Північні неоантропи найменше змішалися з палеоантропами. По-перше, холодні північні території були найменш заселені палеоантропами, тому й контакти з ними були найменш інтенсивними. По-друге, світла пігментація неоантропів, яка виникла внаслідок генної мутації і стала домінантною ознакою в умовах дефіциту сонячного світла, сприяла чіткому розділенню на “своїх” і “чужих”, створила суттєвий міжрасовий бар’єр. Все світле стало вважатися своїм, добрим, красивим , божественним, а все темне — чужим, злим, поганим, небезпечним, потворним, демонічним. У свідомості білої людини цей фундаментальний архетип існує і досі. 

Саме тому словом “раса”, що означає “чистий”, первинно називалася саме біла раса як найменш змішана з палеоантропами. 

Зазначимо, що внаслідок схрещування згаданих двох підвидів Homo sapiens виникало цілком здорове і життєздатне потомство. Разом з тим достеменно відомо, що поведінка палеоантропів і неоантропів відрізнялась — у них була різна ментальність: 
“І одним, і другим було властиво турбуватися про немічних і хворих членів суспільства, ховати померлих. Однак на стоянках неандертальської людини виявлені у величезній кількості залишки осіб їхнього підвиду, насильно підданих смерті, з розтрощеними черепами і “мозковими” кістками, що однозначно говорить про значне поширення серед неандертальців канібалізму. Ця внутрішня особливість підвиду мала надзвичайно стійкий характер протягом багатьох десятків тисячоліть. Вже пізніше дослідники неодноразово стикались і стикаються досі з канібалізмом в середовищі африканських, полінезійських негроїдних племен і, в меншій мірі, з пережитками канібалізму у окремих монголоїдних народів і народностей (зокрема, ритуальним поїданням людської печінки японськими самураями і т.п.). 

Дані антропології свідчать, що найбільше число підвидових ознак неандертальців (черепна коробка видовжена у відношенні “обличчя – потилиця” і нижча, широке обличчя, низький і часто спадистий лоб, приплюснутий ніс з широкими отворами, висунута вперед нижня частина обличчя, скошене назад підборіддя, масивний кістяк, особливості будови тіла тощо) збереглось в негроїдній і монголоїдній расах. У європеоїдній расі подібні ознаки практично непомітні (за винятком вторинних ознак у представників середземноморських підрас європеоїдної раси, проте вони мають значно пізніше походження)” .

Біла раса, як найбільш прогресуюча лінія неоантропів, досягла найбільших успіхів у розвитку первісної мови. Ця північна (бореальна) мова формувалася одночасно з бореальною (гіперборейською) расою. Коли виникла ця мова? “Зародження і формування мови є процесом складним і не має певної дати свого початку. І все ж цілком очевидно, що рання бореальна прамова існувала вже в 35-30 тисячоліттях до н.е.” 

Ймовірно, важливою подією в житті європеоїдів-русів було те, що вони навчилися вимовляти звуки “а” і “о” (встановлено, що ці звуки були принципово недоступними для палеоантропів ), а пізніше і звук “р” — найбільш дзвінкий, вібруючий, енергійний. Можливо, що при цьому у них виникала така ж радість, як і у сучасних дітей, коли вони починають вимовляти цей звук і застосовувати його де треба і де не треба. Оскільки освоєння цих звуків було чимось надзвичайним, то слова зі звуками “р”, “а”, “о” бореали почали використовувати для позначення всього радісного, світлого (русявого, яркого), чистого (расового, породистого), енергійного (ярого, ударного, разячого), бойового (самара), сонячного і божественного (Ра, Ярило) . 

За даними антропології, приблизно у 25 тис. до н.е. біла раса (а отже, і бореальна мова) вже сформувалась, тобто витворився підвид, добре пристосований до природно-кліматичних умов свого проживання. Після вдалого пристосування у більшості випадків починається стрімке зростання населення і його поширення на нові землі. І справді, “у 25-15 тисячоліттях до н.е. ми зустрічаємо кроманьйонців повсюдно від Піренеїв до Камчатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки (стоянка Нельсон-бей)” . Водночас, тобто починаючи з 25-го тис. до н.е., популяція неандертальців у Європі різко скорочується. На думку дослідників, однією з причин цього були війни між неандертальцями і європеоїдами-кроманьйонцями.

