, день тижня, число місяця, порядок богослужінь літургійного дня: читання на вечірній, повечерії та утрені, тропарі, кондаки і читання на літургії та ін., в т.ч. дата Пасхи. 
Новий етнос виростав з попереднього материнського етносу і водночас суттєво відрізнявся від нього — як дитина відрізняється від матері. Особливо значні відмінності між материнським і синівським етносом виникають при переході до нової 1596-річної епохи, а найбільші — при переході до нового 7980-річного циклу. Згідно з християнською традицією, зафіксованій у статті “Про зчислення кругів часу та поновлення стихій” (із збірника XVI-XVIII, що зберіг традиції Русі), час від творення світу до кінця світу становить 7980 років і складається з 15-ти Великих миротворчих кругів по 532 роки. Цикл 7980 років унікальний тим, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повторюються всі особливості руху Сонця і Місяця. З цієї причини цей цикл використовувався християнами для розрахунку пасхалій, через що й називався “Великим пасхальним” . 

На основі всього сказаного вище випливає, що сотворення світу у 5969 році до н.е. — це дата народження нового етносу в тілі геосоціальної істоти “Україна”. А оскільки ця дата збігається не лише з початком нової епохи, але й початком нового циклу (нового світу), то зміна етносів водночас була і зміною рас. Таким чином, сутність сотворення світу у 5969 році полягає в народженні нової — арійської — раси, представленої новонародженим етносом з Гіперборейського расотворчого казана (або, як його ще називають, “українського етнотворчого казана”). 

Ми навіть можемо сказати, коли відбулося етнічне зачаття першого арійського етносу. Приблизно у 6200 році до н.е. В ролі чоловічого начала виступило населення високотехнологічного Чатал-уюка, яке переселилося у Північне Надчорномор’я. Чому саме ця дата? Та тому, що 6200±97 — це встановлена Дж. Меллартом дата запису у храмі Чатал-уюка, скопійована з подніпровського Шу-нуна . Копію зробили жерці Чатал-уюкського Шу-еден-на-ки-дуга відразу ж після повернення з Шу-нуна, де була здійснена домовленість про переселення їхнього народу на територію Гіпербореї. Як ми вже знаємо, перший арійський етнос народився у 5969 році до н.е. — приблизно через 1-2 століття після зачаття. Його народження означало подолання екологічної кризи і перехід до нового типу цивілізації, основаної на творчості і свободі. Саме тому 5969 рік найдавніша християнська традиція вважає датою сотворення світу. 

Перший етнос Сонцеподібної Аратти (5969-5434) став перехідною ланкою між статичним старим і динамічним новим світом. Це був своєрідний “експериментальний зразок”, предтеча, діючий прототип нового, творчого мислення і нової соціальної організації. Тому на ньому ніяк не можна було зупинятися — потрібно було негайно зробити наступний крок. 

І його було здійснено. Він датується 5508 роком до н.е. і в християнській традиції є більш поширеною датою сотворення світу (за т.з. “константинопольською”, або “візантійською ерою”). Саме від цієї дати “сотворіння світу” веде відлік Нестор-літописець . 

5.3. Рама і духовний центр Нової Гіпербореї

Згідно з наявною інформацією, саме в 5508 році до н.е. відбулося заснування (або освячення) в Києві нового духовного центру (замість гіперборейського Шу-нуна) і зачаття нового арійського етносу у Придніпров’ї, який майже через століття — у 5434 році до н.е. — народився як системоутворюючий етнос Трипільської Аратти (Трипільської археологічної культури) — Нової Гіпербореї. На цей раз в ролі батьківського етносу виступила частина людності Сонцеподібної Аратти, яка пішла на північ після демографічного вибуху в Нижньому Подунав’ї і Нижньому Подніпров’ї. Зрозуміло, що це була найактивніша частина населення, передусім молодь, схильна до подорожей, пошуку пригод і слави.

