Після розпаду імперії Давида на території Палестини відбулося багато змін. Серед іншого, у 8 ст. до н.е. Ізраїль було підкорено Асирією, куди було переселено частину його населення. Це призвело до значної асиміляції євреїв Ізраїлю (“зникнення 10 колін Ізраїлю”). З іншого боку, на територію Ізраїлю переселялися люди з різних регіонів Асирійської імперії, зокрема, з етнічно близької Сирії (Арама). Таким чином, починаючи з 7 століття:

1. євреї Ізраїлю (центрального і північного Ханаану) значною мірою асимілювались поміж індоєвропейцями-ханаанеянами;

2. назва “Ізраїль” стала позначати індоєвропейський край на противагу семітській Юдеї.

Приблизно у 3 ст. до н.е. до Палестини прибула нова хвиля з Північного Надчорномор’я. Це були кельти-гали. За свідченням видатного англійського історика і етнографа Д.С.Прічарда, кельти-гали були вихідцями з нинішньої Галичини , що підтверджується антропологічно, оскільки кельти і гали переважно були русявими та високорослими брахікефалами. У Малій Азії вони заснували державу Галатія. Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галилейським морем). Нагадаємо, що з середини 4 тис. до н.е. тут проживало землеробське індоєвропейське населення. Так що галати-галилеяни зупинилися у “своїх”, вливши у них свіжу арійську кров. На місці вони засвоїли загальновживану в Палестині арамейську мову, хоча є непрямі свідчення, що вони не забували і рідну, принесену з України.

14.1. Протистояння “Північ” — “Південь”

У першому тис. до н.е., як ми пам’ятаємо, Палестина стала ареною протистояння двох рас: євреїв-семітів і пелазгів-ханаанеян-індоєвропейців. Давид, скориставшись підтримкою як одних, так і других, об’єднав їх у єдиній імперії. Державна релігія так майстерно поєднувала їх вірування і обрядовість, що і євреї, і ханаанеяни вважали її своєю. Головним релігійним центром був Єрусалимський Храм, в якому домінувала індоєвропейська (ханаанська і фінікійська) естетика та обрядовість.

Через тисячоліття після Давида територія Палестини знаходилась під зверхністю іншої імперії — Римської (з 63 р. до н.е.). Але протистояння семіти — індоєвропейці залишилося, на цей раз з однієї сторони були юдеї, а з другої — галилеяни (а також, меншою мірою, самаряни). Це протистояння мало і геополітичні причини, оскільки Юдея і Галилея були повними протилежностями не лише психологічно, але й географічно.

Галилея була найбільш благодатною частиною Палестини з добрим водопостачанням, чудовою урожайністю, якісними шляхами, високою густиною населення, відкритістю до еллінської культури. Генезаретське озеро (давня назва — Кіннарет, ймовірно, від імені арійських кінахів-кіннотників),  давало багато риби. За Йосифом Флавієм, в Галилеї було не менше 404 міст і поселень. “Родючі землі і рибальство забезпечували процвітання цій землі. Торгівля тісно пов’язувала Галилею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму. Галилеяни значно краще зналися на реаліях Римської імперії, ніж пихаті юдеї, які бачили у своїх північних «двоюрідних братах» лише неотесаних селюків і неповноцінних в расовому відношенні «полукровок»” . У Біблії ця територія нерідко називається “Галилеєю язичеською”, оскільки тут переважало неєврейське населення, а самі галилеяни міцно трималися своїх батьківських вірувань: “Євреї ставилися з презирством до жителів Галилеї через їхнє змішане походження і релігію, а також діалект. «Мужі галилейські» в устах ворогів було майже образою” . Жителі Витанії (Вифанії) — поселення, де любив зупинятися у своїх земляків Ісус Христос і звідки Він вознісся — були переважно галилеянами. Розмовляли в Галилеї в основному арамейською мовою, а мовою міжнаціонального спілкування була грецька. “Єврейською мовою тут практично не говорили. Це була мертва мова, яку вивчали в ліцеях, які відвідували лише обрані”.

На протилежному боці Палестини знаходилась Юдея. “Південна частина країни, власне Юдея, являла собою повну протилежність Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна на гористу пустелю з оазами” . На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з Йордану, тут же вмирає. Такою була територія проживання юдеїв. 

Самарія знаходилась між Галилеєю і Юдеєю. Відомо, що вже у 9 ст. до н.е. Самарія, як і весь Ізраїль, була переважно ханаанейським краєм, принаймні, в місті Самарія (тодішній столиці Ізраїлю) культу Яхве не існувало. “Зате існували культи ханаанських богів, а інкрустація меблів і застосування слонової кістки в оздобленні палацу — як і раніше у Соломона — за стилем були чисто ханнанськими” . 

Після підкорення асирійцями у 721 р. до н.е. Самарія була заселена вихідцями з Асирії. Пізніше Олександр Великий переселив туди сирійсько-македонських колоністів. Природа Самарії багатша, ніж у Юдеї, хоча й не така пишна, як у Галилеї. 
Ворожнеча між юдеями і самарянами почалася ще з часу розвалу імперії Давида. Юдеї ненавиділи самарян, для них саме слово “самарянин” було мало не лайливим. Самі ж самаряни пишалися своїм ізраїльським походженням — вважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступниками від правдивої віри. “Припускають, що Самарійський народ включав також розсіяні залишки 10 колін, які залишилися в Палестині” . 

Таким чином, після 7 століття до н.е. окремо існували в основному семітська Юдея та в основному індоєвропейський Ізраїль, який складався з Галилеї і Самарії.