Невеликі збройні сутички мали місце і між самими європеоїдами. Проте, згідно з даними археології, на бореальному етапі європеоїди не вели братовбивчих воєн. Потужним стримуючим чинником була спільна мова. Ворожнеча між носіями бореальної священно-ритуальної мови була заборонена жерцями-волхвами. “Війни велись з пограничними племенами неандертальців, представниками Гомо еректус, змішаними племенами, тобто з «чужими, темними, поганими, німотними»” .

По мірі розселення від расотворчого центру до периферії зростало змішування з місцевими палеоантропами. В той же час у самому центрі, завдяки значному перевищуванню народжуваності над смертністю, підтримувався розвиток “чистої лінії” — відбувався “чистий процес” . Подібно до чистої води поблизу джерела, з якого бере початок озеро. Крім того, навколишні споріднені племена створювали своєрідний “етнічний кокон”, який служив додатковим захистом від змішування.

Ядро білої раси витворилось у приполярному Північному Надчорномор’ї, куди прийшла північна хвиля неоантропів. Згодом білі люди (руси, ярії) опанували всю територію навколо Руського (Чорного) моря — т. з. Циркумпонтійську зону. Далі вихідці з Півночі почали заселяти теплий Близький Схід і Месопотамію (первинну батьківщину неоантропів), витісняючи з цих “райських” територій місцевих первинних неоантропів. Вони мали достатньо сили для оволодіння цими землями, оскільки були розвиненішими за неоантропів-автохтонів. Як пише Юрій Пєтухов, у 25 тисячолітті до н.е. європеоїди (“руси-бореали”), зберігаючи всі основні етнічно-культурно-мовні ознаки неоантропів, вже суттєво відрізнялися і від своїх пращурів, що 10 тисячоліть перед тим проживали на Близькому Сході, і від своїх родичів-сучасників, які проживали на тій же первинній прабатьківщині. Кілька тисячоліть безперервного руху — руху у постійній боротьбі за виживання — перетворили колишніх “розніжених” мешканців помірної зони на невибагливих, витривалих і надзвичайно стійких сіверян . Ймовірно, що через якийсь час більша частина європеоїдного населення проживала вже на територіях Малої Азії, Близького Сходу і Месопотамії.

Відомо, що самоназви народів здебільшого підкреслюють якусь яскраву ознаку, яка найбільше відрізняє їх від інших народів. Мешканці “льодової кромки” — мисливці за мамонтами — були інтелектуально, фізично і організаційно сильнішими, ніж їхні сучасники-неоантропи з помірної зони. Вірогідно, що самоназва “ярі”, “ярії”, “арії” якраз і позначала цю особливу життєстійкість. А біла шкіра, русяве волосся і світлі очі стали зовнішніми ознаками цієї життєвої сили. 

Головними причинами особливої життєздатності європеоїдів були:
1) найбільш якісний вихідний людський матеріал (найбільша первинна чистота неоантропів через мінімальні змішування з неандертальцями);
2) найбільш жорсткий природний добір в умовах приполярної Європи.

4.1. Культурна однорідність

Починаючи з 25-го тис. до н.е. європеоїди пережили демографічний вибух і протягом кількох тисячоліть заселили величезні простори Євразії, а також, у меншій мірі, Африку. Про це свідчать не лише залишки їхніх скелетів, але й мистецтво. Дивовижно, але печерний живопис і скульптури цього періоду, не дивлячись на величезні відстані, творився за одними канонами і неначе несе на собі відбиток руки одного майстра, однієї школи. 

Взагалі, європеоїди-кроманьйонці 25-го тисячоліття до н.е. були значно розумнішими, ніж нам здається. Відомо, що у ті часи вони вже мали розвинуту систему магічних обрядів, для здійснення яких будували спеціальні святилища, оздоблені витворами первісного мистецтва. Треба сказати, що деякі палеолітичні малюнки виглядають цілком сучасно і навіть професійно.

На той час вже існували музичні інструменти: духові (флейти), ударні (барабани) і струнні. Наприклад, на стоянках Подніпров’я відкриті чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію з шістьма отворами для видобування цілої гами звуків . 