Дату 5508 р. до н.е. наводить професор Юрій Канигін. Він посилається на унікальні дані, отримані від Джичу Пунга (1903-1992) — керівника відділу дослідження Причорномор’я мітраїстського монастиря Асья-Риші в Тибеті. Цей відділ, крім рукописних джерел і усної традиції, використовував також читання “Хронік Акаши” (Хронік Ефіру або, у сучасній термінології, Загального інформаційного поля) . Як розповідав про себе Джичу Пунга (“Потік Щастя”), “наші бібліотеки і архів збиралися протягом кількох століть. Але головною базою була дхармагола (“комора”), де працювали також екстрасенси-індуктори, здатні концентрувати і передавати інформацію паранормальними методами” . Пояснимо, що в ролі такого роду “індукторів” у свій час виступали і троянська Касандра, і ізраїльські пророки, і Мішель Нострадамус (1503-1566), і Едгар Кейс (1877-1945). З особистостей, які мали Божу ласку читання “Ефірних хронік”, особливої уваги заслуговують Анна Катерина Еммеріх (1774-1824) і Марія Вальторта (1897-1961). Їхні “читання” охоплювали головні моменти життя Ісуса Христа й Діви Марії, мали надзвичайно детальний характер і дістали благословення християнської церкви (у випадку з Марією Вальтортою — особисте схвалення папи Пія XII у 1948 р.). 

З повідомлень згаданого тибетського дослідника та вже відомих нам даних можна зробити висновок, що духовний центр у Києві був заснований Рамою — царем-жерцем з подніпровського Шу-нуна. Рама приніс на північ, яка була заселена в основному європеоїдами-бореалами, 1) нову світоглядну систему, 2) нову соціальну організацію і 3) нові технології. 

1) Світоглядний прорив:

Рама заборонив людські жертвоприношення і зрівняв гідність чоловіка та жінки-матері. Він вчив, що людина збагачується світлом знань і любові з одного джерела — від Бога-Вседержителя, земним символом якого є Сонце. 

Людина складається з земної матерії, але вона є творінням Неба. Людина — це союз небесного і земного, невидимого світу і світу фізичного. На знак цього союзу небесного вогню і земної матерії Рама урочисто прийняв релігійний жовто-блакитний штандарт і хрест: вертикаль (Божественне чоловіче начало, еволюційний розвиток) і горизонталь (Божественне жіноче начало, збереження досягнутого), їхнє поєднання означало любов і народження дитини — Божого Сина. 

Рама вчив, що існування гармонійного союзу Неба і Землі має підкріплюватися необхідними структурами, організацією і матеріальним забезпеченням. Все, що робить людина, має цінність лише тоді, коли воно здійснюється нею свідомо і добровільно. 

2) Організаційний прорив:

Рама вчив, що земне людське суспільство подібне до суспільства на небесах. В основу організації Всесвіту покладена ідея (архетип) Людини — Пуруша. За цим єдиним людським “шаблоном” влаштовані і невидимий світ (Небо), і народ, і окрема особистість. Пуруша — це символ гармонійного поєднання Неба і Землі. 

 

Рама вчив, що кожна людина народжується вільною і має здібності до однієї з чотирьох сфер людської діяльності:  1) світоосягнення;  2) державна влада і збройний захист;  3) самостійна та ініціативна господарсько-організаційна діяльність;  4) виконання роботи під керівництвом інших людей.  Люди зі здібностями до одного з чотирьох видів діяльності формують 4 варни :  1) Люди духу — жерці і мислителі;  2) Люди влади — воїни і державні адміністратори;  3) Люди справи — господарі, здатні самостійно та ініціативно вести власне господарство;  4) Непосвячені — несамостійні виконавці, котрі потребують зовнішнього керування, наймані працівники, неповнолітні.  Всі чотири варни створені Богом з різних частин свого божественного тіла, тому вони взаємозалежні і складають цілісний соціальний організм. Кожна людина може вибрати свою варну. Лише у своїй варні людина може знайти свою природну діяльність і виконати своє земне призначення (“дгарму”). Для вибору свого шляху людина повинна володіти особистою свободою.