Діва Марія була дочкою галилеян Якима і Анни. У них довго не було дітей, тому вони пообіцяли, що при народженні дитини посвятять її Богу. І їхні молитви були вислухані: коли Анні було 50-55 років (за візуальною оцінкою Марії Вальторти), у неї народилася білява дівчинка (з волоссям “кольору слонової кістки” або “майже білого меду”) . Ось як одного разу її побачила М.Вальторта: “З тінистої аркади виходить зовсім маленька, але вже спритна і самостійна Марія. Її хода впевнена, її ноги в білих сандалях не спотикаються на камінні. У неї чарівна хода голубки; вона сама біла, як голубка, в своєму широкому лляному платтячку, що сягає до кісточок. Своїм шовковистим волоссям кольору меду, не густим, але хвилястим, що закінчується локонами, своїми небесно-блакитними очима і своїм приємним, злегка рожевим личком, вона схожа на ангела” . 

Трирічну дівчинку Марію як посвячену Богові віддали на виховання і служіння в Єрусалимський Храм. Ось її вигляд у 12 років: “Її личко вже не округле дитяче, а має риси майбутнього жіночого овального обличчя, воно видовжилось. І волосся вже більше не спадає вільно локонами довкола шиї; воно заплетене у дві важкі коси світлого, наче змішаного зі сріблом золота, такі вони світлі; вони покривають плечі і дістають до стегон” . 

Коли Марії виповнилося 15 років, надійшов час її одруження. Згідно з ізраїльською традицією, жінка мала вийти заміж і народжувати дітей, чернечого стану для жінок не існувало. Ось що їй сказав первосвященик Єрусалимського Храму: 
“— Я б з радістю хотів, щоб твої молитви й далі підносились разом з фіміамом до Бога. Але закон велить інакше: ти вже більше не дитя, а жінка. А кожна жінка в Ізраїлі мусить стати дружиною, аби приносити Господеві хлопчиків. Ти повинна додержуватися закону. Не лякайся, не червоній! Я знаю твоє царське походження. А закон охороняє тебе приписом, що кожному чоловіку дається жінка з його роду . Але навіть якби цього не було, я б потурбувався про те, щоб твоя благородна кров не була змішана. Чи не знаєш нікого з твого роду, хто би міг бути тобі женихом?
— Вона не може когось знати, бо вступила сюди дитиною, а рід Давида надто розпорошений, щоб дві різні гілки віднайшлись і утворили крону царської пальми.
— Тоді передоручимо вибір Богові” .

З наведеного фрагменту випливає, що індоєвропейський (пелазгійсько-хеттеянський) рід Давида користувався статусом окремого ізраїльського племені. Згідно з ізраїльською традицією, члени цього роду не одружувалися ні з юдеями, ні з іншими іноплемінниками. З контексту повідомлення М.Вальторти випливає, що Давидовим родом опікувався особисто Єрусалимський первосвященик. Подібно, що це була вдячність Давиду за заснування ним нової державної релігії, збережена лінією первосвящеників, яку започаткував Натан — вірний друг і соратник Давида. 

З метою обрання нареченого для Діви Марії первосвященик зібрав чоловіків роду Давидового і провів жеребкування. Вибір випав на Йосифа, і первосвященик проголосив: “Ім’я нареченого Йосиф, він син Якова з Вифлеєма з роду Давида, тесля з Назарета в Галилеї”. Ось як він виглядав: “Йосифу трохи за тридцять. Гарний чоловік з коротким, трохи кучерявим каштановим волоссям, такого ж кольору вуса і борода, що відтінюють гарне підборіддя і рожево-смагляві щоки. Він має темні, гарні, глибокі і дуже серйозні, я б навіть сказала, дещо засмучені очі. Але коли він сміється, як оце зараз, вони стають жвавими і молодими. Він одягнутий в усе світло-брунатне: просто, але дуже охайно” .

Після заручення Діва Марія з Йосифом переїхали у свій рідний галилейський Назарет. Йосиф признався, що навіть не розраховував стати її чоловіком, бо він посвятив себе Богові і, згідно з ізраїльською традицією, був назореєм, що передбачало також утримання від статевого зв’язку з жінками. “Назореї складали самі по собі секту або клас подібно до пророків, і були прикладом жертовності і святого життя” . Діву Марію це надзвичайно втішило, і вона зі свого боку призналася Йосифу: “З самого дитинства я посвятила себе Господові. Я знаю, що чогось подібного в Ізраїлі не роблять. Але я чула голос, що вимагав мого дівицтва як жертви з любові до Месії, що має прийти” .

Тут ми змушені опустити дуже багато цікавих деталей, побачених Марією Вальтортою, і перейти до головного предмету цієї статті. 

Продовження >>> 

Версія для друку (538 Кб)

Повний ілюстрований варіант "Арійського стандарту"  вийшов у четвертому (2-2000) числі нашого журналу. Його можна або придбати у книгарнях Києва або замовити через нашу редакцію (див. розділ "Як отримати журнал").

Мешканцям України для отримання журналу достатньо переказати 12 грн. поштовим переказом на адресу:
04108, Київ-108, а/с 23,
Каганець Олені Миколаївні.

Довідки за телефоном (044) 460-30-21

Шановні друзі! 

Запрошуємо Вас висловити свої міркування, зауваження і пропозиції щодо питань, які досліджуються в "Арійському стандарті", адже Ваша участь та інтелектуальна творчість - це невід'ємна складова жанру веб-серіалу. Давайте для цього використаємо технологію "ПЕРЕХІД-форум". Крім того, Ви можете поставити запитання безпосередньо автору дослідження:

На прохання перших учасників "Арійського стандарту" чергові серії виходитимуть щочетверга, щоб була можливість у робочі дні роздрукувати текст і спокійно прочитати його у вихідні.