Видатний антрополог Хведір Вовк у Мізині над Десною розкопав селище, де знайшов кістки мамонта, північного оленя, багато крем’яного знаряддя та виробів з мамонтової ікловини. Між останніми особливо цікаві орнаментовані ритим меандром браслети, а також єдині такого роду у світі стилізовані фігурки пташок і тварин. Знахідка датована 25-20 тисячоліттями до н.е. (Енциклопедія українознавства, том IV, с.1514) . 

У районі Сунгиря, під Володимиром, знайдені кісткові рештки вождя одного з родів палеоєвропейців. “Це було багате поховання 24-го тисячоліття — мабуть, одне з перших воістину царсько-княжих поховань, що поклало на багато тисячоліть вперед традицію поховання правителів родів і держав древніх русів (європеоїдів-бореалів — І.К.) та їх наступників” . 

У Костенках під Воронежем знайдені залишки величезного приміщення площею 600 кв. м, датованого 18-15 тисячоліттям до н.е. (періоду часткового потепління і розквіту Оріньяко-Солютерської археологічної культури); приміщення мало 9 вогнищ для обігріву, святилище (прикрашене скульптурами жінок, мамонта, ведмедя, печерного лева), склади для продуктів та зброї, майстерню з примітивними верстатами з великих кісток мамонтів. Мешканці поселення вже добре вміли шити одяг — зі знайдених статуеток видно, що вони одягалися в добре припасовані хутряні комбінезони з капюшонами . 

Таким чином, європеоїди 25 — 15 тис. до н.е. вже мали достатньо розвинену культуру і непогано облаштовані поселення. Сучасні дослідники звертають увагу на те, що “в Північній Африці і на Близькому Сході постійних і довготривалих поселень, які відносяться до цього періоду, не знайдено, тамтешні мешканці продовжували вести чисто кочове життя — що не зайве врахувати тим, хто звик вважати цей регіон єдиним і унікальним вогнищем людської культури” .

4.2. Расові чистота і змішування — взаємодоповнюючі процеси

З погляду вертикальної типології, формування в районі Близького Сходу і Месопотамії популяції неоантропів у 40 тис. до н.е. означало освоєння Людиною першого (базового) психоінформаційного рівня розвитку. Власне, це й було сотворення “перших людей” — Адама і Єви. Згідно з християнською традицією, вони проживали в земному Раю, який знаходився саме на території Месопотамії. 

Змішування неоантропів з палеоантропами Африки і Азії та формування негроїдної і монголоїдної рас протягом 35-30 тисячоліть до н.е. дозволило “підтягнути” палеоантропічну людність на цей базовий рівень. Іншого способу просто не було, оскільки “перенесення вищої цивілізації на нижчі раси можливе лише шляхом змішування крові, причому має відбутися злиття з елементами обдарованішої раси. Простого економічного і психологічного дотику недостатньо, щоб викликати тривалі розумові перетворення. Сила ідей розбивається об органічну обмеженість природного обдарування” .

Формування бореальної (європеоїдної) раси супроводжувалось стрибком на другий психоінформаційний рівень. Як ми вже говорили, це стало можливим завдяки чистоті вихідного людського матеріалу (мінімальними змішуваннями з палеоантропами) і найбільш жорстким умовам природного добору. 

Зі всього сказаного вище випливають два важливі висновки:
1) Для нормального розвитку людського роду потрібна наявність двох протилежних процесів: а) розвиток чистої лінії (раси) і її зростання; б) міжрасові змішування. При цьому територія расотворчого казана виступає в ролі расово чистого еволюційного центру, а навколишні території, на яких відбуваються змішування — в ролі еволюційної периферії.
2) Перехід на наступну вищу сходинку психоінформаційного розвитку потребує формування нової раси. 

4.3. Примордіальна Традиція

Перехід на другий рівень відкрив перед європеоїдами принципово нову можливість, яка у неоантропів знаходилась у зародковому стані. Йдеться про можливість свідомого контакту з Творцем. Сутність цього феномену ми розкриємо у наступних публікаціях, а поки лише скажемо, що важливим моментом цього контакту була (і є досі) здатність доступу (“підключення”) людини до Загального інформаційного поля (“Ефірних хронік”, “Хронік Акаши” або “Книги Господньої”). Саме з такого роду підключенням пов’язані феномени яснобачення, телепатії, одкровення тощо. 
Ця мутаційна зміна, базована на реалізації потенцій Третьої сигнальної системи (див. “3. РАСА-I: Неоантропи”), дозволяла отримувати знання “неземного” походження у вигляді образів та інтуїтивних ідей (завдяки Третій сигнальній) і розуміти їх (завдяки Мові). Саме тому “Слово” — це і мова, і знання, і наука. Володіння Словом було головною відмінністю європеоїдів. У цьому сенсі вони були “Слов’янами” — носіями мови і вищих знань. 