Кам’яна статуя Пуруші — символа гармонійного поєднання божественного і земного, духу і плоті

Перші три варни належали до “двічі народжених” — посвячених до самостійної діяльності. Кожна з цих варн мала свій символічний колір (барву): 1) жерці — білий; 2) воїни — червоний; 3) господарі — чорний. Тому державним символом став біло-червоно-чорний триколор (білий нагорі, чорний внизу). Він відображав соціальну структуру арійців і символізував нерозривну єдність трьох активних варн. Цей символ зберігся у традиційній українській вишиванці — на білому полотні червоними і чорними нитками. 

3) Технологічний прорив:

Рама і керовані ним арії-аратти познайомили місцевих бореалів із землеробством, яке вже стало можливим після потепління післяльодовикового періоду. Вони навчили їх здоровому способу життя і правильному харчуванню. Їжа була розділена на “чисту” і “нечисту”. Рама заборонив споживати вміст шлунків убитих оленів, турів та інших тварин, що було поширеним у місцевих мисливців. 

Рама запровадив правило зовнішнього обмивання, причому з милом. Неподалік оселі Рами спорудили милоробню. Мильну масу робили з особливих трав і грязей за рецептом Рами. 

Таким чином, нова цивілізація починалась з духовного і фізичного очищення, а її системоутворюючим принципом стало ГАРМОНІЙНЕ ПОЄДНАННЯ НЕБЕСНОГО І ЗЕМНОГО. Це була головна ідея Рами. Вона закодована в самому його імені: “РА” (активне небесне начало, божественне світло, Бог) , “МА” (пасивна матерія, речовина, земний світ). 

Ця ідея РАМИ зафіксована в арійському релігійному жовто-блакитному прапорі: нагорі — дух, внизу — матерія. Нинішній синьо-жовтий державний прапор України не обіцяє їй нічого доброго, оскільки декларує збочений стан домінування пасивної матерії над активним духом. Хоча, треба сказати, він точно відповідає нинішньому тимчасовому стану деградації і духовної темряви. Як і державний гімн “Ще не вмерла Україна...”. Для відновлення повноцінного життя Україні потрібно повернутися до арійського жовто-блакитного штандарта і утвердити релігійний гімн “Боже великий єдиний...”, але це вже тема окремої розмови.

— Але чому Рама пішов на північ, до Києва? 
Цивілізація третього психоінформаційного рівня, започаткована в Сонцеподібній Аратті, для свого розвитку потребувала нової енергетики, нових територій і нового духовного центру. Пошуками земель, сприятливих для розвитку раси, в ті часи займалися жерці. Якщо пам’ятаєте, саме жерці Чатал-уюка приблизно у 6200 році до н.е. підготували ґрунт для переселення малоазійських європеоїдів у Північне Надчорномор’я. 

Проте була ще одна поважна причина, яка стимулювала розселення на північ. Йдеться про природну катастрофу, що відбулася через дві тисячі років після Великого потопу.

5.4. Циркумпонтійська катастрофа

Під час зміщення літосфери у 7562 р. до н.е. Середземне море зачерпнуло багато солоної океанічної води. У цей час Руське (Чорне) море було прісноводним озером. Коли ж пішло інтенсивне танення європейських льодовиків, то рівень води в Середземному морі зріс ще більше. Приблизно у 5600 р. до н.е. води Середземного моря прорвалися через Босфор і хлинули в Руське озеро. Ця грандіозна подія описана у науковій праці Вільяма Раяна i Волтера Пітмана “Великий Потоп” . 

Автори книги є старшими науковими працівниками Ламонт-Догерті Земної Обсерваторії Колумбійського Університету. Обидва вчені отримали Медаль Шепарда за визначні дослідження в галузі морської геології. Кінець Холодної війни дав змогу вченим дослідити дно Чорного моря з корабля разом із вченими-океанографами з Болгарії, Росії і Туреччини. За допомогою сучасних методів і приладів їм удалось надійно установити, що колись Чорне море було прісним озером, яке лежало на сотні метрів нижче рівня Світового океану. За допомогою складних методів датування знахідок вони показали, що приблизно 7600 років тому солона морська вода Середземного моря прорвалась через долину Босфору і з неймовірною силою влилась в озеро, знищуючи все живе на своєму шляху. Рев цієї “Супер-Ніагари” можна було чути за сотні кілометрів. 

