Арійське слово “кшатрій”, як і “козак” (древнє — “косак”) походить від бореального кореня «кес» (кс, кш), що позначав загострення, спрямування (як, скажімо, слово “коса” — це і сільськогосподарський інструмент, і зібране волосся, і вузька смуга землі). Воно ж позначало і холодну зброю, меч. Звідси “кес-ар” — меч-сонце, сонячний воїн, князь, імператор, “касарня” — приміщення для воїнів, “кіш” — військовий табір, “косак” — великий ніж (словник Б.Грінченка). Інша поширена на той час зовнішня назва українців — черкеси — означає “священні воїни”: від “чер”, “щер”, “щир”, “чар”— священний, чарівний, божественний, свята Трійця (буква Щ в давнину писалася як тризуб) і “кес” — меч; детальніше див. у книзі Олексія Братка-Кутинського “Феномен України”. — Київ: “Вечірній Київ”, Українська академія оригінальних ідей. — 1996, 304 с., с.68.