Здатність “підключатися” до згаданої “Вселенської бібліотеки” є дарованим згори додатком до можливостей другого психоінформаційного рівня, особливою Божою ласкою, яка значно прискорила розвиток людства. Нагадаємо, що другий рівень, на відміну від першого, дозволяє ефективно засвоювати і застосовувати чужий досвід.

Знання “неземного” походження, що дійшли до нас з мороку тисячоліть, позначаються терміном Примордіальна Традиція (тобто первинна традиція). Що про неї відомо?

 

По-перше, те, що ці знання не могли бути створені тодішніми людьми, дуже часто в них навіть не було практичної потреби (наприклад, знання про відстань від Землі до Сонця чи алгебраїчні рівняння з кількома невідомими). Принципи Аюрведи (ведичної медицини) — це принципи медицини майбутнього, до якої лише підбирається сучасна наука. Інший приклад — знання про космічні цикли та їх тривалість, уявлення про Сина Божого як іпостась Святої Трійці, здатну безпосередньо контактувати з людьми. Вищою формою цього контакту мало бути прийняття Сином Божим людського тіла від земної матері. Реконструкція стародавніх міфів приводить до висновку, що завдяки “Ефірним хронікам” багато тисячоліть тому вже було відомо про майбутній прихід Спасителя. По-друге, “існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборейських регіонів” . Гіпербореєю називали Північне Надчорномор’я, яке по відношенню до Месопотамії (батьківщини неоантропів) знаходилося точно на півночі, “на льодовій кромці” (в античні часи з Гіпербореєю ототожнювали Скитію).

По-третє, за деякими даними, корені Примордіальної Традиції сягають в минуле на 25 тисячоліть. Це збігається з нашим уявленням, що вихід на другий психоінформаційний рівень відкрився лише тоді, коли біла раса в цілому завершила своє формування. Саме в цей час вона досягла фізичних і психічних параметрів, необхідних для доступу до Загального інформаційного поля (Книги Господньої).

З переходом на третій психоінформаційний рівень (із властивим для нього логічним мисленням) здатність європеоїдів-бореалів до читання Ефірних хронік поступово згасла і сьогодні зустрічається надзвичайно рідко. Просто настав час, коли людство вже повинно було жити власним розумом, без підказок “небесного довідкового бюро”.

4.4. Перша і друга хвилі “русявої діаспори”

Як ми вже знаємо, починаючи з 25-го тисячоліття до н.е. починається перша хвиля стрімкого розселення європеоїдів (“кроманьйонців”, “русів-бореалів”) у всіх доступних напрямках. Володіючи значною перевагою у розвитку, вони проходили через середовище місцевих народів як теплий ніж через масло. В результаті протягом історично короткого часу практично вся Євразія (за винятком Південно-Східної Азії) стала європеоїдною. Нагадаємо, що “у 40-10 тисячоліттях ні в Сибіру, ні в Середній Азії, ні на півострові Індостан монголоїдів не було. Вони з’являться там значно пізніше. І тому, коли йдеться про стоянки палеоліту, мезоліту і навіть неоліту на Далекому Сході, у Прибайкаллі, на Уралі, в Семиріччі, на Тібеті, у долинах Інду, то маються на увазі виключно європеоїди і, частково, європеоїдно-неандерталоїдні метиси, тобто змішані протоетноси. З цієї причини ми цілком обгрунтовано говоримо про існування у верхньому палеоліті (тобто у 35 тис. – 8 тис. до н.е. — І.К.) другого етнічно-культурно-мовного ядра русів-бореалів у Сибіру, третього — в Середній Азії, четвертого — у долині Інду” . При цьому на Близькому Сході зберігалося первинне ядро неоантропів, а у Північному Надчорномор’ї (Гіпербореї) — первинне ядро європеоїдів-бореалів.