На думку авторів, ця велика катастрофа викликала небувалу в історії міграцію людей. Автори зробили археологічні, генетичні і лінгвістичні дослідження і показали людські переселення з прибережжя Чорного моря в усі напрямки світу, включаючи Палестину і Месопотамію. Люди пішли до західної Європи, центральної Азії, Китаю, Єгипту і Персидської затоки. Автори вказують, що “Чорноморські Люди” напевно є тими загадковими прото-Шумерами, що розвинули першу велику цивілізацію в Месопотамії. 

5.5. Ті, що врятувалися від потопу

Внаслідок порівняно швидкого затоплення великих густозаселених територій навколо Руського моря загинуло багато людей. Але ситуація була пом’якшена тим, що гіперборейські жерці, завдяки доступу до “Ефірних хронік”, змогли частково спрогнозувати майбутнє і завчасно вивести людей з небезпечних територій. 

Перший потік переселенців під проводом жерців Шу-нуна покинув Північне Надчорномор’я ще за 1 – 2 століття до Циркумпонтійської катастрофи. Таку поспішність можна зрозуміти, адже точної дати катастрофи ніхто не знав (“Ефірні хроніки” рідко дають точні дати), тож жерці вирішили не спокушати долю. Початок цього Великого переселення вчені відносять на початок VІ тисячоліття до н.е. , що збігається з хронологією Шу-нуна. Згідно з цим гіперборейським літописом, у 5702 році до н.е. в Сонцеподібній Аратті були проведені якісь реформи і відбулось часткове переселення в Месопотамію. Технічно переселення стало можливим завдяки винайденню колеса і воза, а також опанування потужної тяглової сили — українських сірих волів. 

Вірогідно, що це переселення очолив легендарний Зіасудра, праведник, цар-жрець міста Шуруппак, він же Ной. Традиційно ім’я Зіасудра перекладається з шумерської як “той, що знайшов життя довгих днів”. Як показав Юрій Пєтухов, Зіасудра — це типове двокорінне індоєвропейське ім’я, де “зіа-дзіа” — це “день”, а “судра”, “су-дар” — “об-дарований” або “воло-дар”. Тобто Зіасудра означає “обдарований днями” або “володар днів” . Фактично, йдеться про “володаря часу”, оскільки Зіасудра передбачив час Циркумпонтійської катастрофи і врятував свій народ від загибелі. Назва міста Шуруппак — це також двокорінне індоєвропейське слово, але, як часто буває, перевернуте і, на думку Юрія Пєтухова, первинно звучить як Руш-капа або Рус-капа зі значенням Руське-капище, Капище Русів, тобто святилище русів . Оскільки на санскриті слово “сур” означає “праведник”, то точнішим перекладом буде “Святилище Праведника”.

Коли гіперборейський жрець Зіасудра прийшов зі своїм народом у Месопотамію, його назвали Ноєм, що означає “Новий”. Ной і його рід — це “нові люди”, нове покоління людей, які переселилися в країну, що вже підсихала і відроджувалася після солоних вод Великого потопу двохтисячолітньої давності. “Ной — це трансформований у міфах народів семіто-хамітської групи один з основних героїв індоєвропейського епосу про Потоп і праведника, що врятувався” . Пам’ять про цих “нових людей”, які прийшли разом зі своїм скарбом і домашніми тваринами, пізніше злила в одне ціле і Великий потоп, і Циркумпонтійську катастрофу. Згодом це було зафіксовано у міфі про потоп у шумерській “Поемі про Гільгамеша” , а через два тисячоліття — у біблійній книзі “Буття”. 

Трохи пізніше друга відома нам хвиля переселенців з Північного Надчорномор’я пішла на північ під керівництвом іншого праведника — царя-жерця Рами. У 5508 році він освятив у Києві новий духовний центр і проголосив, що це є “земля обітована” для нової цивілізації. Нині її прийнято називати “Трипільською археологічною культурою” або “Трипільською Араттою”. Для втікачів з причорноморської Сонцеподібної Аратти території Придніпров’я стали Ноєвим ковчегом. Літочислення від 5508 р. до н.е. проіснувало в Україні до 18 ст. (було скасоване Петром I у 1721році).

