Ісус Христос народився у Вифлеємі — тому самому місті, де тисячоліття тому народився білявий Давид. Марія і Йосиф сюди прийшли для участі у римському переписі населення . 

Первинне значення слова “Христос” — захисник, спаситель. Воно походить від бореальних коренів “хрс”-“крс” (хороший, красивий, світлий, русий, свій) і “ст” (сталий, стійкий, стабільний, сталевий). Тому “хрс”+”ст” = “хрест”, що означає “твердиня свого-світлого-хорошого-чистого”. “Красне сонечко” завжди добре, хороше, красиве, своє. Знак Хорса-сонця — хрест . 

Християнський хрест походить не від Т-подібної конструкції, на якій юдеї розіп’яли Спасителя, а від знака хреста — прадавнього арійського символу спасіння і захисту. Хрест — це найбільший магічно-сакральний символ-оберіг білої раси, існуючий вже десятки тисячоліть. Він гармонійно перейшов у християнство, яке стало природним продовженням гіперборейської традиції. Так само древньою є традиція захищати себе знаком святого хреста. Ймовірно, що трипільці хрестилися так само, як і православні християни. Ім’я “Христос” походить від “хрест” з додаванням грецького “-ос”. Але українці зберегли його первинне звучання і тому звертаються до Спасителя словами “Ісусе Христе” (а не “Ісусе Христосе”).

 

Українська традиція наполегливо зображає Діву Марію білявою, в українському одязі, у вишиванці. Схоже на те, що так воно й було насправді. Чи була Діва Марія українкою? Вона походила з пелазгійсько-хеттеянського роду Давида і Вірсавії, корені якого знаходяться в Україні як геосоціальній істоті — джерелі білої раси, етнотворчому казані арійських народів. У цьому сенсі Діва Марія і Ісус Христос були українцями і, що важливіше, справжніми арійцями

Народження Ісуса відбулося в абсолютній бідності, взимку, у холодній і вологій напіввідкритій печері. Діва Марія народила його сама, тихо і спокійно, без жодної сторонньої допомоги (втомлений Йосиф у цей час заснув біля багаття). Для порятунку немовляти від холоду до нього підвели вола, щоб він своїм диханням бодай трохи зігрівав дитину від немилосердного холоду і своїм тілом захищав від протягу. Ісус народився таким самим білявим, як і Його мама. Коли він ще був немовлям, його життя опинилося під смертельною загрозою, що виходила від юдейського царя Ірода, опанованого манією переслідування. За наказом Ірода у Вифлеємі і його околиці були вирізані діти до 2 років; за деякими даними, батькам невинно убитих була заплачена грошова компенсація. Так що Юдея завжди несла смертельну загрозу Галилеянину: від Його народження до розп’яття .  Для порятунку дитини Йосиф і Марія спішно втекли у Єгипет. Ось як маленький Ісус там виглядав у віці двох – двох з половиною років: “Голівка вся в густих золотих кучерях. Шкіра світла і ніжно рум’яна, темно-сині очі жваві, іскристі” . У цей час: “Марія носить туніку кольору мальв. Її голова не покрита, і тому я можу бачити її світле волосся, зачесане на простий проділ, сплетене у дві коси і на потилиці зібране в красивий вузол” (традиційна українська зачіска). “Йосип іде в будинок, в кімнату, що є одночасно майстернею, кухнею і їдальнею. Тут панує порядок і чистота. Убоге, але надзвичайно чисте помешкання. Під час всіх видінь, що стосувалися людського життя Ісуса, я зауважувала, що Ісус, Марія, Йосиф та Йоан завжди мали акуратний чистий одяг і доглянуте волосся”. У видіннях Марії Вальторти побут і звичаї Назарета нагадують традиційне українське село. Дитячі і юнацькі роки Ісуса Христа пройшли в цьому галилейському містечку.

 “Ісус — красивий 12-річний підліток, високого зросту, добре збудований і міцний — не товстий. На ньому вільний, рубіново-червоний одяг, любовно витканий маминими руками. Вбрання біля шиї, спереду на грудях, на кінці довгих широких рукавів і низом прикрашає облямування, виткане темнішими за одяг нитками. Це робота Марії...” . Очевидно, що одяг Ісуса Христа був прикрашений маминою вишиванкою. Традиційною для арійців була вишивка хрестиком. Оздоблення одягу сотнями хрестиків-оберегів, виконане з любов’ю і з молитвами, було потужним магічним актом, здатним покращувати людську долю. 

“Я бачу Ісуса юнаком. Він одягнутий в туніку, що, як мені здається, зроблена з білого лляного полотна. Вона сягає до п’ят. По ній — прямокутна червона хустина. На голові, вкритій недовгим, до середини вух, густим волоссям, що вже стало трохи темнішим, немає покривала. Для свого віку юнак дуже міцний і високий, але вираз його обличчя ще дуже молодий” . 

Його самовідданий і люблячий опікун святий Йосип помер, коли Ісус ще не розпочав свого служіння.