Друга потужна хвиля розселення європеоїдів припадає на 15 — 8 тисячоліття до н.е. Цілком можливо, що воно було викликане демографічним вибухом внаслідок тимчасового потепління 18-15 тис. до н.е. і наступним похолоданням з новим наступом скандинавського льодовика. Цей етап добре простежується завдяки тому, що європеоїди оволоділи культурою “геометричних мікролітів”. Це маленькі кам’яні ножеподібні пластини у формі трапецій, трикутників, ромбів. З них виготовляли надзвичайно гострі і міцні ножі, тесаки, наконечники списів, гарпуни, серпи тощо. Технологією мікролітів володіли виключно європеоїди: “Вони є всюди, де живуть індоєвропейські народи, але їх немає там, де немає цих народів” . Крім того, “карта поширення геометричних мікролітів точно збігається з поширенням сільського господарства”, — очевидно, через те, що саме з гострих як бритва мікролітів виготовляли первісні серпи .

Поселення європеоїдів 12-9 тис. до н.е. (протоміста Зарзі, Заві Чені, Шанідар) — носіїв культури геометричних мікролітів, виявлені в горах Загросу (північний Ірак). Вся організація їхнього життя говорить про тісний зв’язок з їхньою північною батьківщиною: “У Зарзі знайдені матеріали, які дозволяють говорити про прихід носіїв цієї археологічної культури з півночі, із-за Кавказу — з руських степів” . Вчений пояснює, що “тут маються на увазі степи Північного Надчорномор’я — землі, з незапам’ятних часів заселені русами-бореалами і пізніше русами-індоєвропейцями” .

Загальновизнаним науковим фактом є те, що першим містом в історії людства був Єрихон — нинішній Ярихо (або Єрихо ) в Палестині (назва “Єрихон” є книжним утворенням). Значно рідше згадується інший твердо з’ясований факт — Ярихо з 9 тис. до н.е. заселяли європеоїди-бореали-протоіндоєвропейці. Європеоїди безроздільно панували на Близькому Сході до появи на цих територіях семітів у кінці 2 тис. до н.е.

Назва Ярихо, ймовірно, збереглася з найдавніших часів і сьогодні звучить майже так само, як і 11 тисячоліть тому. Цей топонім походить від “ярий”, “ярій”, “арій” (сонячний, життєдайний, сповнений життєвої наснаги) — самоназви європеоїдів-русів (порівняйте зі слов’янським “Ярило” — бог Сонця). Звідси ж походять і назви ріки Ярдан (Ярден , книжне — Йордан, “стрімка, енергійна, яра ріка”, від “дана”, “дон” — русло, ріка, дно), і міста Ярусалим (“яріїв-русів мир” від коренів “яр-рус” і “салим” — “мир” ). Слово “салим” означає як “мир”, так і “поселення”, “село”. Порівняйте з російським “мир”, яке також позначає “общину” і “людство” (напр., “строить всем миром”). Річ у тім, що у наших предків було два режими існування: рух під час переселення на нові землі і спокій, мир, коли зупинялися для осілого життя і створювали поселення, село. Тому Єрусалим — це “ярих русів поселення”.

Населенням Ярихо були “європеоїди достатньо високого зросту, які мали “кроманьйонську” комплекцію. Дані антропології дозволяють зробити висновок, що вони не мали домішок неандертальців. Всього в місті проживало не менше 3 тисяч людей. Вони вже вели достатньо розвинуте сільське господарство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград, інжир та інше), займалися полюванням. Їм вдалося одомашнити газель, буйвола, дикого кабана (прасеміти і семіти не вміли обробляти свиняче м’ясо і тому ніколи свиней не розводили; свинарство є ознакою індоєвропейської культури тваринництва). Вели торгівлю зерном, коштовним камінням, сіркою. Розкопки показали прямий зв’язок культури місцевих європеоїдів з культурою європеоїдів-бореалів. Фактично Ярихо був форпостом тодішньої цивілізації”. 

Сьогодні Ярихо розкопано не більше, ніж на 12 відсотків. Подальші дослідження першого міста європеоїдів-бореалів заморожені. Річ у тім, що всі археологічні розкопки на Близькому Сході протягом останніх десятиріч проводяться і фінансуються в рамках “біблійної археології”, тобто пріоритет надається об’єктам з історії юдейсько-ізраїльської етнічної групи. Якщо ж дослідники виявляють городище, селище, стоянку, місто індоєвропейців, то розкопки заморожуються і навіть вже отримані відомості не публікуються у наукових виданнях. Отримати ліцензію на розкопки археологічних культур індоєвропейців у наш час практично неможливо. На це існує негласна заборона. Сьогодні Ярихо-Єрихон передано під юрисдикцію Палестинської автономії. Вже розкопане навіть не законсервували, башти Ярихо, це перше і основне диво світу, віддані на руйнування і знищення .

Єрихон — перше місто європеоїдів-русів на Близькому Сході, але далеко не єдине. “На землях нинішньої Палестини, Сирії, Іраку, Ливану, Йорданії, частково Ірану і Туреччини існувало багато вогнищ культури, землеробства, виробництва, які можна вважати археологічними культурами єрихонського типу” .

4.5. Гіперборейський духовний центр

Після сформування білої раси у 25 тис. до н.е. частина європеоїдів-бореалів залишилась у своєму “етнічному лігві” — Північному Надчорномор’ї (Гіпербореї) , а більша частина розійшлась по всій Євразії. Не дивлячись на тисячі кілометрів, що їх розділяли, біла раса протягом десятків тисячоліть розвивалась як нерозривна цілісність. Це досягалося завдяки наявності єдиного духовного центру — святилища в гротах Кам’яної Могили на річці Молочній поблизу нинішнього Мелітополя. 

 

На плитах гротів зафіксовані послідовності знаків 12-6 тисячоліть до н.е., які є першим у світі ритуально-магічним письмом . Завдяки зусиллям відомого археолога Юрія Шилова і шумеролога професора Анатолія Кифішина вдалося розшифрувати значну частину цих записів. У тому числі і приблизну назву святилища — “Шу-нун” , що перекладається як “Рука-закону володарки” (за розшифровкою А.Г.Кифішина). Найдавніші розшифровані письмові записи позначені 11582-им роком до н.е. Це перше у світі письмо було піктографічним, а дати, за словами А.Кифішина, позначались різницями циклів Місяця та Сиріуса — найяскравішої після Сонця зірки (таке датування зберігалось на Близькому Сході ще й за шумерських часів). Фактично жерці Шу-нуна вели перший у світі міфо-історичний літопис.  Священні записи Шу-нуна копіювалися жерцями європеоїдної діаспори, передусім з Циркумпонтійської зони. Наприклад, фрагмент літопису Шу-нуна було відтворено на барельєфі святилища Чатал-уюка, датованого Дж. Меллартом 6200±97 роком до н.е. Багато копій цього літопису знаходимо також у бібліотеках Шумера (Сумера).  Зв’язки між європеоїдами Півночі і Півдня Циркумпонтійської зони були надзвичайно тісними. Річ у тім, що “жерці-волхви Кам’яної Могили, Чатал-уюка, Хачилара, Ереду, Убейда, Ярихо-Єрихона та ін. були жерцями-волхвами одного народу, точніше, одного суперетносу русів. Вони говорили на одній мові (або дуже близьких діалектах). Сама мова не могла сильно змінитися навіть при дуже значному географічному розпорошенні її носіїв. Чому? Тому що у неї, мови, не було конкурентів — погранично-периферійні протоетноси були практично німотні, «без’язикі»” .

Браслет 26 тис. до н.е. з Мізина (Україна) і чаша 6 тис. до н.е. із Джан Хасана (Анатолія). Той самий свастичний узор, характерний для білої раси. Ці предмети розділяє 20 тисячоліть, але вони виготовлені в одній традиції. Внизу — узор з традиційної української вишиванки.

На основі існуючих археологічних даних можна впевнено говорити про постійні паломництва жерців-волхвів півдня до добре відомих для них святинь півночі. Серед іншого, про це говорять записи, залишені ними на плитах Кам’яної Могили, і сліди здійснених ними ритуальних жертв. Ці паломництва відбувалися на тлі постійних торговельно-обмінних і культурно-родових зв’язків. 

Чому паломники з технологічно розвиненіших південних центрів суперетносу йшли у північні, ще достатньо первозданні місця? “А вони і йшли за первозданністю. Так і нині з надсучасних мегаполісів паломники їдуть у первозданну глухомань на поклоніння чомусь такому, що не змінилося з давніх часів, зберегло себе у цій глухомані” . У пам’яті і побуті Гіпербореї ще були свіжими традиції перших європеоїдів-русів — безстрашних мисливців за мамонтами, носорогами і гігантськими оленями. Тут ще витав дух героїчної раси, яка пройшла жорстокий природний добір, освоїла нову екологічну нішу і дала надзвичайно здорове, загартоване, чисте потомство. Руси Північного Надчорномор’я були “охоронцями “істинно-православної”, тобто первозданно справжньої віри (світогляду), яка була частково втрачена близькосхідними русами за п’ять-шість тисячоліть активного землеробства і скотарства (з 12-11 по 6-5 тис. до н.е.)... Волхви-паломники та їхні посланці йшли на північ за первозданною, невтраченою істиною. Вони знаходили те, що шукали, і переносили на південь. І тому ми ще раз можемо з упевненістю сказати, що практично всі космогонічні уявлення, міфоритуали, міфообрази і міфотрадиції, властиві давнім цивілізаціям Близького Сходу (від Шумера і Аккада до Єгипта, Хеттії і Філистії ), були випрацювані і збережені русами-бореалами півночі... З цієї причини північ завжди володіла для південних, середземноморських цивілізацій особливою сакральністю, а сіверяни (“гіпербореї” у давньогрецькій традиції, “бореали” в нашому розумінні) були “священним народом”, хоронителем віри і звичаїв предків.

По суті, так воно і було. Руси-бореали в силу відомих нам причин найкраще зберігали свій підвидовий антропологічний образ (брахікефальність, світлі покрови, високий зріст і грацильний кістяк), первинну ностратично-бореальну мову і первинний, випрацюваний ще з 40-го по 25-те тисячоліття, світогляд.

Прихід нових форм господарювання, а також просочування в їхнє середовище все більшої кількості представників середземноморської підраси з часом буде змінювати й бореалів. Історія Європи, історія Середземномор’я — це історія витіснення брахікефальних європеоїдів кроманьйоно-бореального типу доліхокефальними метисами європеоїдно-негроїдного типу” . 

Але авторитет Гіперборейського духовного центра Кам’яної Могили (Шу-нуна) тримався не лише на первозданності, чистоті, “незіпсованості цивілізацією”. Як ми вже говорили, вихід білої раси на другий психоінформаційний рівень уможливив доступ до Загального інформаційного поля (Ефірних хронік, “Книги Господньої”) . Як ми вже знаємо, європеоїди-бореали знайшли вхід до “Вселенської бібліотеки” і навчилися читати “книги”, написані не ними. “Книги” зі знаннями, які випереджали свій час на десятки тисячоліть і які “читачі” розуміли лише частково, в міру свого розвитку. 

В цих “книгах” руси-бореали знаходили і знання про розвиток Всесвіту, і дані про параметри Сонячної системи, і закономірності людського розвитку, і записи подій, які можуть відбутися у майбутньому, і прихід Спасителя — все те, що нині відомо як Примордіальна (Первинна) Традиція. 

Відбиток цієї Традиції ми пізніше знаходимо у “неземній” культурі Сумеру, а її залишки — у спадкоємниці Сумеру Вавілонії (Халдеї), у знаменитих халдейських мудреців. Вторинні і нижчі залишки Традиції, а саме мистецтво пророкування (точніше, передбачення майбутнього) , було засвоєне євреями (у часи вавілонського полону) і старанно ними культивувалось, про що свідчить величезна кількість пророцтв Старого Завіту. 

Саме в силу описаних вище причин Кам’яна Могила була духовним центром білої раси (звідки зберігся усталений вираз “Свята Русь”). “Не виключено, що комплекс подібних святилищ древнього типу (саме печерно-гротових, а не створених штучно, рукотворних храмів) і був тим сакральним магнітом, що притягував жерців-волхвів розселених по Євразії багаточисельних родів русів — подібно до того, як Кааба в Мецці притягує до себе мусульман-паломників із усього світу” . 

4.6. Духовний імпульс і його розгортання

Для характеристики незайманої чистоти і первозданності Гіпербореї цитований вище Юрій Пєтухов вжив епітет “глухомань”, який може призвести до викривлених уявлень про тодішній стан Північного Надчорномор’я. Річ у тім, що будь-яка цивілізаційна будова має “три поверхи” — три складові:
1) духовно-світоглядну,
2) соціально-організаційну,
3) технологічну.