Таким чином, потужне розселення з Гіпербореї відбувалось у двох протилежних напрямках — на південь у межиріччя Тігра і Євфрата (Месопотамію) і на Північ — в межиріччя Дністра і Дніпра (Середнє Подніпров’я). В результаті виникли два потужні цивілізаційні центри, відомі як Сумерія і Трипілля. Ось як це звучить сухою мовою науки: 

“Країна землеробів” Аратта сформувалась в VI тисячолітті до н.е. в Подунав’ї і змістилась протягом середин V-IV тисячоліть до н.е. на Правобережжя Середнього Подніпров’я, де відома нині як «трипільська археологічна культура». Переміщення ядра найдревнішої у світі держави Аратти з Подунав’я в Подніпров’я обумовилось, передусім, тиском нової хвилі (“культура Вінча”) вихідців з малоазійської прабатьківщини індоєвропейців. Внаслідок цього первинний шлях в Малу Азію виявився утрудненим — і Аратта почала торити новий шлях, з Подніпров’я через Кавказ. Це явище, розпочате жерцями і відоме археологам як “азово-чорноморська лінія розвитку степового енеоліту”, якимось чином стимулювало виникнення Сумера. Контакти аратто-сумерських жерців засвідчені в “Гроті бика”, “Північному гроті” та інших Кам’яної Могили на р. Молочній, в I кромлеху Великоолександрівського кургану, а наступні господарські та інші зв’язки — в металургії племен “усатівської культури”, у возах носіїв “старосільського та інших типів алазано-беденської культури”, в знайомстві нижньодніпровських племен “катакомбної культури” з сумерською “Поемою про Гільгамеша”. (див.прим)

Найцікавіше те, що цивілізації північного і південного Межиріччя розвивалися синхронно: “Увагу дослідників все більше привертає подібність історичних процесів, котрі протікали в пізньому Трипіллі (придніпровській Аратті) і Месопотамському Сумері. Одночасно виникли і розквітли міста, одночасно уніфікувались, а згодом занепали культури; запанування в Сумері семітської династії Аккаду збіглося з трансформацією Трипілля в інші культури” .

Гіперборейська Аратта була перехідною ланкою між старим і новим світом, була предтечею Придніпровської (Трипільської) Аратти. Річ у тім, що в період 5969-5434 р. до н.е. новонароджена арійська раса ще живилась традиціями і мудрістю допотопної бореальної раси. Проте настав час розірвати “пуповину” і почати самостійне існування. Для цього треба було почати розвиток на новій території. Нею і стало Дніпро-Дністерське межиріччя, де почався новий етап розвитку арійської спільноти.

Але повернімось до гіперборейського духовного центру. На одній з плит (37/4-34/А) Кам’яної Могили є такий напис: “Бог Енліль засуджений за неправильне одруження з Нінліль і страчений. Однак пізніше (відшукавши в потойбічному світі Нінліль разом з їх сином — богом місяця Ензу) Енліль воскресає” . Що означає ця загадкова подія, яку зафіксували наші пращури у головному святилищі білої раси, а жерці з віддалених земель копіювали для своїх храмів? Вона назавжди могла б лишитися нерозгаданою таємницею, якби не сумери та їхня унікальна культура.

Продовження

Версія для друку (293 Кб)

Шановні друзі! 

Запрошуємо Вас висловити свої міркування, зауваження і пропозиції щодо питань, які досліджуються в "Арійському стандарті", адже Ваша участь та інтелектуальна творчість - це невід'ємна складова жанру веб-серіалу. Давайте для цього використаємо технологію "ПЕРЕХІД-форум". Крім того, Ви можете поставити запитання безпосередньо автору дослідження:

На прохання перших учасників "Арійського стандарту" нові серії виходитимуть щочетверга, щоб була можливість у робочі дні роздрукувати текст і спокійно прочитати його у вихідні.