А ось Ісус Христос збирається покинути рідний дім і почати свою прилюдну діяльність. Він вечеряє разом з матір’ю. “Ісус і Марія приймають їжу не лежачи, а сидячи біля столу, як це прийнято у нас” . Ось Ісус при хрещенні в ріці Йордан (“Яр-дан” — сонячний, ярий, життєдайний потік): “Ісус має охайне довге світле волосся, шкіру кольору слонової кістки, голубі очі і носить просту, але приємного вигляду одежу”. А ось перший учень Ісуса: “Йоан ще юнак, який недавно став дорослим. У нього ясне обличчя, світле волосся, натяк на бороду на щоках, червоні уста, що посміхаються, і сяючі очі, такі ясні не лише завдяки своєму блакитному кольору, а, особливо, через непорочну душу, що світиться в них. Довге м’яке темно-біляве волосся розвівається на вітрі” .

Перше своє чудо Ісус Христос здійснив у Кані Галилейській. Воно було зроблене без жодної помпи, без застрашуючих знамень, за святковим столом, під звуки весільних пісень: просто вода перемінилася на чудове вино. 

А ось Ісус виганяє торговців з Єрусалимського Храму, окупованого юдеями. Марія Вальторта наводить його розмову з юдейським торговцем, який тільки що обдурив простих старих селян і, відповідаючи на звинувачення Ісуса, нахабно запитує:

— Хто ти такий?
— Праведник!
— Твоя мова і твої супутники наштовхують мене на думку, що ти з Галилеї. Чи може галилеянин бути праведником?
— Роби, що я кажу, і будь праведним!
— Дивіться, дивіться на галилеянина, що захищає собі подібних. Він хоче повчати нас у храмі, — чоловік сміється і перекривляє галилейську говірку, що звучить набагато мелодійніше і м’якіше, ніж юдейська, так принаймні мені здається.
— Дім Отця мого не є домом гендлярів і міняйл, а місцем молитви! 

“Він схожий на архангела на порозі втраченого раю. Він не має в руці огненного меча, але полум’я очей, як блискавка, пронизує насмішників і осквернителів храму. Він нічого не має в руках. Лише священний гнів наповнює його. Сповнений ним, він іде від одного стола до іншого, на яких лежать акуратно розкладені купками монети. Він перевертає столи і лави і серед вигуків люті, замішання і оплесків чути дзвін падаючих на землю монет і грюкіт столів. Потім Ісус вириває у наглядачів за тваринами з рук повіддя, звільняє зв’язаних биків, овець і ягнят, робить з шнурка бич з вузлами, розмахує ним в повітрі і нещадно опускає його на винних. Повторюю — нещадно” .

Всі апостоли, яких обрав Ісус Христос, були дуже молодими людьми (Петро був найстаршим). Всі вони, за винятком юдея Юди, були галилеянами . Юда займався грошовими справами їхньої общини. Після його зради замість нього було обрано галилеянина Матея (майбутнього євангеліста). 

Всі дні Ісуса Христа були заповнені інтенсивною працею, іноді Йому і Його учням не було часу навіть поїсти. Але він ніколи не хворів. Ми завжди бачимо його невтомним і сповненим енергії. Навколо Нього завжди була атмосфера любові, радості, віри. Нерідко учнів поряд з Ним охоплював священний трепет від близькості чогось Неосяжного. 

Ісус Галилеянин або Ісус Назарянин, як Його тоді називали, зцілював невиліковно хворих, воскрешав померлих, виганяв бісів, ходив по воді, словом угамовував буйні вітри і бурі, помножував рибу і хліб, відпускав людям гріхи, підбадьорював слабких, картав лицемірів. При цьому в Ньому не було нічого від самовозвеличення, Він був далекий від будь-яких зовнішніх ефектів. 

Менше всього Він був подібним на відстороненого аскета. Святоші говорили про Нього: “Ось людина, яка любить їсти і пити вино”. Ісус далекий від хворобливої екзальтації чи нестямного фанатизму, властивих багатьом релігійним подвижникам. “Просвітлена тверезість — одна з головних рис Його характеру” . 

Він здійснив все, що запланував. За Ним полювали, але Він спокійно обходив усі пастки і ніхто не міг Його зупинити. Під кінець він смиренно віддав себе в руки юдеям, але і це було частиною Його плану.

Ісус розмовляв арамейською мовою, хоча володів і древньоєврейською. Крім того, він знав і місцеву мову, принесену в Галилею з Галичини, яка виконувала роль т.з. “хатньої мови”. Саме на цій материнській мові були його передсмертні слова в час агонії на дереві розп’яття: “О Лельо, о Лельо, лем мя ся в остані” (“О Тату, о Тату, лише ти в мені останься”), що збігається з говіркою нинішніх українців-лемків. Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані незрозумілою для юдеїв мовою (“Єлоі, Єлоі, лема савахтані”) , перекладають як “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!”, що є абсурдом, який суперечить всьому смислу життя, віри і діянь Сина Божого. Маємо типову ситуацію, коли незрозумілі слова набувають сенсу тоді, коли застосовуємо до них індоєвропейське прочитання. 