Розвиток цивілізації завжди починається з духовно-світоглядного імпульсу. В цей час реалізуються найбільш високі потенції — ті, що пов’язані з самореалізацією людини, з її фізичним, психічним і духовним розвитком. В термінах видатного соціолога Пітірима Сорокіна, це фаза “ідеаційної культури” , головними цінностями якої є Бог і людська душа. У цей час для здійснення справ потрібно найменше формальностей, законів, приписів, оскільки людей згуртовує єдиний дух, жива Традиція і закон, який звучить у їхній душі.

Наступна, соціально-організаційна фаза, є більш заземленою і прагматичною. Під час цієї фази (“ідеалістичної” — за Сорокіним) людська енергія більше спрямовується на питання державотворення, суспільної організації, боротьби за владу, завоювання територій тощо. Це час реалізації інших, більш “земних” потенцій. Внутрішній закон затуманюється, і тоді людей згуртовує не стільки дух, скільки державні закони, організації, соціальні установи.

На останній, технологічній (“сенсорній” за Сорокіним) фазі, головними цінностями стають чинники, що забезпечують чисто матеріальні аспекти людського існування. Традиція забувається, про духовні прояви (наприклад, совість) людям стає якось навіть незручно говорити. Форми суспільного життя костеніють, особисте благо ставиться вище за спільне благо. Натомість народна енергія спрямовується у технологічне русло, і спільнота переживає справжній “технологічний бум”. На цій фазі реалізуються найбільш заземлені потенції, а головним об’єднуючим чинником стають матеріальні блага, гроші, чуттєві насолодження. 

Оскільки прояви цієї фази є матеріальними і наочними, то багатьом здається, що саме тепер цивілізація досягнула найвищого рівня. Проте згодом стає все очевиднішим, що це ілюзія. Різке ослаблення духовного об’єднуючого начала робить спільноту нестабільною, тканина життя розпадається. Тоді у активної частини людей раптом з’являється ностальгія за первозданною духовністю. Таким чином виникають передумови для нового духовного імпульсу і переходу до “ідеаційної” фази НОВОГО ЛЮДСЬКОГО ЦИКЛУ. 

Проте цей міжфазовий перехід не є реставрацією минулої духовності, адже те, що було добрим вчора, сьогодні може стати пережитком і гальмом. Життя продовжується лише через смерть і нове народження. Високотехнологічна, але бездуховна цивілізація вмирає. На її місце приходить нова система — неформальна, буйна, сповнена життєвої енергії і прагнення здорового життя. Її об’єднуюча сила — прагнення до святості, її метод — імпровізація. Вона з’являється тихо і непомітно, її помічають лише тоді, коли паросток нового життя “скромно”, але неухильно проламує асфальт старої цивілізації.

А чи можливий ідеальний варіант, коли відбувається поєднання високої духовності і високих технологій, небесного і земного? Так, можливий. 

Річ у тім, що процес “духовність → соціальна організація → технології” розвивається не лише в часі, але й просторі — від центру до периферії. Тобто в первинному центрі творення цивілізації в цілому домінує її духовно-світоглядна складова, яка поступово ослаблюється по мірі віддалення до периферії. Тому на крайній периферії в цілому домінують технологічні аспекти цивілізації. 

Таким чином виникають два цивілізаційні полюси: духовний у центрі і технологічний на периферії. Цивілізаційний прорив відбувається тоді, коли частина висотехнологічної периферії повертається до високодуховного центру. Або коли технологічна периферія створює інфраструктуру, яка пізніше буде по-своєму використана духовним центром . Саме завдяки цьому механізму відбувся цивілізаційний перехід на третій психоінформаційний рівень, в процесі якого виникла нова раса, відома під назвою ...

Продовження >>>>

Версія для друку (290 Кб)

Шановні друзі! 

Запрошуємо Вас висловити свої міркування, зауваження і пропозиції щодо питань, які досліджуються в "Арійському стандарті", адже Ваша участь та інтелектуальна творчість - це невід'ємна складова жанру веб-серіалу. Давайте для цього використаємо технологію "ПЕРЕХІД-форум". Крім того, Ви можете поставити запитання безпосередньо автору дослідження:

На прохання перших учасників "Арійського стандарту" нові серії виходитимуть щочетверга, щоб була можливість у робочі дні роздрукувати текст і спокійно прочитати його у вихідні.