Християнська традиція зберегла описи Ісуса Христа в різних документах. Один із них під назвою “Послання Лентула” вперше опубліковано латиною у 1474 році у збірнику документів з бібліотеки Ансельма Кентерберійського (XII ст) :

“Лентул, намісник Єрусалимський, отцям сенаторам і римському народові. У тих часах з’явився і до цього часу живе чоловік (якщо можна звати його чоловіком) великої честі, що зветься Ісусом Христом, що його люди звуть пророком правди, а його учні — Сином Божим. Він воскрешає мертвих, оздоровляє з усіх хвороб. Він високого зросту, стрункий і гарний, лице поважне, так що ті, що на нього дивляться, люблять його і поважають. Волосся має кольору горіха, рівне аж до вух, а від вух кучеряве, трохи ясніше і блискучіше, нижче плечей хвилясте, розділене посередині голови по назорейському звичаю. Чоло його рівне і спокійне, лице без зморшки і плями, прикрашене рум’яністю, ніс і уста не мають жодної хиби. Бороду має густу, кольору волосся, не довгу, але розділену надвоє. Вигляд простий і зрілий, очі блакитні, що ясніють і пронизують душу. Він дуже ласкавий, а під час навчання і розмови любий. Зате гострий і страшний у гніві. Він веселий, але поважний, деколи плакав, але ніколи не сміявся. Руки і члени тіла його досконалі. В розмові скромний і маломовний, як по правді пророк його описав: «Найкращий на вроду між людськими синами»” . 

Дуже подібний опис зовнішності Ісуса Христа представлено в “Церковній історії” візантійського монаха Никифора Калліста (1256-1335 рр.) . А згідно з описом Йоанна Дамаскина (8 ст.), “Ісус був подібним на Діву Марію. Він був красивим і на диво високорослим, зі світлим і дещо хвилястим волоссям” .

На місце об’ємних томів юдейської дріб’язкової регламентації, залякувань, погроз і проклять (нормативний рівень мислення), Ісус Христос поставив дві головні заповіді любові: “Люби Бога над усе” і “Люби ближнього свого, як самого себе” (творче цілісне мислення). 

Він повернув гідність жінці (семіти вважали, що жінка не має душі і є істотою другого сорту). Він навчив людей, як любити дітей, і казав своїм учням, що діти мають цілком особливі стосунки з Богом. 

Він повернув гідність Людині. Якщо Бог став людиною, якщо він народився дитиною, якщо бавився у поросі галилейських доріг, тоді вже неможливо дати ляпаса людині, не давши при тому ляпаса самому Богові. 

Його вчення перевищувало розумові і духовні можливості переважної більшості людей тієї епохи. Воно поєднувало в гармонійну цілісність те, що люди вважали непоєднуваним: 

Любіть ворогів ваших і благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує. Не давайте святого псам і не розсипайте перли свої перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, щоб не розшматували і вас. Іди зі Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх! І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою — підстав йому й другу. Не мир я прийшов принести на землю, але меч. Хто не зі Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає. А тепер хто має гаманець, нехай візьме ще й торбу, хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. Він показав приклад фізичної, психічної і духовної досконалості, гармонійного поєднання любові і справедливості, милосердної вибачливості і незламної рішучості, смиренності і сили, “миру і меча”.

Автентичне зображення Ісуса Христа, отримане на основі нерукотворного відбитку на Туринській плащаниці за допомогою новітніх технологій цифрової обробки зображень та розпізнавання образів

Два тисячоліття люди намагаються осягнути Христове вчення. За два тисячоліття було отримано багато відповідей і ще більше нових запитань. Часто виявлялось, що Христос і християни — це далеко не одне і те ж. В ім’я Христа люди зробили багато добра, але й багато зла. Та головне відбулося: Христос увів людство в стан сильного духовного напруження, перебуваючи в якому воно еволюціонує небаченими раніше темпами.

Ми вже говорили, що арійці — це люди, які знаходяться на вістрі фізичного, інтелектуального і духовного розвитку людського роду, це еволюційний фронт Homo sapiens. Ісус Христос був істинним арійцем. Він показав нам ідеал, мету і шлях розвитку людини. Власним прикладом він продемонстрував, якими якостями повинна володіти нова раса. 

Він сказав: “Я дорога, і правда, і життя”. Він для нас є найкращим орієнтиром в хаосі та безумстві нинішнього світу. 

Закінчення >>>

Версія для друку (479 Кб)

Повний ілюстрований варіант "Арійського стандарту"  вийшов у четвертому (2-2000) числі нашого журналу. Його можна або придбати у книгарнях Києва або замовити через нашу редакцію (див. розділ "Як отримати журнал").

Мешканцям України для отримання журналу достатньо переказати 12 грн. поштовим переказом на адресу:
04108, Київ-108, а/с 23,
Каганець Олені Миколаївні.

Довідки за телефоном (044) 460-30-21

Шановні друзі! 

Запрошуємо Вас висловити свої міркування, зауваження і пропозиції щодо питань, які досліджуються в "Арійському стандарті", адже Ваша участь та інтелектуальна творчість - це невід'ємна складова жанру веб-серіалу. Давайте для цього використаємо технологію "ПЕРЕХІД-форум". Крім того, Ви можете поставити запитання безпосередньо автору дослідження: